КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження 22-ц/824/1292/2020
Справа № 752/3498/19
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Міський магазин» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Притули Н.Г., ухвалене в м. Київ 25 жовтня2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський магазин» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа Профспілковий комітет комунального підприємства «Міський магазин» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
в с т а н о в и в :
В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що він працював на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності у КП «Міський магазин» з вересня 2016 року та додатково за сумісництвом - на посаді касира. Однак у квітні 2018 року в період тимчасової непрацездатності позивача наказом по підприємству його було відсторонено від посади, повідомлено, що триває внутрішня перевірка, за розглядом якої його буде повідомлено належним чином. Також позивача було повідомлено, що за ним зберігаються посадові оклади, які будуть виплачуватися йому на картковий рахунок, однак на робоче місце до закінчення перевірки він може не приходити.
Незважаючи на те, що він систематично цікавився долею внутрішньої перевірки, його щоразу повідомляли про її продовження, на сьогоднішній день про результат перевірки так і не сповістили, однак перестали перераховувати на його картковий рахунок заробітну плату. 13 лютого 2019 року він отримав письмову відповідь на свою заяву про отримання інформації в позасудовому порядку, до цієї відповіді була долучена трудова книжка, з якої стало відомо, що позивача звільнено з роботи наказом по підприємству № 20-к від 17 серпня 2018 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул).
Зазначав, що звільнення відбулось без згоди профспілкового комітету, який повинен запросити працівника під час розгляду цього питання у випадку звернення до нього роботодавця.
На підставі вищевикладеного просив поновити його на роботі на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності у КП «Міський магазин» з моменту звільнення та скасувати напис у трудовій книжці про звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати, покласти на відповідача судові витрати на правову допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києвавід 25 жовтня 2019 року позов частково задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді з 17 серпня 2018 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в розмірі 234147,84 грн., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку, вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.
Відповідач КП «Міський магазин», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилався на те, що судом порушено норми процесуального права, оскільки повноваження представників позивача належним чином не підтверджені, так як в їх ордерах не зазначені всі передбачені законом відомості, однак суд прийняв до провадження позовну заяву та допустив представника в судове засідання.
Вказував, що ним подано заяву про застосування строку позовної давності, однак судом ця заява розглянута не було і не прийнято відповідної ухвали про задоволення або про відмову в задоволенні цієї заяви. Позивачем було пропущено строк звернення до суду у зв`язку з порушенням правил підсудності.
Не погоджувався із висновками суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 без дотримання вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, оскільки судом питання дотримання відповідачем вимог цієї статті не досліджувалося і жодні докази не витребовувалися. Судом не досліджувалося питання витребовування пояснень у позивача, а усні показання свідків та третьої особи з даного приводу не були взяті до уваги, що вказує на неповноту та необ`єктивність розгляду справи судом першої інстанції. Перед тим, як приймати рішення про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, КП «Міський магазин» провів розслідування та зібрав достатньо доказів, які свідчили б про факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.
Вказував, що позивачем умисно подано заяву з порушенням підсудності розгляду справи задля затягування процесу і отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу в більшому розмірі. Оскільки провадження по справі було відкрите лише 19 червня 2019 року, то відповідні розрахунки за час вимушеного прогулу повинні були здійснюватися саме з даної дати.
Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач вважав апеляційну скаргу такою, що подана з формальних підстав, містить неправдиві відомості, якими відповідач намагається ввести суд в оману з метою скасування законного рішення суду першої інстанції, яке вже частково відповідачем виконано, оскільки наказом КП «Міський магазин» від 25 листопада 2019 року позивача поновлено на посаді і виплачено середній заробіток за один місяць на підставі рішення суду. Сторони дійшли згоди про звільнення позивача за угодою сторін, що і було ними зроблено, однак загальну суму боргу за рішенням суду відповідач відмовився виплатити, доки не буде ухвалене рішення апеляційною інстанцією. На підставі вищевикладеного вбачав відсутність спору між сторонами.
Спростовував доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності повноважень у представників, подання позову з порушенням процесуальних строків, про те, що судом не витребовувались жодні докази у відповідача на підтвердження правомірності звільнення позивача.
Вказував, що звільнений за прогул, а не за привласнення чужого майна у зв`язку з виконанням службових обов`язків, яке не підтверджено жодним доказом та вироком суду, однак незважаючи на це представник відповідача неодноразово називала позивача в судових засіданнях «злочинцем», який привласнив грошові кошти підприємства.
Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити і рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду бухгалтера КП «Міський магазин» із 12 вересня 2016 року на підставі наказу (розпорядження) № 53-к від 09 вересня 2016 року (а. с. 82 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 13 вересня 2016 року № 57-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки головного бухгалтера з 14 вересня 2016 року (а. с. 83 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 01 листопада 2016 року № 64-к ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року переведено на посаду головного бухгалтера, звільнивши з посади бухгалтера (а. с. 84 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 02 листопада 2016 року № 69-к виконання обов`язків за посадою касира покладено на головного бухгалтера ОСОБА_1 за суміщенням з 02 листопада 2016 року (а. с. 85 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 03 травня 2017 року № 22 ОСОБА_1 з 03 травня 2017 року переведено на посаду начальника відділу - головного бухгалтера, звільнивши з посади головного бухгалтера (а. с. 86 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 03 травня 2017 року № 21 виконання обов`язків за посадою інспектора з кадрів за суміщенням покладено на помічника керівника ОСОБА_2 (а. с. 44, 59 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 15 березня 2018 року № 7-к на період хвороби начальника відділу - головного бухгалтера ОСОБА_1 виконання обов`язків покладено на провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3 (а. с. 87 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 26 березня 2018 року № 15 з метою проведення вибіркової перевірки відділу бухгалтерського обліку та звітності підприємства стосовно забезпечення дотримання вимог законодавства України щодо використання фінансових, матеріальних (нематеріальних) ресурсів під час прийняття та оформлення документів при проведенні господарських операцій та своєчасного подання звітності створено комісію, якій доручено в період з 26 березня 2018 року по 05 квітня 2018 року включно провести роботу по вибірковій перевірці окремих питань бухгалтерського обліку при проведенні господарських операцій та своєчасного подання звітності (а. с. 88 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 06 квітня 2018 року № 17 продовжено вибіркову перевірку відділу бухгалтерського обліку та звітності, відсторонено від роботи начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_1 на період проведення внутрішньої перевірки із збереженням заробітної плати та робочого місця. Під час відсторонення від роботи ОСОБА_1 зобов`язано перебувати на робочому місці, відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку, та сприяти проведенню незалежної аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, роз`яснено ОСОБА_1 , що він має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку. На другому аркуші наказу наявний підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом (а. с. 89 - 90 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 17 травня 2018 року звільнено від виконання обов`язків за посадою касира за суміщенням ОСОБА_1 - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера з 17 травня 2018 року (а. с. 91 т. 1).
Наказом КП «Міський магазин» від 30 травня 2018 року оголошено догану ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (прогули без поважних причин 03 травня 2018 року, 23 травня 2018 року, 25 травня 2018 року) на підставі актів про відсутність на роботі та пояснювальної записки ОСОБА_1 , який пояснив, що був відсутній на робочому місці 23 травня 2018 року та 25 травня 2018 року в зв`язку з сімейними обставинами, про свою відсутність на робочому місці керівництву не повідомляв (а. с. 92 - 96 т. 1).
В матеріалах справи на а. с. 55 т. 1 наявна копія листа Київської місцевої прокуратури № 1 від 26 липня 2018 року на ім`я директора КП «Міський магазин» про проведення перевірки та узагальнення, в зв`язку з здійсненням прокуратурою процесуального керівництва у кримінальному провадженні за фактом неправомірних дій з боку ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.
16 серпня 2018 року голова профспілкового комітету ОСОБА_2 повідомив директора КП «Міський магазин» про те, що на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Міський магазин» 16 серпня 2018 року було надано попередню згоду на звільнення начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул), надано копію протоколу засідання від 16 серпня 2018 року (а. с. 97 - 99).
В матеріалах справи наявні копії актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі, складені працівниками, які входили до комісії КП «Міський магазин», від 25 липня 2018 року (в тому числі про направлення 24 липня 2018 року СМС на особистий телефон ОСОБА_1 та лист на особисту електронну пошту з вимогами про необхідність бути присутнім на робочому місці у зв`язку з проведенням інвентаризації) (а. с. 54 т. 1), за кожен день у період з 11 червня 2018 року по 15 червня 2018 року, 18 червня 2018 року, 19 червня 2018 року, 22 червня 2018 року, 23 червня 2018 року, з 25 червня 2018 року по 27 червня 2018 року, з 02 липня 2018 року по 06 липня 2018 року, з 09 липня 2018 року по 13 липня 2018 року, з 16 липня 2018 року по 20 липня 2018 року, з 23 липня 2018 року по 27 липня 2018 року, 30 липня 2018 року, з 01 серпня 2018 року по 03 серпня 2018 року, з 06 серпня 2018 року по 10 серпня 2018 року, з 13 серпня 2018 року по 17 серпня 2018 року (а. с. 100 - 145 т. 1).
Також в матеріалах справи наявні копії табелів обліку робочого часу КП «Міський магазин», в яких зафіксовано відсутність ОСОБА_1 у зазначені в актах періоди (а. с. 182 - 193 т. 1).
17 серпня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі наказу № 20-к від 17 серпня 2018 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул) (а. с. 146 т. 1).
Рекомендованими листами від 17 серпня 2018 року, направленими на адреси ОСОБА_1 , вказані у особовій картці, КП «Міський магазин» повідомив позивача про звільнення, проведення остаточного розрахунку і про необхідність прибуття до підприємства за трудовою книжкою, або надати згоду на її відправлення поштою (а. с. 48 - 53 т. 1).
Листом від 11 лютого 2019 року № 295-179 КП «Міський магазин» направило на адресу ОСОБА_1 трудову книжку на підставі надісланої ним заяви на вказану в заяві адресу для листування (а. с. 30 т. 1).
01 серпня 2019 року відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП України (а. с. 46 т. 1).
На а. с. 152 - 154 т. 1 знаходиться витяг є Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження 12018100010006108 за заявою КП «Міський магазин».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги КП «Міський магазин» надано нові письмові докази, однак, оскільки відповідачем всупереч ч. 3 ст. 367 ЦПК України не доведено неможливості надання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, зазначені докази не приймаються апеляційним судом.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні не встановлено, що відповідач на виконання вимог ст. 149 КЗпП України зажадав від позивача письмові пояснення з приводу його відсутності на роботі. З огляду на це суд прийшов до висновку, що хоча і було встановлено, що позивач без поважних причин був відсутній на роботі, проте звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку, а тому вимоги позивача про поновлення на роботі є обґрунтованими. Також суд прийшов до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 234177,84 грн.
Апеляційний суд не може погодитися із даними висновками, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.
Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Позивачем, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, застосування дисциплінарного стягнення не оспорювалось та вимог про визнання незаконним наказу про звільнення заявлено не було, а судом першої інстанції дотримання КП «Міський магазин» процедури звільнення позивача не досліджувалось взагалі і здійснено передчасний висновок, що письмові пояснення від позивача як порушника трудової дисципліни відповідачем в порушення ст. 149 КЗпП України не зажадані.
Так, із матеріалів справи вбачається, що наказом КП «Міський магазин» від 30 травня 2018 року оголошено догану ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (прогули без поважних причин 03 травня 2018 року, 23 травня 2018 року, 25 травня 2018 року) на підставі актів про відсутність на роботі та пояснювальної записки ОСОБА_1 , який пояснив, що був відсутній на робочому місці 23 травня 2018 року та 25 травня 2018 року в зв`язку з сімейними обставинами, про свою відсутність на робочому місці керівництву не повідомляв (а. с. 92 - 96 т. 1).
Даний наказ ОСОБА_1 не оскаржувався.
В подальшому уповноваженими працівниками КП «Міський магазин» складалися щоденні акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі за періоди з 11 червня 2018 року по 15 червня 2018 року, 18 червня 2018 року, 19 червня 2018 року, 22 червня 2018 року, 23 червня 2018 року, з 25 червня 2018 року по 27 червня 2018 року, з 02 липня 2018 року по 06 липня 2018 року, з 09 липня 2018 року по 13 липня 2018 року, з 16 липня 2018 року по 20 липня 2018 року, з 23 липня 2018 року по 27 липня 2018 року, 30 липня 2018 року, з 01 серпня 2018 року по 03 серпня 2018 року, з 06 серпня 2018 року по 10 серпня 2018 року, з 13 серпня 2018 року по 17 серпня 2018 року.
16 серпня 2018 року голова профспілкового комітету ОСОБА_2 повідомив директора КП «Міський магазин» про те, що на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Міський магазин» 16 серпня 2018 року було надано попередню згоду на звільнення начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул), надано копію протоколу засідання від 16 серпня 2018 року (а. с. 97 - 99).
Припиняючи трудовий договір (контракт) із позивачем наказом № 20-к від 17 серпня 2018 року, КП «Міський магазин» зазначено у наказі причини звільнення - п. 4 ст. 40 КЗпП України, і підстави звільнення - акти про відсутність працівника підприємства на роботі.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у зазначені дати, а його доводи, що він не приходив на робоче місце за домовленістю із роботодавцем, спростовуються змістом наказу КП «Міський магазин» від 06 квітня 2018 року № 17, яким відсторонено від роботи ОСОБА_1 на період проведення внутрішньої перевірки, зобов`язано перебувати на робочому місці, відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку, та сприяти проведенню незалежної аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства.
Апеляційний суд враховує, що сам по собі факт невідібрання пояснень у позивача про відсутність на робочому місці за наявності інших доведених обставин справи, що свідчать про порушення трудової дисципліни позивачем, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 539/4297/14-ц).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для поновлення позивача на роботі в зв`язку із порушенням процедури його звільнення.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, виходячи із аналізу наведеної норми, передумовою поновлення на роботі звільненого працівника в судовому порядку є встановлення незаконності такого звільнення, оскільки законне звільнення працівника є правом підприємства, яке суд також повинен охороняти, дотримуючись паритету прав як позивача, так і відповідача.
Разом із тим, наказу (розпорядження) КП «Міський магазин» № 20-к від 17 серпня 2018 року, на підставі якого його було звільнено, ОСОБА_1 не оскаржував та не просив суд визнати звільнення незаконним.
Отже, з урахуванням принципу диспозитивності, встановленого ст. 12 ЦПК України, та за відсутності заявлених позовних вимог про визнання незаконним звільнення або наказу про звільнення № 20-к від 17 серпня 2018 року, не підлягали задоволенню інші вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення та роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні.
Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, враховуючи заперечення відповідачем такої заборгованості і відсутності доказів щодо її наявності, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі.
Виходячи із вищевикладеного, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові в зв`язку із його недоведеністю.
Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у представників позивача були відсутні підтвердження повноважень на подання позовної заяви і представництво в суді, оскільки такі доводи спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Зокрема в ордерах про надання правової допомоги вказано про відсутність обмежень за договором про надання правової допомоги і право підпису відповідних документів від імені та в інтересах ОСОБА_1 , що прописано фразою «без застережень з правом підпису», крім того, до позовної заяви було долучено копію угоди (договору) про надання правової допомоги з адвокатом від 20 грудня 2018 року та додаткову угоду № 1 від 18 січня 2019 року до договору про надання правової допомоги, в яких чітко передбачено повноваження адвоката Гарницького П.П. на представництво інтересів позивача в судових інстанціях.
Не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про усунення позивачем недоліків і відкриття провадження в зв`язку із несплатою позивачем судового збору, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивач у остаточній редакції позовних вимог не вказував вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка була присутня у первісній редакції позову, за що і передбачалася сплата судового збору ухвалою суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху.
Апеляційний суд також не погоджується із доводами відповідача в апеляційній скарзі щодо навмисного затягування позивачем розгляду справи з метою збільшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі доводи нічим не підтверджуються і фактично є припущенням відповідача.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску ОСОБА_1 строків звернення до суду і щодо розгляду заяви відповідача про застосування строку позовної давності, апеляційний суд виходить із наступного.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд, відповідно до положень пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.
Як було встановлено в судовому засідання, наказ про звільнення позивачу вручено не було, а трудова книжка отримана позивачем отримана 13 лютого 2019 року, а із даним позовом позивач звернувся 18 лютого 2019 року.
Апеляційний суд також не погоджується із доводами позивача у відзиві на апеляційну скаргу про відсутність спору і введення відповідачем суду в оману з метою скасування законного рішення суду першої інстанції, яке частково виконано відповідачем. Так, у відзиві позивач не заперечує, що рішення виконано КП «Міський магазин» лише в частині негайного поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Оскільки негайне виконання рішення в цій частині передбачається ст. 430 ЦПК України і безпосередньо зазначене в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року, саме по собі виконання рішення в зазначеній частині не свідчить про відсутність спору і спростовується поданням апеляційної скарги.
Виходячи із вищевикладеного, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є доведеними, висновки суду першої інстанції про можливість поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу без визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення є передчасними, заявлений позов до задоволення не підлягає.
Виходячи із вищевикладеного, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові в зв`язку із його недоведеністю.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує судові витрати на користь відповідача за подання апеляційної скарги: із держави - 768,40 грн., із позивача - 3896,42 грн., враховуючи, що за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач від сплати судового збору в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільняється.
Також в зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем в апеляційній інстанції на правову допомогу, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міський магазин» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 в позові до Комунального підприємства «Міський магазин» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа Профспілковий комітет комунального підприємства «Міський магазин» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Міський магазин» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)(м. Київ вул. Басейна 1/2-а, код ЄДРПОУ 36927573) судові витрати: в розмірі 768,40 грн. - із держави, в розмірі 3896,42 грн. - із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2020 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
