Справа № 752/3498/19
Провадження № 2/761/5592/2019
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого : судді - Притули Н.Г.
при секретарях: Смігунову В.В., Позднякову В.С.,
за участю представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Дядик Н.А.,
представника третьої особи: Тімакова В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Міський магазин», третя особа: Профспілковий комітет комунального підприємства «Міський магазин» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
17.05.2019 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена позовна заява за підсудністю з Голосіївського районного суду м.Києва.
В позовних вимогах з врахуванням заяви від 14.06.2019 року позивач просить: поновити позивача на посаді Начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності з моменту звільнення та скасувати запис у трудовій книжці про звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.
Вимоги обгрунтовані тим, що позивач працював у відповідача на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності з вересня 2016 року та за сумісництвом на посаді касира.
Як зазначає позивач, у квітні 2019 року його було відсторонено від займаної посади та було повідомлено, що до закінчення перевірки він може не приходити на роботу. Позивач цікавився результатами перевірки, проте йому повідомляли що перевірка триває.
Позивача не було повідомлено про результати перевірки, але припинено виплату заробітної плати, тому 18.01.2019 року позивач звернувся до відповідача із запитом про отримання інформації.
13.02.2019 року позивач отримав письмову відповідь на свою заяву до якої було долучено трудову книжку з якої позивачу стало відомо про звільнення його за прогул за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Позивачу копію наказу вручено не було.
Позивач не погоджується зі звільненням так як воно не було погоджено із профспілковим органом, не дотримані положення статей 147-149 КЗпП України.
Так як звільнення відбулось з порушенням положень діючого законодавства, при поновленні на посаді суд має стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Крім того позивач зазначає, що йому спричинена моральна шкода, яку він оцінив в розмірі 5 000,00 грн.
13.08.2019 року до суду надійшов відзив відповідача в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що під час роботи позивача на посаді начальника відділу - головного бухгалтера були виявлені порушення ведення бухгалтерського обліку і тому наказом №15 від 26.03.2018 року створено комісію для проведення вибіркової перевірки відділу бухгалтерського обліку та звітності Підприємства. Так як під час перевірки виявлено значні порушення вимог діючого законодавства, наказом №17 від 06.04.2018 року продовжено проведення перевірки та позивача відсторонено від посади на період проведення перевірки із збереженням заробітної плати та робочого місця. При цьому п.3 наказу позивача зобов`язано перебувати на робочому місці під час проведення перевірки. З наказом позивач був ознайомлений. Наказом від 17.05.2018 року позивач звільнений з посади касира. Наказом від 30.05.2018 року позивачу оголошено догану за порушення трудового законодавства - прогули без поважних причин.
Крім того, як зазначив представник відповідача, 25.06.2018 року за фактом привласнення грошових коштів позивачем, було розпочате кримінальне провадження.
В період з 11.06.2018 року по 19.06.2018 року та з 22.06.2018 року по 16.08.2019 року позивач був відсутній на робочому місці, про що були складені відповідні акти. ОСОБА_2 не повідомляв про причини відсутності на робочому місці. З позивачем намагались зв`язатись по телефону та відправляли листи на електронну пошту, проте позивач не відповідав. Профспілка надала згоду на звільнення позивача за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. А тому наказом від 16.08.2018 року позивача було звільнено за прогули. Листами від 17.08.2018 року позивача повідомляли про його звільнення. Представник зазначила, що звільнення позивача відбулось з дотриманням положень КЗпП України.
Також представник зазначила, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Щодо правничої допомоги представник зазначила, що не надано доказів сплати гонорару, не надано доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт, заявлена сума не є співмірною заявленим вимогам.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача заявлені вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав. викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених вимог так як позивач не з`являвся на роботі без поважних причин та при його звільненні були дотриманні положення КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши позивача та її представника, представників відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог за наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 з 12.09.2016 року працював на посаді бухгалтера у Комунальному підприємстві «Міський магазин», а з 01.11.2016 року на посаді головного бухгалтера.
Наказом №69-к від 02.11.2016 року на ОСОБА_2 покладено виконання обов`язків касира за суміщенням з 02.11.2016 року.
На підставі наказу №22 від 03.05.2017 року ОСОБА_2 з 03.05.2017 року переведено на посаду начальника відділу - головного бухгалтера.
Наказом №17 від 06.04.2018 року продовжено вибіркову перевірку відділу бухгалтерського обліку та звітності стосовно забезпечення дотримання вимог законодавства України щодо використання фінансових, матеріальних ресурсів під час прийняття та оформлення документів при проведенні господарських операцій.
В той же час зазначеним наказом відсторонено від роботи начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_2 на період проведення перевірки із збереженням заробітної плати та робочого місця.
Пунктом 3 зазначеного наказу зобов`язано ОСОБА_2 під час відсторонення від роботи перебувати на робочому місці, відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку, та сприяти проведенню незалежної аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства.
З наказом, як вбачається, ОСОБА_2 ознайомлений про що свідчить його підпис. А тому з врахуванням встановленого судом в судовому засіданні, суд вважає, що посилання позивача на те, що йому повідомлено про можливість перебування за межами робочого місця в робочі дні та години не відповідає встановленим судом обставинам.
Наказом №10 від 17.05.2018 року ОСОБА_2 звільнено від виконання обов`язків за посадою касира за суміщенням з 17.05.2018 року.
Відсутність позивача на робочому місці 11-15.06.2018 року, 18-19.06.2018 року, 22-23.06.2018, 25-27.06.2018, 02-06.06.2018, 09-13.07.2018 року, 17-20.07.2018, 23- 27.07.2018 року, 30.07.2018, 01-03.08.2018, 06-10.08.2018, 13-17.08.2018 року підтверджується актами та табелем обліку робочого часу.
Крім того, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили відсутність позивача на робочому місці.
Під час слухання справи судом не здобуто доказів, що у вказані дні позивач був на роботі чи був відсутній з поважних причин.
На засіданні профспілкового комітету 16.08.2018 року була надана згода на звільнення ОСОБА_2 за прогули на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Наказом №20-к від 17.08.2018 року з 17.08.2018 року ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера - пункт 4 ст.40 КЗпП України (прогул).
Листом від 17.08.2018 року відповідач повідомляв позивача про припинення трудового договору з 17.08.2018 року та зазначено, що проведено остаточний розрахунок при звільненні. Повідомляли позивача про необхідність прибути до підприємства для отримання трудової книжки.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував отримання вказаного листа. В той же час суду не надано беззаперечних доказів на підтвердження отримання вказаного листа позивачем.
18.01.2019 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, зокрема і про результати внутрішньої перевірки, причини невиплати заробітної плати, наказу про звільнення, трудової книжки.
Листом від 11.02.2019 року на адресу позивача у відповідь на зазначене звернення направлено оригінал трудової книжки.
Як зазначив позивач, трудову книжку він отримав 13.02.2019 року.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно роз`яснень, що містяться у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Згідно із ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до положень ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В судовому засіданні не встановлено. що відповідач на виконання вимог стаття 149 КЗпП України зажадав від позивача письмові пояснення з приводу його відсутності на роботі.
Таким чином, хоча в судовому засіданні встановлено, що позивач без поважних причин був відсутній на роботі. проте звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку, а тому вимоги позивача про поновлення на роботі є обґрунтованими та позивач підлягає поновленню на посаді.
В той же час так як в судовому засіданні встановлено, що позивач без поважних причин не виконував посадові обовязки та був відсутній на роботі, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Представник відповідача зазначила, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строків на звернення до суду з цим позовом.
Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Проте враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено, що позивач отримував копію наказу про звільнення, а трудову книжку отримав 13.02.2019 року, з позовом звернувся в суд 18.02.2019 року, тому суд вважає, що строки звернення до суду з позовом не пропущені.
На підставі положень статті 235 КЗпП України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи із суми середньоденної заробітної плати, розрахованої відповідачем що становить 791,04 грн. за період з 17.08.2018 року по 25.10.2019 року (296 днів), що становить 234 177,84 грн. (суму зазначено без відрахування податків і зборів).
На підставі положень ст.430 ЦПК України суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітку за один місяць.
Також позивач просив в позовних вимогах скасувати запис у трудовій книжці про звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України. Щодо заявлених вимог варто зазначити, що пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни
формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
А тому заявлені позивачем вимоги є передчасними, так як відповідач на виконання вимог Інструкції зобов`язаний самостійно внести відповідний запис у трудовій книжці.
Крім того у відповідності з положеннями статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
Також представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 100 000,00 грн.
Згідно з ч.2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представник позивача не надав суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не надано доказів, що позивач поніс зазначені витрати, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Міський магазин» (ЄДРПОУ 3692757, адреса: м.Київ, вул.Басейна, 1/2), третя особа: Профспілковий комітет комунального підприємства «Міський магазин» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера Комунального підприємства «Міський магазин»з 17 серпня 2018 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Міський магазин»на користь ОСОБА_2 середній заробіток в розмірі 234 147 (двісті тридцять чотири тисячі сто сорок сім) гривень 84 копійки (суму зазначено без відрахування податків і зборів).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку.
Стягнути з Комунального підприємства «Міський магазин»на користь держави судовий збір в розмірі 2 341,48 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2019 року
Суддя: Н.Г.Притула
