-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" січня 2020 р. Справа № 5023/1123/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А. , суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" (вх. №2743 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Яризько В.О., дата складання повного тексту ухвали - 19.08.2019,
за заявою фізичної особи-підприємця Солонар Віталія Івановича, м. Харків,
до фізичної особи-підприємця Солонар Віталія Івановича, м. Харків,
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12 відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. (вх. № 35477 від 20.12.2018) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності. Скасовано заходи забезпечення заяви ліквідатора ФОП Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна банкрута, вжиті ухвалою суду від 29.01.2019, а саме скасовано арешт на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ; скасовано заборону на відчуження чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Дельта банк" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12 в частині відмови ліквідатору ФОП Солонар В.І. арбітражному керуючому Данченко А.С. в задоволенні заяви від 20.12.2018 б/н про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ФОП Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. від 20.12.2018 б/н про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
Апеляційна скарга мотивована тим, що господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали неповно перевірені фактичні обставини справи, не надано належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та поясненням сторін щодо відповідності нормам чинного законодавства, зокрема, судом першої інстанції не враховано, що оскільки провадження у справі № Б-39/66-10 припинено, як безпідставно порушене, всі дії які проводились в межах цієї справи, в тому числі укладення спірного договору купівлі-продажу, є неправомірними та не можуть породжувати правових наслідків. Вказані обставини, на думку заявника апеляційної скарги є підставою вважати оспорюваний правочин таким, що не відповідає вимогам статті 203 ЦК України та частині першій статті 215 ЦК України.
Крім того банком зазначено, що в порушення ст. 30 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на час укладення договору, до 19.01.2013), розрахунки за договором проведені в готівковій формі, тоді як, приписи наведених норм передбачають тільки безготівковий розрахунок.
Також банк вважає, що при укладенні спірного правочину порушено норму статті 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на час укладення договору, до 19.01.2013), оскільки спірна квартира придбавалась Солонаром В.І. як фізичною особою, та перебувала в іпотеці за підставами не пов`язаними із здійсненням ним підприємницькою діяльності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 07.11.2019.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 10.12.2019, повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал №104, надіслано до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області запит щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , зобов`язано відділ надати відповідь протягом трьох днів з дня отримання.
18.11.2019 від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 .
09.12.2019 від ліквідатора ФОП Солонара В.І. арбітражного керуючого Данченко А.С. надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги.
09.12.2019 у зв`язку з перебуванням судді Крестьянінова О.О. у відрядженні, у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, склад колегії суддів для розгляду даної справи змінено на: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 відкладено розгляд справи на 23.01.2020.
22.01.2020 від представника ОСОБА_3 адвоката Шафоростова В.О. надійшла заява про застосування позовної давності. Подання вказаної заяви в суді апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 як учасник даної справи про банкрутство, не був належним чином повідомлений про судове провадження у справі №5023/1123/12 в суді першої інстанції, що позбавило його можливості скористатись своїм правом на захист, зокрема, подати заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції. Судова кореспонденція, якою ОСОБА_3 повідомлялось про судові засідання в суді першої інстанції, поверталась до суду не врученою адресату з поміткою пошти «інші причини». Зазначене, з посиланням на судову практику, на думку заявника, свідчить про наявність підстав для розгляду судом апеляційної інстанції заяви про застосування позовної давності при розгляді заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010.
22.01.2020 від представниці ОСОБА_1 адвоката Маркової М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить застосувати у справі №5023/1123/12 за заявою ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010 №2169 та витребування майна (вх. 35477 від 20.12.2018) позовну давність, залишити апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк» без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12 без змін.
23.01.2019 від представника ОСОБА_3 адвоката Шафоростова В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу АТ «Дельта банк» без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12 про відмову у задоволенні заяви (вх. 35477 від 20.12.2018) без змін. До відзиву представником надані додаткові документи: квитанція про сплату реєстраційного та гарантійного внеску, видання газети «Правопорядок - біржовий вісник» від 26.07.2010 від 11-2 (19). Як зазначає представник ОСОБА_3., вказані документи знаходились у ОСОБА_3 , однак, у зв`язку з тим, що він не був обізнаний про судову справу №5023/1123/12, тому такі документи не були надані суду першої інстанції.
23.01.2020 від ліквідатора ФОП Солонаря В.І. арбітражного керуючого Данченко А.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак, в судовому засіданні арбітражний керуючий Данченко А.С. відмовився від клопотання та просив його не розглядати.
23.01.2020 від представника ОСОБА_4 адвоката Клячко М. Ю. надійшли пояснення по справі, в яких ОСОБА_4 вважає оскаржувану ухвалу законною та обгрунтованою, оскільки вона винесена при повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин справи і відповідає як її фактичним обставинам так і нормам матеріального та процесуального права України, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі вважає необґрунтованими з фактичної та правової сторони.
В судовому засіданні 23.01.2020 учасники справи підтримали свої позиції стосовно оскаржуваної ухвали, представник АТ «Дельта Банк» просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у даній справі та задовольнити заяву ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010 та витребування із власності ОСОБА_1 . нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру № 6 , загальною площею 101,2 кв.м, житловою площею 75,2кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Представники ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_3., не погоджувались з доводами заявника апеляційної скарги, наводили відповідні пояснення, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.
До того ж, представник ФОП Солонаря В.І. адвокат Шевченко С.В. підтримав заяву про застосування позовної давності, просив суд застосувати позовну давність під час розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010. Разом з тим, заперечував по суті самої заяви, зазначав, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору та витребування із володіння ОСОБА_1 спірної квартири.
Арбітражний керуючий Данченко А.С. просив суд прийняти законе та обґрунтоване рішення по справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності, відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, клопотання ліквідатора про відкладення розгляду справи, на предмет їх відповідності приписам процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про залишення наведених документів без розгляду, з огляду на порушення заявниками процесуального строку, встановленого в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 для подання відзивів, заяв, клопотань тощо, та за відсутності мотивованого клопотання про поновлення такого строку.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржене та доводів апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
06.04.2007 між ТОВ "Укрпромбанк" та громадянином України Солонар Віталієм Івановичем було укладено Кредитний договір № 220/ФКВ-07 (надано кредит у сумі 120 000,00 доларів США).
06.04.2007 між ТОВ "Укрпромбанк" та громадянином України Солонар Віталієм Івановичем укладено Іпотечний договір №220/Zфквіп-07, предмет іпотеки: чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). Заставна вартість: 666 600,00 гривень.
07.11.2008 між ТОВ "Укрпромбанк" та громадянином України Солонар Віталієм Івановичем було укладено Договір про іпотечний кредит № 859-066/ФК-08, за яким Солонар В.І. надано кредит у сумі 222 000,00 грн.
30.06.2010 р. між ТОВ "Укрпромбанк" (первісний кредитор) та AT "Дельта Банк" (новий кредитор) укладено Договір про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості, за яким первісний кредитор продав (відступив) новому кредитору права вимоги у певних відносинах, у тому числі й вимоги до громадянина Солонар В.І. у відносинах за кредитними договорами та усіма забезпечувальними договорами до такого Кредитного договору.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.06.2016, чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 101,2 кв. м. , житловою площею 75,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , була відчужена у Солонар Віталія Івановича на підставі Договору купівлі-продажу № 2169 від 06.09.2010, виданого приватним нотаріусом Харківського МНО Погрібною Т.П.
Власником квартири за договором № 2169 від 06.09.2010 став ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1 ).
04.11.2010 ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1 ) здійснив односторонній правочин та на підставі Договору дарування № 2406 від 04.11.2010, виданого приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д.В., власником вищезазначеної квартири стала ОСОБА_9 (іпн. НОМЕР_2 ).
20.07.2011 ОСОБА_9 (іпн. НОМЕР_2 ) продала вказану квартиру ОСОБА_4 (іпн. відсутній) на підставі Договору купівлі-продажу № 852 від 20.07.2011, посвідченого приватним нотаріусом Лученко A.M. 04.11.2011 p.
ОСОБА_4 продала чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3 ) за договором купівлі-продажу № 5675 від 04.11.2011, виданого приватним нотаріусом Кошель Т.В.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.06.2010 порушено провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФО П Солонар В.І.
Постановою Господарського суду Харківської області від 02.07.2010 у справі № Б-39/66-10 ФОП Солонар В.І. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Цією ж постановою скасовано арешти, що накладені на майно боржника.
Під час проведення ліквідаційної процедури у справі №Б-39/66-10, за результатами проведеного аукціону, між ліквідатором ФОП Солонар В.І. арбітражним керуючим Фоміним Г.В. (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) 06.09.2010 укладено договір купівлі-продажу № 2169 квартири № АДРЕСА_6 .
В подальшому постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 та постанову господарського суду Харківської області від 02.07.2010 р. по справі № Б-39/66-10 скасовано, справу № Б-39/66-10 направлено на розгляд до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2011 припинено провадження у справі № Б-39/66-10 про визнання банкрутом Фізичної особи - підприємця Солонаря Віталія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2010, скасовано арешт, накладений ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2010, на все майно, що належить Солонарю Віталію Івановичу , код НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 , за винятком майна, на яке згідно до діючого цивільного процесуального законодавства не може бути звернено стягнення.
Постановою Господарського суду Харківської області від 20.08.2012 у справі №5023/1123/12 фізичну особу-підприємця Солонар Віталія Івановича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича, зобов`язано ліквідатора відповідно до ст. ст. 22-32, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконати ліквідаційну процедуру банкрута.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2015 звільнено арбітражного керуючого Фоміна Г.В. від виконання обов`язків ліквідатора банкрута та призначено ліквідатором банкрута - арбітражного керуючого Данченка Андрія Сергійовича.
20.12.2018 ліквідатор ФОП Солонар В.І. арбітражний керуючий Данченко А.С. звернувся до Господарського суду Харківської області з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, в якій ліквідатор просить суд :
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2169 від 06.09.2010, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Погрібною Т.П.,
- витребувати з володіння ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_3 ) чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності - реєстраційний номер РПВН 17582375.
Вказана заява обгрунтована тим, що:
- ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2011 у справі №Б-39/66-10 припинено провадження про банкрутство ФОП Солонаря В.І., як безпідставно порушене, тому укладений в межах справи №Б-39/66-10 договір купівлі-продажу між ліквідатором ФОП Солонар В.І. арбітражним керуючим Фоміним Г.В. та ОСОБА_3. не породжує жодних правових наслідків, а майно вибуло із володіння Солонаря В .І. поза його волею;
- невідповідність договору нормам ч.2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України;
- в порушення до ч.1 ст. 655 ЦК України та п.5 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» покупець за договором ( ОСОБА_3 ) не виконав зобов`язання по сплаті вартості придбаного нерухомого майна;
- власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем з незаконних підстав, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене попереднім набувачем та без визнання цих угод недійсними, тому, майно яке вибуло на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2018 заяву прийнято до розгляду та залучено до участі у справі щодо розгляду заяви ліквідатора ФОП Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.03.2019 залучено до участі у справі щодо розгляду заяви ліквідатора ФО-П Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна Фоміна Гранта Валерійовича.
08.01.2019 від приватного нотаріуса ХМНО Погрібної Т.П. до Господарського суду Харківської області надійшла заява про застосування терміну позовної давності. Проте, судом першої інстанції дана заява не розглядалась, з огляду на те, що приватний нотаріус ХМНО Погрібна Т.П. не є учасником даної справи про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2019 задоволено клопотання ліквідатора про витребування у приватного нотаріуса ХМНО Погрібної Т.П. копії договору купівлі-продажу чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_6 , укладеного 06.09.2010 між Солонаром В.І. та ОСОБА_3 реєстровий №2169, а також копії документів, що надавались для укладення вказаного договору.
19.02.2019 на виконання наведеної ухвали, приватним нотаріусом Погрібною Т.П. суду першої інстанції надані витребувані документи: копія договору купівлі-продажу від 06.09.2010; копія договору купівлі-продажу від 06.04.2007; копія витягу з Державного реєстру правочинів; витяг з Реєстру права власності на нерухоме майно; копія довідки про склад сім`ї; копія постанови Господарського суду Харківської області у справі №Б-39/66-10 про визнання ФОП Солонар В.І. банкрутом; копія витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; копія протоколу проведення аукціону №1 від 04.09.2010; копія заяви Фоміна Г.В. ; копія згоди подружжя на відчуження нерухомого майна; копія висновку про вартість майна; копія свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів; копія паспорту ОСОБА_3. та копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів; копія витягу про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; копія витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек.
13.08.2019 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу. Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010, витребування майна та скасування державної реєстрації, судом першої інстанції вказано, що лише факт припинення провадження у справі про банкрутство не свідчить про недійсність договору купівлі-продажу майна, укладеного в межах справи про банкрутство, припиняючи провадження у справі про банкрутство № Б-39/66-10 суд не скасовував та не визнавав недійсними договори, укладені в межах такої справи; суд вважає, що заявник повинен довести наявність порушень при укладанні спірного договору та невідповідність такого договору вимогам чинного законодавства.
Крім того, судом також зазначено, що пунктом 2.1 Договору купівлі-продажу від 06.09.2010, зареєстрованого за № 2169, передбачено, що покупець ( ОСОБА_3 ) сплатив готівкою 204 2015,00 грн в повному обсязі за придбаний об`єкт аукціону до нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору арбітражному керуючому Фоміну Гранту Валерійовичу, тому підписуючи спірний договір купівлі-продажу, арбітражний керуючий Фомін Г.В., який виконував обов`язки ліквідатора ФОП Солонар В.І. у справі № 39/66-09, підтвердив отримання коштів від покупця квартири в сумі 204215,00 грн. Однак, подальше невнесення коштів у банківську установу свідчить саме про недотримання ліквідатором своїх обов`язків, підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, а отже в такому випадку відповідальність має нести саме ліквідатор, який допустив порушення.
Також суд першої інстанції зауважив, що ліквідатором ФОП Солонар В.І. арбітражним керуючим Данченко А.С. не доведено порушення правил підготовки та проведення аукціону з продажу спірної квартири, за результатами якого укладено спірний договір купівлі-продажу від 06.09.2010.
Розглянувши ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі № 5023/1123/12 на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви ліквідатора ФОП Солонаря В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010, витребування нерухомого майна із володіння ОСОБА_1. та скасування державної реєстрації, виходячи з такого.
Згідно із частиною 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
19.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011.
Відповідно до п. 11 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 №4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Як вбачається з матеріалів справи, постанову про визнання ФОП Солонаря В.І. банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі №5023/1123/12 прийнято 20.08.2012.
Враховуючи вимоги перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 14.05.1992 до набрання чинності змін, внесених Законом України від 22.12.2011 №4212-VІ.
Розділом VI «Особливості банкрутства окремих категорій суб`єктів підприємницької діяльності» Закону про банкрутство передбачено, що відносини, пов`язані з банкрутством окремих категорій суб`єктів підприємницької діяльності регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Так, частиною 7 статті 48 Закону про банкрутство встановлено, що постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Підстави для визнання угод боржника недійсними містяться у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, положення останньої і підлягають застосуванню у випадку подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.
Відповідно до вимог частини 11 статті 17 Закону про банкрутство угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов`язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв`язку з його виходом зі складу учасників боржника. Все отримане за такою угодою повертається сторонам. При визнанні договорів боржника недійсними завдання ліквідатора полягає у поверненні майна боржника до ліквідаційної маси завдяки використанню засобів процедури банкрутства.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі Б-39/64-10 зазначив, що виходячи з приписів Закону про банкрутство, у справі про банкрутство аукціон та угоди, укладені за його результатами, можуть бути визнані недійсними відповідно до цивільного законодавства України.
За визначенням ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цією ж статтею передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Нормами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частиною 1 статті 215 цього кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах (аукціоні), яка полягає в процедурі підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону)), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, аукціон є правочином.
Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів (аукціонів) належить до угод купівлі-продажу та така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 29.06.2016 у справі №6-370цс16.
З матеріалів справи вбачається, що 04.09.2010 ліквідатором ФОП Солонар В.І. арбітражним керуючим Фоміним Г.В. на Товарній біржі «Правопорядок» проведений аукціон з продажу спірного майна. Переможцем аукціону став ОСОБА_3 .
За наслідками проведеного 04.09.2010 аукціону з продажу спірного майна, 06.09.2010 між ліквідатором ФОП Солонар В.І. та ОСОБА_3 укладено спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Оспорюючи договір від 06.09.2010 ліквідатор, як на підставу для висновку про незаконність його укладення, вказав на припинення провадження у справі про банкрутство №Б-39/66-10, як безпідставно порушеного та на обставини нездійснення покупцем за договором оплати придбаного майна через ненадходження на рахунок банку коштів від продажу спірної квартири, тим самим вказуючи на обставини невиконання договору як на підставу для визнання цього правочину недійсним.
Однак, враховуючи, що спірний договір укладений за наслідками проведеного аукціону у межах справи про банкротство, та є завершальною стадією проведення прилюдних торгів у справі про банкрутство, то ж і оцінку правомірності укладення спірного договору необхідно надавати досліджуючи порядок підготовки та проведення аукціону.
Підставою для визнання результатів аукціону недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення аукціону, визначених Законом про банкрутство, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.
До предмету дослідження з питань розгляду недійсності результатів аукціону, входять встановлення обставин підготовки до проведення аукціону (інвентаризація та оцінка майна банкрута), дотримання організатором аукціону вимог, які ставляться Законом про банкрутство до його проведення. При вирішенні спорів про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними, слід встановити таке: чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні прилюдних торгів або аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів та аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати торгів або аукціону.
З вимогою про визнання недійсним аукціону проведеного 04.09.2010, ліквідатор в межах даної справи про банкрутство не звертався.
Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем (в даному випадку - заявником), однак як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Таким чином, відсутність вимоги про визнання недійсним аукціону, як правочину в цілому у справі про банкрутство, позбавляє колегію суддів в повній мірі можливості дослідити питання правомірності/неправомірності проведення процедури реалізації на прилюдних торгах (аукціону), наслідком проведення якого є укладення договору купівлі-продажу та надати правову оцінку обставинам наведеним в заяві про визнання недійсним купівлі-продажу спірної квартири від 06.09.2010, укладеного за результатами проведеного аукціону у справі №Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонар В.І.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 01/500 (постанова від 21.05.2019), де вказано, що при зверненні до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, з вимогою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених за наслідком проведення аукціону з продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі, заявник повинен довести належними і допустимими доказами обставини проведення з порушенням вимог чинного законодавства України спірного аукціону з відчуження майна банкрута, результати якого оформлено оспорюваними договорами.
На цих же підставах колегією суддів відхиляються доводи заявника про те, що вказаний договір є недійсним, оскільки укладений в межах справи про банкрутство, провадження в якій є припиненим з огляду на безпідставність порушення, адже, як зазначалось, спірний договір є укладеним за результатами проведення аукціону, вимогу про недійсність якого заявником не заявлено.
Що ж до доводів заявника про те, що ліквідатором Фоміним Г.В. порушено порядок розрахунків за договором, оскільки прийнято від покупця готівкові кошти, колегія суддів також їх відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, покупець сплатив готівкою 204215,10 грн. у повному обсязі за придбаний об`єкт аукціону до нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору арбітражному керуючому Фоміну Гранту Валерійовичу.
Відповідно до ст. 30 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до абзацу останнього частини 7 статті 48 наведеного закону, кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. У разі придбання об`єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п`ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.
Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.
До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.
Частиною 5 цього закону передбачено, що договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.
Покупець зобов`язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. У разі несплати коштів протягом зазначеного строку покупець сплачує на користь державного органу приватизації неустойку в розмірі 20 відсотків ціни продажу об`єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.
Тож, наведені норми не забороняють ліквідатору вчиняти розрахунки з покупцем у готівковій формі, однак, зобов`язують останнього вносити грошові кошти в готівковій формі або перераховувати в безготівковій формі на депозитний рахунок нотаріуса або у банківську установу у разі їх надходження від продажу майна банкрута.
Нормами статті 3- 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013) передбачено, що при реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. На випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов`язковому страхуванню. Порядок обов`язкового страхування діяльності арбітражних керуючих визначається законом. Невиконання або неналежне виконання обов`язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії.
Тож, невчинення ліквідатором розрахунків з кредитором за результатами реалізації майна банкрута є підставою для висновку про неналежне виконання ліквідатором своїх повноважень та порушення вимог Закону про банкрутство, а також застосування до ліквідатора заходів притягнення до адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності, а також стягнення збитків.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції ухвалою від 20.03.2019 залучено до участі у справі щодо розгляду заяви ліквідатора ФО-П Солонар В.І. арбітражного керуючого Данченка А.С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна (вх. № 35477 від 20.12.2018) Фоміна Гранта Валерійовича, якого зобов`язано надати відзив на заяву, в якому викласти пояснення стосовно процедури продажу майна ФО П Солонара В.І. за оспорюваним договором, вказати чи надходили кошти від покупця товару та куди такі кошти були перераховані в подальшому, а також зобов`язано Московський відділ поліції ГУНП в Харківській області надати відомості про те, на якій стадії знаходиться кримінальне провадження № 12018220470005149 від 14.09.2018, а саме про вчинення Фоміним Г.В. кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, з копіями відповідних процесуальних документів, витребувані відомості надати в строк до 17.04.2019.
02.05.2019 старшим слідчим Московського ВП ГУНП в Харківській області Господарському суду Харківської області надано лист №1660/119-07, в якому повідомлено про те, що кримінальне провадження №12018220470005149 від 14ю09.20.18 за ч.1 ст. 382 КК України за заявою Данченко А.С. закрито 30.11.2018 за п.2 ч.1 ст.284 КК України, та до цього часу постанова про закриття провадження не скасована.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази оскарження ліквідатором постанови слідчого про закриття кримінального провадження №12018220470005149, та вчинення будь-яких інших дій які б свідчили про притягнення Фоміна Г.В. до відповідальності.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 662, 692 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Колегія суддів зазначає, що сторонами договору дотримано наведені вище приписи Цивільного кодексу України, тому відсутні підстави стверджувати про недійсність договору купівлі-продажу від 06.09.2010 в рамках застосування Цивільного кодексу України.
Також відсутні підстави для витребування із володіння ОСОБА_1 спірної квартири, з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom).
За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №3202/96, ECHR 2000-I).
Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно ч. 1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом
З огляду на наведені правові норми необхідно установити, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій воно було передане власником у користування, через зазначені обставини, а також що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав та не міг знати про те, майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Добросовісність набувача характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання.
Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
Так частиною 1 статті 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто, наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 04.11.2011 № 5675, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартира була придбана за відплатним договором купівлі-продажу за ринковою вартістю у розмірі 688000 грн (еквівалент 86 000 доларів США).
По-друге, відповідно до п. 5 Договору продавець стверджує, що майно, яке є предметом цього договору, на момент його укладання нікому другому не передано, не подаровано, не передано як внесок до статутного фонду, не відчужено іншим способом, не заставлено, під податковою заставою, в спорі та під забороною ( арештом) не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб ( в тому числі за договором найму), як в межах, так і за межами України, не має. Інваліди, малолітні, неповнолітні та інші особи в вищевказаному майні не зареєстровані, фактично не мешкають та не мають прав користування ним. Продавець стверджує, що майно, яке є предметом цього договору, момент його укладання позбавлено перепланувань, або інших не застережених змін.
При цьому, відповідно до п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на день укладення договору) при посвідченні правочинів про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 04.11.2011 № 5675 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. було перевірено та встановлено відсутність арешту та будь-якої заборони відчуження майна.
Отже, на момент правочину були відсутні будь-які обтяження і арешти, а продавець майна ОСОБА_4 як власник квартири мала вільне право відчужувати квартиру за договором купівлі-продажу від 04.11.2011 № 5675.
Оскільки колегія суддів не знайшла підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010 № 2169, що укладений між ліквідатором банкрута ФОП Солонар В.І. та ОСОБА_3 в межах справи про банкрутство, відсутні підстави для витребування у ОСОБА_1 спірне майно.
У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
Також не підлягає задоволенню вимога ліквідатора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності - реєстраційний номер РПВН 17582375, з огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2010, що укладений між ліквідатором ФОП Солонар В.І. та ОСОБА_3. у межах справи про банкрутство №Б-39/66-10 та витребування спірного майна із володіння ОСОБА_1 .
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.08.2019 у справі №5023/1123/12 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 28.01.2020
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.А. Пуль
Суддя О.В. Шевель
скопійовано
-
скопійовано
-
