УХВАЛА
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/12787/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кондратова І.Д., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Чекмарьова О.С., Хемича В.М., Лисак Т.Л.,
відповідача - 1 - Ананійчука О.А., Каракоці О.Р., Бауліної В.О.,
- 2 - не з`явився,
- 3 - не з`явився,
- 4 - не з`явився,
- 5 - не з`явився,
третіх осіб - 1 - Донченка О.Г.,
- 2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді - Руденко М.А., Сулім В.В.)
від 04.11.2019,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд- Інвест",
до 1) Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелта", 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: 1) Національний банк України, 2) Міністерство фінансів України
про визнання недійсними пунктів договорів
В С Т А Н О В И В:
09.12.2019 АТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі до суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали касаційної скарги АТ "Комерційний банк "Приватбанк", суд дійшов висновку, що справа № 910/12787/17 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
ТОВ «Тех-Трейд-Інвест» у серпні 2017 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Комерційний банк «Приватбанк», ТОВ «Парктур», ТОВ «Скорзонера», ТОВ «Шелта», ТОВ «Аспект» про визнання недійсними пунктів кредитних договорів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що кредитні договори передбачають встановлення подвійної плати за користування кредитом та встановлюють інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України та підлягають визнанню недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 у задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем порушення його прав укладенням оскаржуваних договорів. Винагорода за користування кредитом не суперечить актам цивільного законодавства.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними пункти кредитних договорів укладених між АТ «Комерційний банк «Приватбанк» та відповідачами, згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині постанови.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції посилався, зокрема, на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 щодо неправомірності нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит.
Не погодившись з прийнятою постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, АТ "Комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в яких просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 - залишити в силі.
Під час підготовки справи до касаційного розгляду колегією суддів установлено, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Погребняка В.Я., Васьковського О.В., Огородніка К.М. (судова палата для розгляду справ про банкрутство) від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 зазначено, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Формула нарахування винагороди не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України.
На думку колегії суддів у справі № 904/8902/17, умовами кредитного договору фактично встановлено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. Має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, і сплата винагороди (комісії) в установленому спірним договором порядку та розмірі не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.
Встановивши, що положення кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Погребняка В.Я., Васьковського О.В., Огородніка К.М. дійшов висновку, що умови кредитного договору, за якими сторона повинна сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України ці умови договору є недійсними.
Як вбачається з матеріалів справи та постанови Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, мають місце подібні правовідносини. Умови кредитних договорів у справі № 904/8902/17 та у справі № 910/12787/17 передбачають встановлення плати за користування кредитом: 1) фіксованої процентної ставки на основну суму кредиту; 2) винагороди за користування кредитом, що обраховується за певною формулою.
На думку колегії суддів у цій справі, у разі передбачення у кредитному договорі винагороди за користування кредитом за певною формулою, немає підстав вважати про наявність порушення ст. 1056-1 Цивільного кодексу України. Ця правова норма визначає тип процентної ставки у кредитних договорах, яка може бути фіксованою або змінюваною. Встановлює, що розмір процентів за кредитним договором і порядок їх сплати є договірними умовами, які узгоджуються сторонами в договорі кредиту. Судом у справі № 904/8902/17 та Північним апеляційним господарським судом у постанові від 04.11.2019 у цій справі помилково ототожнено поняття «винагороди за користування кредитом» та «змінюваної процентної ставки». При цьому сторони кредитних договорів у справі № 904/8902/17 та № 910/12787/17 узгодили тип процентної ставки - фіксовану кредитну ставку, передбачили певний її розмір. Стаття 1056-1 Цивільного кодексу України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку.
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину визначено у статті 217 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним вцілому.
Тобто, у разі якщо кваліфікувати оспорювані умови кредитних договорів як такі, що встановлюють змінювану процентну ставку, необхідно визнавати кредитний договір недійсним вцілому, тому що оспорюється істотна умова кредитного договору.
При розгляді спорів про визнання недійсним кредитного договору в частині щодо встановлення банку винагороди за користування кредитом не у всіх випадках необхідно застосовувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.
У справі № 6-1746цс16 розглядався позов фізичної особи до банку про визнання кредитного договору частково недійсним в частині умов договору про щомісячну комісію. Предметом розгляду були відносини за договором про надання споживчого кредиту, що підпадали, на момент їх розгляду, під правове регулювання, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
На відміну від справи № 6-1746цс16, у справах № 904/8902/17 та № 910/12787/17 кредити надавалися для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариств, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та закріплює поняття "несправедливі умови договору".
Верховний Суд від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 послався на правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 без врахування викладеного.
У справі № 904/8902/17 та у цій справі позови про визнання недійсними кредитних договорів в частині сплати винагороди за користування кредитом подавали особи, які не були сторонами кредитних договорів, тобто заінтересовані особи.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
З врахуванням вказаного, на переконання колегії суддів, при розгляді справ про визнання недійсними кредитних договорів або їх частин за позовами заінтересованих осіб, необхідно враховувати, що сторони кредитних договорів були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, узгодили ці умови, підписавши кредитні договори, а тому всі умови спірних договорів з моменту їх укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами, сторони на свій розсуд вчиняли правочини на певних встановлених умовах, виконували договори та не оспорювали їх умови. Наведені обставини зобов`язують суд встановити безумовне порушення майнових прав та інтересів позивача, який не є стороною кредитного договору.
Окремо необхідно зазначити, що у цій справі має місце оскарження дійсності пунктів кредитних договорів, які були укладені до фактичного утворення позивача у формі товариства з обмеженою відповідальністю (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 23.04.2015), а саме - кредитних договорів № 6 від 01.07.2005 між ТОВ "Скорзонера" та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 2063/14 від 02.10.2006 між ТОВ «Парктур» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4П10273И від 14.12.2010 між ТОВ «Парктур» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4СЮ213И від 02.08.2010 між ТОВ «Скорзонера» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4Ш09063И від 02.02.2009 між ТОВ «Шелта» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4Ш10065И від 01.02.2010 між ТОВ «Шелта» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4Ш11079И від 24.02.2011 між ТОВ «Шелта» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4Ш13082И від 27.02.2013 між ТОВ «Шелта» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4А13451И від 22.07.2013 між ТОВ «Аспект» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; № 4А14174И від 18.02.2014 між ТОВ «Аспект» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»; №4А15046И від 17.02.2015 між ТОВ «Аспект» та ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк». Відповідно ці кредитні договори не можуть порушувати його права, оскільки юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.
З огляду на наведені обставини, Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення позову ТОВ «Тех-Трейд-Інвест» до АТ «Комерційний банк «Приватбанк», ТОВ «Парктур», ТОВ «Скорзонера», ТОВ «Шелта», ТОВ «Аспект» про визнання недійсними пунктів вказаних кредитних договорів відсутні.
Частиною 2 ст. 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, справа № 910/12787/17 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з ч. 2 ст. 302 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 234, 235 ч. 2 ст. 302 ГПК України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/12787/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд- Інвест" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур", Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелта", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Національний банк України, Міністерство фінансів України про визнання недійсними пунктів договорів, касаційне провадження в якій відкрите за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді І. Кондратова
І. Ткач
