У Х В А Л А
08 січня 2020 року
м.Київ
Справа № 1-42-2004
Провадження № 13-87зво19
Суддя Великої Палати Верховного Суду ЯновськаО.Г. розглянула заяву ОСОБА_1 та доповнення до заяви захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03грудня 2004 року, ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, і
в с т а н о в и л а:
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених: частиною 1 статті 15, частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України 2001 року (далі КК України); та частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 142; частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 215-3; частиною 2 статті 17, пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93; статтею 190-1; частиною 2 статті 17, пунктами «г», «з» статті 93; пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частини 3 статті 215-3; частини 3 статті 142; частиною 2 статті 145 КК; частиною 1 статті 263 та статтею 69 КК України 1960 року (далі КК України 1960 року).
На підставі статті70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині засудження за статтею 69 КК України 1960 року скасовано, справу закрито. Перекваліфіковано його дії за одним із епізодів обвинувачення з частини 2 статті 17 частини 3 статті 142, частини 2 статті 17 частини 3 статті 215-3, частини 2 статті 17 пунктів «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року на частину 1 статті 17 частину 3 статті 142, частину 1 статті 17 частину 3 статті 215-3, частину 1 статті 17 пункти «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року, призначено покарання за кожне з цих діянь та ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі статті 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 17 частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 17 частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 17 пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93 КК України, статтею 190-1, пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 145, частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 частиною 3 статті 215-3, 1 статті 17 пунктами «а», «г», «з» статті 93 КК України 1960 року, частиною 1 статті 15 частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 КК України, до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
21 жовтня 2010 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Петухов проти України» встановлено порушення Україною статей 3, 13, пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція). Водночас ЄСПЛ не встановлено порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження у справі та відсутності ефективних засобів юридичного захисту проти такої тривалості.
Постановою ВСУ від 16травня 2011 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року.
Верховний Суд України дійшов висновку, що засобом компенсації заявнику може бути сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання вказаних заходів покладається на компетентні органи державної влади.
12 березня 2019 року рішенням ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (2)», яке набуло статусу остаточного 09 вересня 2019 року, встановлено порушення Україною статті 3 Конвенції в зв`язку із відсутністю належної медичної допомоги заявнику під час тримання під вартою та неможливістю скорочення покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їхперегляд за виключними обставинами, посилаючись на порушення Конвенції, які встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (2)» від 12 березня 2019 року.
Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 та доповненнями до заяви захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Витребувано матеріали кримінальної справи №1-42/2004 щодо ОСОБА_1 та автентичний переклад рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України-2» (заява № 41216/13) від 12 березня 2019 року.
На виконання вказаної ухвали до Верховного Суду надійшли матеріали кримінальної справи №1-42/2004. Міністерством юстиції України направлено автентичний переклад рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України-2».
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 463 - 464 Кримінального процесуального кодексу України, суддя
у х в а л и л а:
Призначити заяву ОСОБА_1 та доповнення до заяви захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 26 лютого 2020 року о 10 год. 00 хв. у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул.Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам судового провадження копію ухвали про призначення заяви до судового розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Великої Палати Верховного Суду О. Г. Яновська
