УХВАЛА
12 листопада 2019 року
м.Київ
Справа № 1-42-2004
Провадження № 13-87зво19
Суддя Великої Палати Верховного Суду ЯновськаО.Г., розглянула заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03грудня 2004 року, ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
в с т а н о в и л а:
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених: частиною 1 статті 15, частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України 2001 року (далі КК України); та частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 142; частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 215-3; частиною 2 статті 17, пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93; статті 190-1; частиною 2 статті 17, пунктами «г», «з» статті 93; пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частини 3 статті 215-3; частини 3 статті 142; частиною 2 статті 145 КК; частиною 1 статті 263 та статті 69 КК України 1960 року (далі КК України 1960 року).
На підставі статті70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині засудження за статтею 69 КК України 1960 року скасовано, справу закрито. Перекваліфіковано його дії за одним із епізодів обвинувачення з частини 2 статті 17 частини 3 статті 142, частини 2 статті 17 частини 3 статті 215-3, частини 2 статті 17 пунктів «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року на частину 1 статті 17 частину 3 статті 142, частину 1 статті 17 частину 3 статті 215-3, частину 1 статті 17 пункти «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року, призначено покарання за кожне з цих діянь та ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі статті 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 17 частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 17 частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 17 пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93 КК України, статтею 190-1, пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 145, частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 частиною 3 статті 215-3, 1 статті 17 пунктами «а», «г», «з» статті 93 КК України 1960 року, частиною 1 статті 15 частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 КК України, до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
21 жовтня 2010 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Петухов проти України» встановлено порушення Україною статей 3, 13, пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція). Водночас ЄСПЛ не встановлено порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження у справі та відсутності ефективних засобів юридичного захисту проти такої тривалості.
ОСОБА_1 звернувся із заявою до Верховного Суду України (далі ВСУ) про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього. За наслідком судового розгляду, постановою ВСУ від 16травня 2011 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року.
ВСУ дійшов висновку, що засобом компенсації заявнику може бути сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання вказаних заходів покладається на компетентні органи державної влади.
12 березня 2019 року рішенням ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (2)», яке набуло статусу остаточного 09 вересня 2019 року, встановлено порушення Україною статті 3 Конвенції в зв`язку із відсутністю належної медичної допомоги заявнику під час тримання під вартою та неможливістю скорочення покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі.
У зв`язку з встановленими порушеннями прав заявника, ЄСПЛ було постановлено стягнути на користь заявника з держави-відповідача 750 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди; 10000 евро в якості відшкодування моральної шкоди, якої заявник зазнав у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги з 03 липня 2010 року; 10000 евро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді та 20 евро в якості компенсації поштових та інших витрат.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їхперегляд за виключними обставинами, посилаючись на порушення Конвенції, які встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (2)» від 12 березня 2019 року.
Як видно зі змісту заяви, ОСОБА_1 указує на те, що вказані порушення Конвенції є підставою для застосування щодо нього додаткових заходів індивідуального характеру у виді скасування постановлених щодо нього судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
Заявник висловлює незгоду з вироком та ухвалою суду, посилаючись на незаконний склад суду. Стверджує, що в 2001 році, на стадії досудового розслідування, його було незаконно затримано, обмежено в доступі до захисника, чим порушено право на захист. Указує на неправильну оцінку доказів судами у кримінальній справі, зокрема, підстав його арешту в м. Харкові з 05 червня 2001 року.
Посилаючись на вимоги статей 10, 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 просить відновити його попередній юридичний стан, зокрема, шляхом повторного розгляду кримінальної справи судом першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, є виключною обставиною.
Частиною 5 статті 33 КПК передбачено, що кримінальне провадження за виключними обставинами здійснюється з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 459 цього Кодексу, Великою Палатою Верховного Суду.
Однак, зі змісту заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, не вбачається як встановлені ЄСПЛ порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду і законність ухвалених щодо заявника судових рішень.
Обставини, зокрема, посилання на встановлені рішенням ЄСПЛ від 21жовтня 2010 року в справі «Петухов проти України» порушення прав заявника вже були предметом судового розгляду, що не заперечується ним.
Аналогічно, посилання заявника на істотні процесуальні порушення на стадії досудового розслідування кримінальної справи та під час судового розгляду, вже перевірялися ВСУ, їм дано юридичну оцінку.
Як видно із заяви, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Верховного Суду України від 16 травня 2011 року, водночас не наводить доводів, чому вказане рішення може бути предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду за виключними обставинами.
Правова підстава на звернення до Верховного Суду відповідно до пункту 2 частини 3 статті 459 КПК за виключними обставинами, виникає у ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням порушення Конвенції рішенням ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (2)» від 12 березня 2019 року.
Заявник, хоч і посилається на це рішення в заяві, водночас, не обґрунтовує прохання про застосування індивідуальних заходів щодо нього, необхідності скасування постановлених судових рішень та направлення матеріалів кримінальної справи на новий судовий розгляд.
Зокрема, зі змісту заяви незрозуміло, як, на думку заявника, встановлені ЄСПЛ порушення Україною статті 3 Конвенції щодо відсутності належної медичної допомоги під час тримання під вартою та нескоротності покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі, обумовлюють перегляд постановлених щодо нього судових рішень.
Разом із тим, нормами пункту 5 частини 2 статті 462 КПК передбачено вимоги до обґрунтування з посиланнями на обставини, що підтверджують наявність виключних обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.
Відповідно до частини 3 статті 464 КПК до заяви про перегляд судового рішення завиключними обставинами, яка не оформлена згідно звимогами, передбаченими статтею 462 цього Кодексу, застосовуються правила частини 3 статті 429 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, недоліки заяви про перегляд судового рішення завиключними обставинами позбавляють суд можливості вирішити питання провідкриття провадження, є підставою для залишення заяви без руху танаданнязаявникові строку для усунення недоліків, а саме для виконання вимог пункту 5 частини другої статті 462 КПК.
Керуючись статтями 429, 464 КПК, суддя
у х в а л и л а:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвали Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків - п`ятнадцять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копію ухвали про залишення заяви без руху надіслати заявникові. У разі не усунення недоліків у вказаний строк заяву буде повернуто.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Великої Палати Верховного Суду О.Г. Яновська
