ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2086/19

Провадження № 12-196гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаКібенко О. Р.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року, постановлену суддею Демешиним О. А.,

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Мишкіної М. А., Бєляновського В. В., Богатиря К. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт Сарата Української Православної Церкви (далі - Релігійна організація)

про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації та просив визнати недійсним рішення загальних/парафіяльних зборів відповідача від 26 січня 2019 року, оформлене протоколом № 1.

2. В обґрунтування подання позовної заяви до суду господарської юрисдикції позивач посилався на положення пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та стверджував, що: оскаржуване рішення про зміну підлеглості релігійної громади прийнято особами, які не є членами релігійної громади; ані членів, ані засновників Релігійної громади не повідомлено про проведення зборів та не ознайомлено з порядком денним; з питання другого порядку денного обговорювання не проводилося; відкривав збори та ставив питання на голосування голова селищної ради; за результатами ухвалення оспорюваного рішення відбулося рейдерське захоплення культової споруди та здійснюється намагання захопити юридичну особу, шляхом внесення змін до статуту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Господарський суд Одеської області ухвалою від 24 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі.

4. Судові рішення мотивовані тим, що спір виник не з господарських відносин та не є корпоративним спором; натомість він виник з приватноправових відносин та, з огляду на суб`єктний склад учасників, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

5. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Скаржник стверджує про порушення судами правил суб`єктної юрисдикції та вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він є корпоративним; посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15.

Доводи інших учасників справи

7. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 01 листопада 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

10. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

11. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

12. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

13. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

14. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

15. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

16. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

17. Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон).

18. За змістом статті 7 Закону релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

19. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону).

20. За правилами, встановленими статтею 12 Закону відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону.

21. Частина перша статті 14 Закону передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

22. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону).

23. Отже законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

24. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг вимоги позивача про визнання недійсним рішення зборів подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

25. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону.

26. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.

27. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України правомірно визнані судами попередніх інстанцій безпідставними; суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України, у зв`язку з чим є підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

28. Аналізуючи практику Великої Палати Верховного Суду наведену у касаційній скарзі, Велика Палата відзначає, що у справі № 813/6286/15 позивач, стверджуючи про протиправність дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) юридичної особи, не був її учасником, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами.

29. Тому наведена скаржником практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 не є застосовною до спірних правовідносин, оскільки ці правовідносини не є подібними.

30. Разом з тим, суд першої інстанції, правильно відмовивши у відкритті провадження у справі, помилково керувався положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України, положення якої регулюють питання повернення позовної заяви. Втім, враховуючи положення частини другої статті 309, частини другої статті 311 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

31. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

32. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).

33. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

34. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм законодавства.

Щодо судових витрат

35. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у справі № 916/2086/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Р. Кібенко

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська