ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2019 року
Справа № 916/2086/19
м.Одеса, пр-т Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.А. Мишкіної,
суддів В.В. Бєляновского, К.В. Богатиря
секретар судового засідання Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 – ОСОБА_2 С.А. – за ордером;
від Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви – не з`явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження
у справі №916/2086/19
за позовом ОСОБА_1
до Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви
про визнання недійсним рішення загальних зборів
суддя суду першої інстанції: О.А. Демешин
дата і місце постановлення ухвали: 24.07.2019р., м.Одеса, господарський суд Одеської області
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 17.09.2019р. згідно ст.ст.233, 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
22.07.2019р. ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви (надалі – відповідач, Релігійна організація), в якому просив суд визнати недійсними рішення Загальних/Парафіяльних зборів Релігійної громади Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 25044493) від 26 січня 2019 року, оформлене Протоколом №1 Загальних/Парафіяльних зборів релігійної громади Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт. Сарата Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 25044493) від 26.01.2019р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є членом Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт. Сарата Української Православної Церкви. 26.01.2019р. відбулись вищезазначені збори, які не неможливо вважати парафіяльними, оскільки на них були присутні мешканці смт.Сарата. Рішення зборів, оформлені протоколом №1 підлягають визнанню недійсними, оскільки:
- ані членів, ані засновників Релігійної громади не було повідомлено про проведення зборів та не було ознайомлено з порядком денним;
- відсутній реєстр членів парафії;
- по питанню 2 порядку денного взагалі не проводилось обговорювання;
- порушенням є те, що збори відкривав та ставив на голосування питання голова селищної ради ОСОБА_3 А ОСОБА_4 .;
- оскаржуване рішення про зміну підлеглості релігійної громади - перехід Релігійної громади Свято-Покровської парафії с.Сарата Одеської області до Православної Церкви України було прийнято особами, які не є членами релігійної громади;
- за результатами прийняття незаконного рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади відбулося рейдерське захоплення Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви (культової споруди), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 смт. Сарата, вул. І.Ліндла,76 та здійснюється намагання захопити юридичну особу, шляхом внесення змін до Статуту, про що свідчить додана до позову заява на адресу голови Одеської обласної державної адміністрації.
Мотивуючи звернення з цим позовом до господарського суду Одеської області ОСОБА_1 вказав, що спір за його позовом є спором з корпоративних відносин і відноситься до компетенції саме господарського суду, оскільки позивач є членом Релігійної організації.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.07.2019р. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви про визнання недійсним рішення загальних зборів.
Постановляючи ухвалу, господарський суд з посиланням на норми ч.2 ст.4, п.1 ч.5 ст.174 ГПК України, п.3 ч.1 ст.20, ч.ч.1,3 ст.167, п.1 ч.2 ст.55, ч.1 ст.3 ГК України зазначив, що підвідомчим господарським судам України є спір з приводу відносин сторони цього спору - фізичної особи, яка є засновником, учасником або членом юридичної особи (господарської організації), створеної відповідно до ЦК України, яка здійснює діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (господарська діяльність) у разі, якщо ці спори пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому, така фізична особа має володіти корпоративними правами у вигляді, визначеної частки у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У випадку, якщо фізична особа не володіє вищевказаними корпоративними правами, то у неї не існує корпоративних відносин з господарською організацією. Відповідно, спір між такою особою і господарською організацією – не підлягає вирішенню в господарських судах України. Позивач у позовній заяві стверджує, що він є членом Релігійної організації „Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт. Сарата Української Православної Церкви”. Однак, членство у вказаній релігійній організації, в даному випадку, не свідчить про існування між позивачем та відповідачем корпоративних відносин, в розумінні ч.3 ст.167 ГК України, через відсутність у ОСОБА_1 відповідних корпоративних прав, визначених ч.1 ст.167 ГК України. Тобто позивач, навіть якщо він дійсно є членом Релігійної організації - не є носієм корпоративних прав. Відповідно, заявлений позов не стосується корпоративних відносин, а тому не відноситься до юрисдикції господарських судів, згідно ст. 20 ГПК України. Крім того, відповідно до ст.8 ЗУ „Про свободу совісті та релігійні організації” релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Тобто, членство в релігійній організації не має на меті отримання прибутку у вигляді дивідендів. З огляду на те, що спір у даній справі не є корпоративним, а позивачем по ньому є фізична особа, яка не є підприємцем, суб`єктний склад учасників даного спору відповідає положенням ч.1 ст.4 ЦПК України, тому суд вважає, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, з роз`ясненням позивачу того, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.
12.08.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу від 24.07.2019р., в якій скаржник просить скасувати оскаржену ухвалу та передати справу №916/2086/19 на розгляд господарського суду Одеської області.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд невірно встановив, що спір по дійсній справі не є корпоративним та не відноситься до юрисдикції господарських судів, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.09.2018р. у справі №813/6286/15 - у цій постанові зазначено, що відповідно до п.4 ч.1 ст.12 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Зазначені приписи кореспондуються з положеннями п.3 ч.1 ст.20 ГПК України у чинній редакції. Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України. Водночас зазначений спір не є таким, що виникає із цивільних, земельних, трудових та інших правовідносин або у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Натомість ідеться про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. Отже спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи.
Спір по справі за позовом ОСОБА_1 також є найбільш наближеним до правовідносин з діяльності юридичної особи - Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви, членом якої позивач являється, та відповідно, позов про визнання недійсним рішення юридичної особи, яке стосується подальшої діяльності такої особи, відноситься до юрисдикції господарських судів.
В апеляційній скарзі міститься заява про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019р. витребувано у господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2086/19; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до надходження матеріалів даної справи з господарського суду Одеської області. 16.08.2019р. матеріали справи №916/2086/19 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019р. поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Одеської області від 24.07.2019р. у справі №916/2086/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Одеської області від 24.07.2019р. у справі №916/2086/19; встановлено іншим учасникам справи згідно строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. заяв чи клопотань з процесуальних питань до 05.09.2019р.; зобов`язано позивача у строк до 05.09.2019р. надати суду апеляційної інстанції оригінал позовної заяви з додатками, що були повернуті судом першої інстанції оскаржуваною ухвалою; призначити справу до розгляду на 17.09.2019р.
09.09.2019р. до суду апеляційної інстанції надійшов оригінал позовної заяви ОСОБА_1 .
В засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Релігійна організація Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви свого представника в засідання суду апеляційної інстанції не направила, копія ухвали суду від 19.08.2019р. при призначення справи до розгляду отримана відповідачем 23.08.2019р, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно із з.п.7 ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши докази стосовно фактів, наведених скаржником, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.
Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.ч.2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, що відносяться до предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, визначені ст. 20 ГПК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Поняття корпоративних прав наведено у ст.167 ГК України, відповідно до ч.ч.1,3 якої корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно п.1 ч.2 ст.55 ГК України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
Частиною 1 статті 3 ГК України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що підвідомчим господарським судам України є спір з приводу відносин сторони цього спору - фізичної особи, яка є засновником, учасником або членом юридичної особи (господарської організації), створеної відповідно до ЦК України, яка здійснює діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (господарська діяльність) у разі, якщо ці спори пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
При цьому, така фізична особа має володіти корпоративними правами у вигляді, визначеної частки у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
ОСОБА_5 у позовній заяві зазначає, що він є членом Релігійної організації «Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт. Сарата Української Православної Церкви».
Відповідно до ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Отже членство у релігійній організації, в даному випадку, не свідчить про існування між позивачем та відповідачем корпоративних відносин, в розумінні норм ч.3 ст.167 ГК України, через відсутність у ОСОБА_5 відповідних корпоративних прав, визначених у ч.1 ст.167 ГК України.
Отже суд першої інстанції зробив правильний висновок, що заявлений позов не стосується корпоративних відносин, а тому не відноситься до юрисдикції господарських судів, згідно ст. 20 ГПК України, враховуючи, що сторона позивача представлена фізичною особою.
Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Тобто, членство в релігійній організації не має на меті отримання прибутку у вигляді дивідендів.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.22 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на те, що спір у даній справі не є корпоративним, а позивачем в ньому є фізична особа, яка не є підприємцем, суб`єктний склад учасників даного спору відповідає положенням ч.1 ст.4 ЦПК України та місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з роз`ясненням позивачу, що розгляд його справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє з огляду наступного. За приписами ч.1 ст.18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
Велика палата Верховного суду у своїх постановах при визначенні юрисдикції спорів неодноразово наголошувала на тому, що при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова від 21.08.2019р. у справі №911/3681/17, постанова від 04.09.2019р. у справі №198/623/18, постанова від 04.09.2019р. у справі № 599/567/17, постанова від 20.08.2019р. у справі № 911/2650/17).
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач був присутнім на оскаржуваних зборах, приймав участь у голосуванні, тобто реалізував своє право на участь у зборах, проте не згодний із прийнятими рішеннями, а саме, рішенням про перехід релігійної громади до Православної Церкви України.
Відповідно до ст.ст.269, 270 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації » кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
Згідно ч.1 ст.271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Із змісту позовної заяви убачається, що спірні правовідносини виникли не у зв`язку із діяльністю Релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт.Сарата Української Православної Церкви як юридичної особи. Натомість позовні вимоги спрямовані на захист особистого немайнового права на свободу сповідування православної релігії шляхом здійснення релігійної діяльності, безперешкодного відправлення релігійних культів та обрядів саме як члена релігійної організації з канонічним підпорядкуванням Українській Православній Церкві, а не Православній Церкві України.
Виходячи із суті права, на захист якого подано позов, та враховуючи, що учасником спірних правовідносин з юридичною особою є фізична особа ОСОБА_1 , місцевий господарський суд на законних підставах відмовив у відкритті провадження у справі за його позовом, правильно застосувавши норми процесуального права (ч.ч.1,6 ст.175 ГПК України).
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.09.2018р. у справі №813/6286/15.
Колегія суддів зазначає, що правова позиція у вищезазначеній справі не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується правовідносин, що не є подібними (неможливості АТ «Єврогазбанк» вчиняти дії як іпотекодержателя за договором іпотеки від 23.03.2012р., укладеним між ним і ТОВ «Товари для Львівщини», у зв`язку із припиненням останнього).
Колегія суддів вважає за необхідне навести приклад розгляду справи за позовом членів релігійної громади до релігійної громади про визнання рішення за протоколом парафіяльних зборів недійсним в порядку цивільного судочинства - постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.09.2019р. у справі №697/1158/16-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82316259).
Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід залишити без змін як постановлену відповідно до норм процесуального права, відхиливши вимоги апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 123, 232, 233, 236, 240,269, 270, 271, 275, 276, 281- 284 ГПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Одеської області від 24.07.2019р. №916/2086/19 залишити без змін.
Постанова в порядку ст..282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286, 287 ГПК України.
Повна постанова складена 19 вересня 2019 року
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя В.В. Бєляновський
Суддя К.В. Богатир
