У Х В А Л А

04 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/989/18

Провадження № 12-205гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,

Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.,

Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Берізка» (далі - СФГ «Берізка») до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу, за касаційною скаргою СФГ «Берізка» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року СФГ «Берізка» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ГУ Держгеокадастру про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - земельна ділянка), яка була надана на ім`я ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею № ХР-04-00-000623 (далі - Акт) на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01 березня 1994 року; визнання недійсним наказу Держгеокадастру № 1106-СГ від 02 березня 2018 року «Про припинення права користування земельною ділянкою» (далі - Наказ).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що за змістом чинного на час створення СФГ законодавства, а саме частини п`ятої статті 2, частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», частини першої статті 92, статті 141 Земельного кодексу України, хоча Акт і видано фізичній особі - засновнику СФГ, земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відбувається фактична заміна землекористувача; Наказ прийнято за відсутності правових підстав; порушено право СФГ, оскільки за змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано Акт; прийняття Наказу є втручанням у право на мирне володіння позивачем земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року позов задоволено; визнано за СФГ право постійного користування земельною ділянкою; визнано недійсним Наказ.

Рішення суду мотивовано тим, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем земельної ділянки є СФГ; ГУ Держгеокадастру не обґрунтувало та не довело наявність суспільного інтересу для припинення права СФГ на користування земельною ділянкою і порушень прав держави, територіальної громади, ГУ Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права; Наказ порушуєбазові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ до суду, набуття права постійного користування землею СФГ (для ведення фермерського господарства) не передбачено; земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_1, не залишилась на титулі постійного користування у СФГ, оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала; СФГ не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним Наказ; надані СФГ довідки ГУ Держгеокадастру про склад земель, які обліковуються за СФГ, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку та статистичні звіти не є правовстановлюючими документами і доказом наявності права постійного користування землею; матеріали справи не містять доказів використання СФГ земельної ділянки з метою ведення селянського фермерського господарства з 2014 року, зокрема, її обробки, збору врожаю, сплати податків тощо.

У вересні 2019 року СФГ «Берізка» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга СФГ «Берізка» обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним судом положень статей 1, 8, 41 Конституції України, частини першої статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції, чинній на час надання земельної ділянки та створення СФГ), частини четвертої статті 1, частини першої статті 3, частини першої статті 10, статей 9, 11, 14, 18 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом до суду), статті 27 Земельного кодексу України 1990 року, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статей 15, 16, 369 Цивільного кодексу України.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу, надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, витребував з Господарського суду Харківської області та Східного апеляційного господарського суд матеріали справи № 922/989/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року цю справу разом з касаційною скаргою СФГ «Берізка» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до вирішені питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я засновника фермерського господарства - юридичної особи.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що за висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6 - 2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що вирішення цієї виключної правової проблеми у цій справі необхідне для забезпечення дотримання вимог пункту 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на її обставини, а саме з огляду на те, що, засновник, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, за життя вийшов зі складу СФГ, у якому залишився інший член господарства (онука засновника), а СФГ тривалий час продовжувало користуватись зазначеною земельною ділянкою після виходу засновника з СФГ з 17 липня 2006 року по дату його смерті 04 червня 2013 року, та, в подальшому, по дату прийняття Наказу 02 березня 2018 року.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про виключність цієї правової проблеми у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року [«Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)].

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для розгляду.

Відповідно до частини першої статті 301 Господарського процесуального кодексу України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина третя статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки Велика Палата Верховного Суду є визначеним судом касаційної інстанції для розгляду таких справ, то з огляду на викладене справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою. Отже, явка учасників справи та їх участь у судовому засідання не є обов`язковою.

Ураховуючи наведене та керуючись частиною другою статті 120, частиною другою статті 121, статтею 234, частинами першою та третьою статті 301, частиною п`ятою статті 302, частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Берізка» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу, за касаційною скаргою СФГ «Берізка» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 31березня 2020 року об 11 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.

4. Направити учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська О.Р. Кібенко