УХВАЛА

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 922/989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - не з`явився;

відповідач - не з`явився.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Берізка" (далі - Позивач, СФГ "Берізка, СФГ)

на постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Бородіна Л. І., судді Мартюхіна Н. О., Шутенко І. А.) від 19.08.2019 у справі Господарського суду Харківської області

за позовом СФГ "Берізка"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держеокадастр)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИВ:

16.04.2018 СФГ "Берізка" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Держгеокадастру про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - Земельна ділянка), яка була надана на ім`я ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею № ХР-04-00-000623 (далі - Акт) на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01.03.1994, та визнання недійсним наказу Держгеокадастру №1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою" (далі - Наказ).

Позовні вимоги мотивовані тим, що за змістом чинного на час створення СФГ законодавства, а саме частини п`ятої статті 2, частини першої, третьої статті 9, Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон про СФГ), частини першої статті 92, статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), хоча Акт і видано фізичній особі - засновнику СФГ, Земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача; Наказ прийнято за відсутності правових підстав; порушено право СФГ, оскільки за змістом статей 141 та 142 ЗК України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано Акт; прийняття Наказу є втручанням у право на мирне володіння Позивачем Земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Буракова А. М.) від 08.10.2018 позов задоволено; визнано за СФГ право постійного користування Земельною ділянкою; визнано недійсним Наказ.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01.01.2002, після набрання чинності статтею 92 ЗК України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем Земельної ділянки є СФГ; Держеокадастр не обґрунтував та не довів наявність суспільного інтересу для припинення права СФГ на користування Земельною ділянкою і порушень прав держави, територіальної громади, Держеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права; Наказ порушує базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ до суду, набуття права постійного користування землею СФГ (для ведення фермерського господарства) не передбачено; Земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 , не залишилась на титулі постійного користування у СФГ, оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала; СФГ не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним Наказ; надані СФГ довідки Держгеокадастру про склад земель, які обліковуються за СФГ, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку та статистичні звіти не є правовстановлюючими документами і доказом наявності права постійного користування землею; матеріали справи не містять доказів використання СФГ Земельної ділянки з метою ведення селянського фермерського господарства з 2014 року, зокрема, її обробки, збору врожаю, сплати податків тощо.

Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили такі обставини:

Рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів від 05.03.1993 ОСОБА_5 надано земельну ділянку сільськогосподарських угідь 45,4 га в тому числі орних земель 45,4 га із земель запасу в постійне користування на підставі статей 51,52 Земельного кодексу України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство (т.1,а.с.26).

Харківським філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою, на підставі укладеного між ним та Харківським відділенням Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств договору від 22.03.1993 №243, розроблений Технічний звіт з встановлення меж, підготовки та видачі Державного акта та проведення горизонтальної топографічної (теодолітної) зйомки земельної ділянки, яка відведена громадянину ОСОБА_5 в постійне користування для організації фермерського господарства на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

У розділі III вказаного звіту зазначено, що за результатами проведених робіт виготовлений Державний акт на право користування землею маштаба I:5000 за номером Б № 073448 (т.1, а.с.28-31).

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 18.03.1993 №13 прийнято рішення зареєструвати Селянське (фермерське) господарство "Берізка" Улянівської сільської ради народних депутатів. Голова селянського (фермерського) господарства: ОСОБА_5 , члени господарства: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (т.1,а.с.38).

На засіданні членів СФГ "Берізка", оформленому протоколом від 22.02.1994 №1, прийняті рішення: вивести ОСОБА_5 зі складу Фермерського господарства «Берізка» на підставі поданої заяви; передати повноваження голови господарства ОСОБА_1 (т.1,а.с.39).

Розпорядженням Богодухівської районної ради від 01.03.1994 №9 ОСОБА_1 надано у постійне користування Земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Актом (т. 1, а. с. 41, 42).

04.03.1997 Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області (далі - Адміністрація) видала Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи СФГ "Берізка" (т. 1. а. с. 44).

20.06.1997 Адміністрація зареєструвала статут СФГ (далі - Статут, т. 1, а. с. 45), відповідно до пунктів 1.1, 1.6, якого СФГ створено на підставі Закону про СФГ та доповнень до Закону про СФГ рішенням Ради від 01.03.1994 №9; Акт зареєстрований у книзі записів за № 223 (т. 1, а. с. 45-48); господарство «Берізка» створено в такому складі: ОСОБА_1 - голова фермерського господарства; ОСОБА_4 - член фермерського господарства.

З огляду на Статут в редакції від 12.05.2002, зареєстрований Адміністрацією 31.05.2002, у 2002 році до членів СФГ включено онуку ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .

31.05.2002 Адміністрація зареєструвала Статут в новій редакції, згідно з пунктами 1.2, 1.3 якого, засновником господарства є ОСОБА_1 , який також є головою господарства. Члени господарства: ОСОБА_4 ; ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 49-57).

17.07.2006 голова СФГ подав заяву, в якій він зазначив, що у зв`язку зі станом здоров`я та віком він у добровільному порядку складає з себе повноваження голови господарства та його засновника і виходить зі складу членів господарства (т. 1, а. с. 59).

17.07.2006 ОСОБА_4 також подала заяву про вихід зі складу засновників СФГ за станом здоров`я (т. 1, а. с. 58).

Рішенням зборів членів СФГ, оформленим протоколом від 25.07.2006 №1, затверджено зміни №1 до Статуту, які зареєстровані Адміністрацією 27.07.2006 за реєстраційним №14501050001000557 (т. 1, а. с. 60-62). Пунктом 1 цих змін встановлено пункт 1.2 розділу 1 Статуту викласти в такій редакції: « 1.2. Головою господарства є ОСОБА_7 ». Пункт 1.3. розділу 1 Статуту господарства виключено.

31.08.2011 у зв`язку зі зміною прізвища голови господарства з "ОСОБА_7" на "ОСОБА_7" Адміністрація зареєструвала Статут у новій редакції, який затверджений засновником ОСОБА_7 19.08.2011, пунктом 1.2 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_7 , яка є також головою господарства (т. 1, а.с. 63-71).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що свідчить відповідне свідоцтво від 05.06.2013 серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 72).

02.03.2018 Наказом припинено право постійного користування Земельною ділянкою на підставі Акта, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . Вирішено земельну ділянку загальною площею 45,4000га віднести до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (т. 1, а. с. 73).

16.09.2019 СФГ звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2018.

Касаційна скарга СФГ обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним судом положень статей 1, 8, 41 Конституції України, частини першої статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час надання Земельної ділянки та створення СФГ), частини четвертої статті 1, частини першої статті 3, частини першої статті 10, статей 9, 11, 14 18 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон про ФГ) (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом до суду), статті 27 ЗК України 1990 року, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статей 15, 16, 369 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) виходячи з такого:

- суд апеляційної інстанції не врахував, що одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача;

- суд апеляційної інстанції не навів належного обґрунтування висновку про незаконність використання СФГ Земельної ділянки, оскільки одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на ім`я засновника СФГ не є перешкодою для того, щоб головою СФГ відповідно до Закону про ФГ став інший учасник господарства;

- юридичний факт державної реєстрації СФГ надає йому правомірне очікування набуття з моменту державної реєстрації права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику (засновникам) для ведення селянського (фермерського) господарства, які (права), в свою чергу, можуть бути об`єктом захисту у розумінні статті 15 ЦК України;

- право СФГ на Земельну ділянку, отриману засновником господарства, слід розглядати як "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Це право потрібно розглядати як постійне, тобто таке, що зберігається за СФГ до моменту припинення його діяльності, а прийняття Наказу є фактично "позбавленням" СФГ власності у розумінні наведеної норми. Ця дія анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю та становить втручання в зазначене право;

- державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я засновника, є тим документом, який закріплює речове право (законний інтерес) СФГ на використання Земельної ділянки, відповідно до вимог законодавства, що діяли на момент виникнення речового права.

Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ; розгляд справи призначено на 19.11.2019; встановлено строк для подання відзиву до 11.11.2019.

Розглядаючи цю справу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виявила правову проблему, яку вважає виключною з огляду на практику вирішення Верховним Судом справ, пов`язаних з правом постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику.

За змістом статті 2 Закону про СФГ (у редакції, чинній на час надання Земельної ділянки у постійне користування на підставі відповідного розпорядження від 01.03.1994) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею.

Частинами першою та другою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 . Акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Із 01.08.2003 набрав чинності Закон про ФГ, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 16.04.2018) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 цього Кодексу).

Верховний Суд України та Верховний Суд, розглядаючи справи за позовами спадкоємців засновників фермерських господарств, виходив переважно з того, що право постійного користування земельною ділянкою, про що на ім`я засновника фермерського господарства було видано державний акт, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Так, Верховний Суд України розглянув справу № 181/698/14-ц за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Межівської селищної ради, СФГ «Мета» в особі голови Рябки Анастасії Василівни про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування. За результатами розгляду цієї справи постановою від 05.10.2016 ухвалені у справі судові рішення в частині визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права користування земельними ділянками скасовано з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в позові, виходячи зі смерті особи, на ім`я якої видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, та з того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц за позовом СФГ «Козіново» до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування та визнання недійсними наказів та свідоцтв на право приватної власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу врахував, що спірні земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства належали померлій ОСОБА_9 на праві користування лише на підставі державних актів без укладення відповідного договору про право користування земельними ділянками із власником землі. З урахуванням висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та у постанові 23.11.2016 № 6-3113цс15, що таке право користування припиняється зі смертю особи, якій належало це право, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в позові про визнання недійсними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про безоплатну передачу земельних ділянок відповідачам. На час виникнення спірних відносин фермерські господарства не мають права на постійне користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, а отже, у зв`язку зі смертю ОСОБА_9, якому земельні ділянки належали на праві постійного користування, припиняється його право користування, що у свою чергу припиняє права користування земельними ділянками і СФГ «Козіново». Доводи касаційної скарги, за висновком Верховного Суду, зводяться до помилкового розуміння інституту постійного користування землею, який виник на підставі норм, що втратили чинність у зв`язку із набранням чинності ЗК України від 01.01.2002.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 587/260/17 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, Сумської районної державної адміністрації, Миколаївської (Северинівської) сільської ради Сумського району Сумської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, фермерське господарство «Берізка» про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, виходячи з висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини, викладеному у постановах Верховного Суду України від 05.11.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс15, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц, встановивши, що спірна земельна ділянка, надана особі ОСОБА_7 для ведення фермерського господарства відповідно до державного акту на право постійного користування землею без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі та обставини смерті ОСОБА_7, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позову.

У постанові від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, пославшись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України у постанові від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15, за якою право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, встановивши обставини смерті засновника СГ «Вадим», на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про необхідність відмови у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Разом з тим, виокремлюючи виключну правову проблему у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, у якій Велика Палата, вирішуючи питання суб`єктної юрисдикції, виходила з того, що саме фермерське господарство, а не його засновник, на ім`я якого видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, може ставити вимоги про порушення його прав як постійного землекористувача. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду послалась також на власні висновки, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц та від 12.12.2018 року у справі № 388/1103/16-ц, стосовно того, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Отже, розглядаючи цю справу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду і яка полягає у необхідності забезпечення єдності судової практики у вирішені питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я засновника фермерського господарства - юридичної особи. За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 587/260/17, від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що вирішення цієї виключної правової проблеми необхідне саме у цій справі для забезпечення дотримання вимог пункту 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на її обставини, а саме з огляду на те, що, як встановили суди, засновник, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, за життя вийшов зі складу СФГ, у якому залишився інший член господарства (онука засновника), а СФГ тривалий час продовжувало користуватись зазначеною земельною ділянкою після виходу засновника з 17.07.2006 по дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, та, в подальшому, по дату прийняття Наказу 02.03.2018.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

Згідно з частиною шостою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З огляду на викладене справа Господарського суду Харківської області № 922/989/18 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Берізка" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак