Справа № 420/5748/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Сидорівського С.А.,
представника позивача: Середи В.Ю.,
представника відповідача: Литвинчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Полінкс” до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дії щодо направлення запиту від 25.09.2019р. та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000009402 від 15.10.2019р. та № 000019402 від 22.10.2019р., –
В С Т А Н О В И В:
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Полінкс” до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд:
визнати протиправними дії службових осіб Головного управління ДПС в Одеській області щодо направлення запиту від 25.09.2019 року в порядку п.п. 85.2 ст. 85 ПК України ТОВ «Полінкс»;
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 000009402 від 15.10.2019 року, № 000019402 від 22.10.2019 року виданих ГУ ДПС в Одеській області.
Ухвалою від 07.10.2019 року Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву залишено без руху.
15.10.2019 року (вх. № 37592/19) на виконання ухвали позивач надав до суду платіжне доручення про сплату судового збору та уточнену позовну заяву, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 17.10.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження.
23.10.2019 року (вх. № 39133/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог.
04.11.2019 року (вх. № 40704/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
04.11.2019 року (вх. № 40766/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою від 11.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 05.08.2019 року ТОВ «Полінкс» повідомило ГУ ДФС в Одеській області та Південне управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області про втрату документів бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджується листом Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області № 36/ЕО-37796 від 02.08.2019 року та під час проведення перевірки, представником підприємства також в усному порядку із наданням підтверджуючих документів неодноразово повідомлялось представнику контролюючого органу про неможливість надання запитуваних документів у зв`язку із їх втратою, проте вказані аргументи представником ГУ ДПС в Одеській області було проігноровано, про що були складені акти від 26.09.2019 року № 20/15-32-04-02 від 30.09.2019 року № 27/15-32-04-02. За таких обставин, позивач наголошує на тому, що контролюючим органом не було вжито заходів направлених на виконання припису закону щодо перенесення терміну проведення перевірки до дати відновлення та надання документів в межах визначених строків, що мало наслідком прийняття відповідачем протиправних рішень та вчинення протиправних дій.
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що в ході проведення перевірки оригінали первинних документів, які є підставою для нарахування від`ємного значення з ПДВ, яке у подальшому було заявлено до бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок підприємства по декларації з ПДВ за липень 2019 року посадовими особами ТОВ «Полінкс» не надано, у зв`язку з чим посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області були складені відповідні акти, а тому на думку відповідача висновки акту перевірки є правомірними, а винесені податкові повідомлення-рішення відповідно до норм законодавства.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Полінкс” Одеському окружному адміністративному суду.
Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. та визначеного в додатку 3 до декларації з ПДВ за липень 2019 року.
За наслідками перевірки складено акт № 76/15-32-04-02/42871314 від 03.10.2019р. (т.1 а.с. 46-63), відповідно до висновків якого встановлено порушення, зокрема:
пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, 44.6 ст. 44 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 189.1, абзацу г) п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, абзацу б) та абзацу в) п. 200.4 ст. 200, п. 201.14 ст. 201 ПК України підприємством ТОВ «Полінкс» занижено податкові зобов`язання з ПДВ, що призвело до завищення від`ємного значення з ПДВ за липень 2019 року у розмірі 31200631 грн., що відповідно призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку у розмірі 30349300 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2019 року у сумі 851331 грн.
За результатами перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 15.10.2019 року № 000009402, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 30349300 грн. та накладено штрафні санкції на суму 7587325 грн.;
від 22.10.2019 року № 000019402, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за липень 2019 року у сумі 851331 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).
Згідно ст.77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Листами від 02.08.2019 року № 624, №625 ТОВ «Полінкс» повідомило ГУ ДФС в Одеській області та Південне управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області про втрату документів бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, витратні накладні, видаткові накладні, ТТН, акти виконаних робіт/послуг, договори, акти прийому-передачі, акти інвентаризації, тощо за період з 07.03.2019 року по теперішній час) (т.1 а.с. 85-86).
Таким чином, ТОВ «Полінкс» не мало можливості надати всі необхідні для проведення перевірки документи, враховуючи їх втрату, на підтвердження чого було надано: копію листа Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області № 36/ЄО- 37796 (т.1 а.с. 84).
При цьому, згідно листа Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, звернення ТОВ «Полінкс» зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області за № 37796 (т. 1 а.с. 84).
За таких обставин, всупереч вимогами п. 1.2.6 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22, перевіряючими не було складено акт «Про неможливість проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Полінкс» та, не зважаючи на втрату позивачем документів та не можливість їх надання до перевірки з відповідним обґрунтуванням, відповідачем складено акт № 76/15-32-04-02/42871314 від 03.10.2019р. про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Полінкс» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.. та визначеного в додатку 3 до декларації з ПДВ за липень 2019 року, на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст.198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138) ПК України
За приписами п. 138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з пунктом 138.10.5 п.138.19 ст.138 ПК України до фінансових витрат належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку)
Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Суд не погоджується з доводами відповідача відносно того, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Полінкс» ГУ ДПС в Одеській області була проведена відповідно до чинного законодавства України, оскільки існували законодавчо встановлені підстави для перенесення термінів її проведення.
Відповідно до п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Судом встановлено, що у ході перевірки ТОВ «Полінкс» отримало від перевіряючих запити від 25.09.2019р. та 27.09.2019р. про надання первинних документів (т.1 а.с. 78-81).
Листом від 30.09.2019 року (т.1 а.с. 82-83) ТОВ «Полінкс» на зазначені запити була надана відповідь, в якій зазначено, що присутність співробітника контролюючого орагану, зокрема ГУ ДПС в Одеській області при проведенні інвентаризації не є обов`язковою та може бути проведена без участі останнього. Крім того, повідомлено, що у підприємства в оренді перебуває декілька складських приміщень та станом на 30.09.2019 року в них вимкнена електроенергія, тобто немає світла на невідомий час, з причин технічного обслуговування та аварійного стану, що, в свою чергу, унеможливлює проведення огляду складських приміщень та фактичної звірки даних маркувань товарів.
Суд зазначає, що проведення перевірки за таких обставин було неможливим, терміни проведення перевірки повинні були бути перенесені до дати відновлення та надання документів ТОВ «Полінкс».
Відтак, враховуючи, що позивачем було направлено на адресу відповідача 02.08.2019р. листи про втрату документів, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу позивача про визнання протиправними дії службових осіб Головного управління ДПС в Одеській області щодо направлення запиту від 25.09.2019 року в порядку п.п. 85.2 ст. 85 ПК України ТОВ «Полінкс».
Відповідно до п.6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року № 88, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.
Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.
Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.
За викладених обставин, суд не вбачає підстав для неврахування первинних документів позивача, наданих до суду, які не були досліджені та враховані контролюючим органом при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних повідомлень-рішень, та бере ці документи до уваги в якості доказів їх існування.
Відповідно до пп.16.1.12 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.
Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Зокрема, ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).
Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Так, на підтвердження господарської діяльності ТОВ «Полінкс» надано до суду поновлену первинну документацію, а саме: договори оренди, акти прийому-передачі нерухомого майна, план розміщення приміщення, довідки, ліцензії, договори поставки, платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні, картки складського обліку товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с. 87-93, 95-250, т.2 а.с. 1-250, т.3 а.с. 1-250, т.4 а.с. 1-250, т.5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-250, т.7 а.с. 1-250, т.8 а.с. 1-250, т.9 а.с. 1-22).
Відповідно до положень пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, згідно з положеннями ст.234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Крім цього, слід зазначити, що жодного акта перевірки контрагента позивача чи акта зустрічної звірки контрагента відповідач суду не надав, згідно акту перевірки зустрічні звірки контрагента взагалі не призначалися.
Контролюючим органом не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій ТОВ «Полінкс» з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.
При цьому суд зазначає, що перевіряючі Головного управління ДФС в Одеській області передчасно дійшли висновку про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 30349300 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7587325 грн., зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2019 року у сумі 851331 грн. та відсутність документів у ТОВ «Полінкс», оскільки жодних дій під час здійснення перевірки перевіряючими щодо встановлення об`єктивності існування або відсутності первинних документів у позивача, як то направлення запитів до правоохоронних органів з метою одержання достовірної інформації про втрату документів ТОВ «Полінкс», викладених у листі Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області № 36/ЕО-37796 від 02.08.2019 року, проведення зустрічної звірки контрагента позивача, тощо, вчинено не було.
Окрім того, суд акцентує увагу на тому, що ПК України не містить будь-яких застережень щодо відкладення в випадках втрати первинних документів перевірки. Беручи до уваги, що відповідачем не вчинено жодних дій під час здійснення перевірки щодо встановлення об`єктивності існування або відсутності первинних документів у позивача, а позивачем в якості підтвердження наявності первинних документів надано їх засвідчені копії до суду, суд дійшов висновку, що відповідач передчасно направив запит від 25.09.2019 року будучі обізнаним про втрату позивачем первинної документації та дійшов висновку про порушення позивачем чинного законодавства України та протиправно прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС Одеській області на користь ТОВ «Полінкс» слід стягнути судовий збір в розмірі 21131,00 грн., сплачений позивачем.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Полінкс” (місцезнаходження: 65020, м. Одеса, пров. Манежний, буд. 4; код ЄДРПОУ 42871314) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044 м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправними дії щодо направлення запиту від 25.09.2019р. та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000009402 від 15.10.2019р. та № 000019402 від 22.10.2019р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії службових осіб Головного управління ДПС в Одеській області щодо направлення запиту від 25.09.2019 року в порядку п.п. 85.2 ст. 85 ПК України ТОВ «Полінкс».
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС в Одеській області № 000009402 від 15.10.2019р. та № 000019402 від 22.10.2019р.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Полінкс” ( код ЄДРПОУ 42871314) судові витрати у розмірі 21131,00 грн. (двадцять одна тисяча сто тридцять одна грн. 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2019 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.
