КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №753/17743/19 Головуючий у І інстанції Сирбул О.Ф.
Провадження №22-ц/824/14445/2019 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_3 ,
ВСТАНОВИЛА:
10 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, стосовно ОСОБА_3 внаслідок вчинення економічного насильства.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 послався на те, що між ним та ОСОБА_3 04.10.1997 року було укладено шлюб. Від цього шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За обопільною домовленістю, ОСОБА_3 стала учасником у Державній цільовій соціально-економічній програмі будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів від 11 листопада 2009 р. №1249, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку забезпечення громадян доступним житлом від 11.02.2009р. №140, яка 06.12.2011 року уклала з АТ ХК «Київміськбуд» договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення - квартири АДРЕСА_3 .
Грошові кошти, що передавались в якості плати за майнові права на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення, були спільною сумісною власністю подружжя, отже, зазначена квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з огляду на відповідні положення сімейного законодавства.
В подальшому ОСОБА_3 зареєструвала на себе право власності на вказану квартиру та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.07.2013 року.
У зазначеній квартирі ОСОБА_3 зареєструвалась лише у листопаді 2017 року, при цьому вона була проти реєстрації в квартирі заявника, а також не реєструвала їх доньку.
У січні 2018 року ОСОБА_3 подала позов про розірвання шлюбу, приховавши від ОСОБА_2 цей факт та вказавши в позові тільки адресу його реєстрації. Про цей позов заявник дізнався випадково.
ОСОБА_2 весь час проживав та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Іншого житла в місті Києві заявник не має.
В цей час Дарницьким районним судом міста Києва розглядається цивільна справа №753/10620/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Предметом позову є вимога ОСОБА_2 поділити спільне сумісне майно, набуте сторонами в шлюбі за спільні кошти, а саме - квартиру АДРЕСА_3 , визнавши за кожним з колишнього подружжя по 1/2 частини спірної квартири.
Предметом зустрічного позову ОСОБА_3 є вимога поділити спільне сумісне майно, набуте сторонами в шлюбі за спільні кошти, наступним чином: визнати за ОСОБА_3 право власності 90/100 частин спірної квартири, а за ОСОБА_2 визнати право власності на 10/100 частин квартири, а також виплатити їй грошову компенсацію за частину автомобіля в розмірі 156 351 грн.
При цьому ОСОБА_3 не заперечується та не оспорюється та обставина, що спірна квартира набута у шлюбі та є спільним сумісним майном колишнього подружжя.
Разом з тим, 05.09.2019 року ОСОБА_2 близько 16 год. 00 хв., повернувшись до спірної квартири, виявив у квартирі ОСОБА_3 з двома невідомими йому чоловіками. Один з невідомих чоловіків виконував монтажні роботи по встановленню у спірній квартирі невідомої охоронної системи (сигналізації, пультової охорони тощо), а інший був знайомим ОСОБА_3 та поводив себе агресивно і погрожував заявнику фізичною розправою.
Всі особисті речі заявника, документи, ключі, особисті речі третіх осіб тощо залишились у квартирі та не було надано йому можливість зайти і їх забрати.
Фактично заявник не має доступу до квартири, яка до того ж поставлена на охоронну сигналізацію, та змушений тимчасово проживати у знайомих, оскільки іншого житла в нього немає. За таких обставин, дії ОСОБА_3 по встановленню охоронної системи (сигналізації) є самоправством, а саме встановлення такої сигналізації - незаконним.
Просив суд видати обмежувальний припис у вигляді покладення на ОСОБА_3 строк на 6 місяців обов`язку усунути перешкоди створені ОСОБА_2 у користування майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності - квартирою АДРЕСА_3 , а саме:
- Зобов`язати ОСОБА_3 невідкладно відключити та демонтувати встановлену нею охоронну систему (сигналізацію, пультову охорону тощо) у вказані квартирі, невідкладно надати ОСОБА_2 безперешкодний доступ до квартири та комплект ключів від вхідних дверей, на строк дії обмежувального припису утримуватись від вчинення будь-яких дій які можуть перешкоджати ОСОБА_2 безперешкодно знаходитись та користуватись квартирою зокрема не змінювати замки вхідних дверей до квартири, не змінювати вхідні двері до квартири, самовільно встановлювати охоронні системи у квартири, вилучати належний заявнику комплект ключів від вхідних дверей квартири.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року заява задоволена.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
Вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим.Посилається на те, що застосувати обмежувальний припис можливо лише до особи, яка дійсно вчинила правопорушення або злочин, пов`язаний з домашнім насильством та рішенням суду визнана винною у вчинені такого домашнього насильства і таке рішення суду набрало законної сили, в поєднанні з обов`язковою оцінкою ризиків повторності вчинення такого діяння (бездії) чи настання тяжких наслідків для постраждалої особи, (так зване --- «преюдиціальне рішення суду»).
Крім того, одночасно повинно бути встановлено рішенням суду, що певна особа визнана потерпілою (постраждалою) від вчинення домашнього насильства.
З урахуванням того, що заявник та постраждала особа не є тотожними поняттями і такими особами можуть бути різні особи, питання визнання особи постраждалою від домашнього насильства підлягає обов`язковому з`ясуванню. Тобто, повинно бути достовірно встановлено яким саме формам домашнього насильства піддалась постраждала особа та яких негативний наслідків така особа понесла від дій/бездіяльності кривдника.
Тільки за таких умов особа набуває статусу - «кривдник» («беззаперечний кривдник») і до неї застосовуються відповідні юридичні наслідки у формах:
- Термінового заборонного припису;
- Обмежувального припису;
- Взяття на профілактичний облік (реєстр кривдників);
- Направлення на проходження програм для кривдників.
На момент розгляду заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису не було встановлено та доведено, що саме заінтересована особа - ОСОБА_3 вчинила щодо заявника домашнє насильство.
Не було також встановлено, що саме заявник - ОСОБА_2 є постраждалою особою від домашнього насильства.
Всі аргументи заявника, які викладені у відповідній заяві про видачу обмежувального припису зводяться по суті та за змістом до цивільно-правового спору майнового характеру щодо поділу спільного майна подружжя.
Суд першої інстанції зробив помилкові та передчасні висновки про те, що до правовідносини між колишнім подружжям (заявником та заінтересованою особою) мають бути застосовані норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі висновки суду обставинам справи не відповідають.
Судом першої інстанції також були порушені норми процесуального права в частині змісту рішення суду. Так судом першої інстанції не було вказано (зазначено) в оскаржуваному рішенні суду на які саме докази посилався суд, на підставі яких було встановлено обставини вчинення домашнього насильства, обставини вини (винуватості) ОСОБА_3 та обставини наявності ризиків продовження вчинення та/або повторного вчинення домашнього насильства щодо заявника.
Також судом першої інстанції не було визначено про зміст спірних правовідносин заявника та заінтересованої особи, що також є порушенням норм процесуального закону.
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяв.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 . Вважає, що судом правильно застосовано до спірних правовідносин відповідні положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі - Закон) та вірно визначено суть вчинених дій заінтересованої особи - а саме позбавлення права користування спільною квартирою, щодо якої триває спір по визначенню часток співвласників (колишнього подружжя).
Судом правомірно взято до уваги належні й допустимі докази того, що спірна квартира була придбана заявником та заінтересованою особою під час шлюбу, а також підтвердження того, що ОСОБА_3 не оспорює право власності заявника на частину спірної квартири. Позбавленням заявника права користуватись спільною квартирою ОСОБА_3 вчинила стосовно нього домашнє насильство у вигляді економічного насильства (в термінології Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Так, під час судового засідання 12 вересня 2019 року ОСОБА_3 підтвердила суду, що 05 вересня 2019 року вона встановила сигналізацію та відповіла ствердно на питання головуючого чи змінила вона замки на дверях. Отже, заінтересована особа в судовому засіданні сама підтвердила факт вчинення нею дій, які унеможливили проживання заявника у квартирі (встановлення сигналізації та заміна замків на дверях), а також підтвердила свою відмову надати заявнику коди від сигналізації та ключі від квартири. Вказане зафіксоване технічним записом судового засідання та відображено у протоколі судового засідання від 12 вересня 2019 року (а.с. 110-112).
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
За таких обставин суд, розглядаючи заяву, переконався як у факті вчинення домашнього насильства, так і в продовжуваній дії такого насильства, що засвідчило наявність ризиків подальшого порушення прав заявника.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, воно підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
За наявною інформацією, до цього часу охоронно-тривожна сигналізація у квартирі АДРЕСА_3 не відключена та не демонтована.
Також з метою подальшого перешкоджання заявнику у користуванні спільною квартирою ОСОБА_3 здала квартиру в оренду невідомим особам.
Оскільки заінтересована особа відмовилась виконувати вищевказане рішення суду, Дарницьким управлінням поліції ГУ НП у м. Києві у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за №12019100020007123 з приводу невиконання ОСОБА_3 судового рішення.
З огляду на викладене, вважає, що судом правильно застосовано матеріальне право до спірних правовідносин, достовірно встановлено факт вчинення заінтересованою особою дій, які охоплюються терміном «домашнє насильство», а також враховано наявні ризики подальшого порушення прав заявника на підставі отриманої в судовому засіданні інформації безпосередньо від заінтересованої особи.
Посилання апеляційної скарги на порушення процесуального права вважаємо необґрунтованими та такими, що не впливають на правильність ухваленого судом рішення.
ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Пояснила, що між нею та ОСОБА_2 склались неприязні правовідносини. Конфліктні ситуації з колишнім чоловіком травмували психіку їх дитини, внаслідок чого за рекомендацією психологів, які консультували дитину, колишнє подружжя мало роз`їхатись і не проживати в одній квартирі. Оскільки ОСОБА_2 не бажав виїжджати із квартири, квартиру разом із дитиною залишила ОСОБА_3 Вони проживали в гуртожитку.
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Наголошував на тому, що квартира є спільним сумісним майном, отже він має право на проживання в ній. ОСОБА_3 добровільно залишила квартиру.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, які з`явилися в судове засідання, доходить висновку що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що учасники справи, а саме заявник ОСОБА_2 та заінтересована особа ОСОБА_3 з 04.10.1997 року перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між сторонами розірвано рішенням суду від 18.05.2018 року.
У шлюбі сторонами було набуто нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 .
На разі у провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Однак у вересні 2019 року ОСОБА_3 змінила замки на вхідних дверях спірної квартири та встановила охоронну систему, чим чинить перешкоди заявнику у користуванні спільною квартирою.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з вимогами про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 , заявник обґрунтував заявлені вимоги тим, що остання вчиняє щодо нього економічне насильство.
Суд дійшов до висновку, що з метою запобігання ризиків продовження вчинення економічного насильства стосовно заявника слід видати обмежувальний припис яким покласти на ОСОБА_3 строком на 6 місяців обов`язку усунути перешкоди, створені ОСОБА_2 , у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності - квартирою АДРЕСА_3 .
Судова колегія не погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.
Питання видачі обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству».
Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (Закон № 2229-VIII).
Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 1 Закону 2229-VIII домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону 2229-VIII).
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 24 Закону 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону 2229-VIII обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи, заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.
Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону 2229-VIII).
Власником квартири є ОСОБА_3 , яка як власник квартири вчинила певні дії щодо своєї власності, правомірність яких може бути оспорена ОСОБА_2 в порядку позовного провадження. На даний час відсутнє судове рішення щодо неправомірності дій ОСОБА_3 .
При розгляді даної справи суд не може встановлювати обставини щодо права спільної сумісної власності сторін на квартиру, оскільки ці обставини на даний час вже є предметом позовного провадження.
Як вбачається із матеріалів справи, місце проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 не зареєстровано, заявник зареєстрований з 15 листопада 2006 року у гуртожитку по АДРЕСА_4 , тобто на даний час він не залишився без житла, а може проживати за місцем своєї реєстрації (а.с.13).
Проаналізувавши наведені обставини справи, судова колегія дійшла висновку про те, що дії ОСОБА_3 не містять ознак домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_3 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді:
