ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" листопада 2019 р. Справа№ 910/5587/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Мальченко А.О.
Мартюк А.І.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №01/01/07/1259 від 29.07.2019 (вх. №09.1-04.2/6175/19 від 08.08.2019) Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019
у справі №910/5587/19 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Державного агентства резерву України
третя особа-1 без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України
третя особа-2 без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України
про стягнення 19 766 930,07 грн
за участю представників учасників справи:
від позивача - Сєров Є.І., довіреність № 01/01/07-560/д від 02.09.19
від відповідача - Михайлюк А.З., довіреність № ВИХ№811/0/4-19 від 06.03.19
від третьої особи-1 - Гуцева Л.О., довіреність № 13030-08/10 від 25.02.19
від третьої особи-2 - Григорян О.О. довіреність № 31-4/30 від 24.09.19
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 19 766 930,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної між сторонами угоди від 15.01.1999 № 28/2 на постачання у 1999 у році нафти на нафтопереробні підприємства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 (повний текст складено 16.07.2019) позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 3% річних у розмірі 1 230 972 грн 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 766 518 грн 42 коп. та судовий збір у розмірі 74 962 грн 37 коп. В іншій частині позову про стягнення з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" пені у розмірі 14 769 438 грн 66 коп. відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст. ст. 11, 509, 525, 526, 610, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України та з врахуванням преюдиційного факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3 % річних. В частині вимог про стягнення пені судом першої інстанції відмовлено в задоволенні даних вимог, оскільки між сторонами письмового правочину про відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань не укладався, а положення ч. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» визначено можливість застосування неустойки лише до одержувача, статусу якого не набуває відповідач при виконанні ним завдань, покладених згідно названого Закону.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подав апеляційну скаргу № 01/01/07/1259 від 29.07.2019 (вх. №09.1-04.2/6175/19 від 08.08.2019) на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5587/19 просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволені позову щодо стягнення з відповідача пені в сумі 14 769 438,66 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення невірно було застосовано приписи ч. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" № 01/01/07/1259 від 29.07.2019 (вх. №09.1-04.2/6175/19 від 08.08.2019) на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5587/19. Відповідачу та третім особам встановлено процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а учасникам справи заяв, клопотань, пояснень до 04.10.2019. Справу №910/5587/19 призначено до розгляду на 17.10.2019.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2019, у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 прийнято до провадження визначеним складом суду.
В судовому засіданні 17.10.2019, в порядку ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 11.11.2019.
Представник позивача в судовому засіданні 11.11.2019 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 скасувати в частині відмови у задоволені позову щодо стягнення з відповідача пені в сумі 14 769 438,66 грн та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Представники відповідача та третіх осіб в судовому засіданні 11.11.2019 заперечили проти вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
29.12.1998 між Міністерством фінансів України (третя особа-1 у справі), Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", позивач у справі), Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступник - Державне агентство резерву України, відповідач у справі) та Міністерством агропромислового комплексу (правонаступник - Міністерство аграрної політики та продовольства України, третя особа-2 у справі) укладено Генеральну угоду № 28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї (далі - Угода), відповідно до умов якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 АТ "Укрнафта" починаючи з січня 1999 року рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1 500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємствах для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тонну з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. Розрахунки за поставлену нафту проводяться МінАПК за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу.
Пунктом 2.1. угоди визначено, що позивач укладає договір на поставку нафти з Держкомрезервом згідно з графіком, затвердженим Держнафтогазпромом та Держкомрезервом.
Згідно з пунктом 3.1. угоди на підставі оформлених ВАТ "Укрнафта" та Держкомрезервом актів прийому-передачі нафти нафтогазодобувними управліннями не пізніше 5 числа наступного місяця складаються акти прийому-передачі нафти, з обов`язковим наданням податкових накладних, які підписуються керівниками ВАТ "Укрнафта" та Держкомрезерву.
Відповідно до пункту 3.2. угоди Мінфін на підставі актів прийому-передачі фінансує МінАПК на вартість отриманої нафти, з подальшим перерахуванням коштів Держкомрезерву для розрахунків з ВАТ "Укрнафта".
Угода вступає в юридичну силу з моменту поставки нафти від "Укрнафти" і діє до повного завершення розрахунків (пункт 4.3 Угоди).
15.01.1999 між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" та Державним комітетом України по матеріальних резервах, на виконання Генеральної угоди № 28/552 від 29.12.1998, укладено угоду № 28/2, відповідно до умов якої угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 в обсязі 1 500 000 тонн.
Відповідно до пункту 6.1. угоди оплата за нафту здійснюється Держкомрезервом протягом п`яти днів з моменту поставки нафти на завод на основі телетайпограми і двостороннього акта приймання-передачі на розрахункові рахунки структурних одиниць ВАТ "Укрнафта" по окремому листу.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з своєчасної та повної оплати поставленої нафти. Так, рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160 встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов угоди від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти. Даним рішенням з Державного агентства з управління державним матеріальним резервом на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" стягнуто 130 614 067 грн 93 коп., з яких 109 939 460 грн 27 коп. сума основної заборгованості, 2 638 547 грн 04 коп. 3 % річних за період з 01.02.2000 по 19.11.2000 та 18 036 060 грн 62 коп. інфляційних втрат за лютий - вересень 2000 року.
25.01.2001, на виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160, видано наказ.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 у справі № 8\160 рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 та Вищого господарського суду України від 09.04.2009, заяву ВАТ "Укрнафта" про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 102 555 442 грн 93 коп. заборгованості та 1 700 грн 00 коп. витрат по сплаті державного мита.
На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160 видано наказ.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленої нафти позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі №8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001, було задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 130 614 067,93 грн, з яких: 109 939 460,27 грн заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547,04 грн 3 % річних за період з 01.02.2000р. по 19.11.2000, 18 036 060,62 грн. втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року.
Частою 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
Отже, вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено преюдиційні факти наявності заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, у розмірі 109 939 460,27 грн та прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, які в силу приписів ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню.
Відповідач здійснив часткові оплати, а саме 29.09.2000 - на суму 20 552 625 грн 00 коп., 24.03.2003 - на суму 7 506 000 грн 00 коп., 21.03.2019 - на суму 52 067 грн 74 коп. та 26.03.2019 - на суму 169 634 грн 16 коп. Тобто сума основної заборгованості становить 81 659 133,36 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Доводи відповідача щодо закінчення строку пред`явлення наказу до виконання не можуть бути підставою для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги і підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки у відповідності до ст. 509 ЦК України до переліку підстав припинення зобов`язання не віднесено закінчення строку пред`явлення наказу до виконання. Відтак наведені обставини не можуть свідчити про припинення грошового зобов`язання, яке виникло з передбачених законом підстав, та, відповідно, не звільняють відповідача від відповідальності у вигляді сплати 3% річних та інфляційних.
Враховуючи вищенаведене, за оцінкою колегії суддів місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов в частині стягнення з Державного агентства резерву України 1 230 972 грн 99 коп 3% річних та 3 766 518 грн 42 коп інфляційних витрат.
Також позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019, в задоволенні якої відмовлено судом першої інстанції.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
За змістом ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання, тоді як, в силу вимог ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно пункту 7.2. угоди від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання Генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою регулюється нормативними актами, встановленими діючи законодавством.
Обґрунтовуючи правову підставу для нарахування пені, позивач посилається на положення ч. 14 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", згідно якої у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до преамбули Закону України "Про державний матеріальний резерв України" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон) цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.
До складу державного резерву входять:
мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв`язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв`язку, подання медичної допомоги;
запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством (ст. 1 названого Закону).
Відповідно до ст. 2 Закону, зокрема, поставка матеріальних цінностей до державного резерву - закупівля та (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, в установи і організації для їх зберігання.
Статтею 3 Закону унормовано, що державний резерв призначається для: забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
За змістом ст. 8 Закону державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а державними замовниками на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву є також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема, для укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву визначає конкретних одержувачів зазначених ресурсів, розглядає і погоджує з постачальником номенклатуру, обсяги, якість, ціну, строки та інші умови поставки продукції.
Стаття 15 Закону регламентує порядок оскарження рішень центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а саме - рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, щодо застосування фінансових санкцій, передбачених пунктами 2 - 5, 7 - 15 статті 14 цього Закону, може бути оскаржене до арбітражного суду.
Таким чином, колегією суддів визнається обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Державне агентство резерву України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, і в межах своїх повноважень має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 Закону, до учасників правовідносин у сфері управління державним резервом (постачальників, виробників, одержувачів, споживачів), а не навпаки. При виконанні завдань, покладених на нього Законом, та виконанні зобов`язань за цивільно-правовими угодами Державне агентство резерву України не набуває статусу суб`єкта до якого застосовуються санкції відповідно до ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв України". Доказів укладення між сторонами письмового правочину щодо нарахування пені за неналежне виконання зобов`язань за угодою № 28/2 від 15.01.1999, як підставно зауважив суд першої інстанції, до матеріалів справи не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення з Державного агентства резерву України пені в сумі 14 769 438 грн 66 коп. за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/5587/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва 08.07.2019 у справі №910/5587/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5587/19 залишити без змін.
3. Справу №910/5587/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову до Верховного Суду в порядку, встановленому ст. ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді А.О. Мальченко
А.І. Мартюк
Повний текст постанови складено 18.11.2019
