ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
08.07.2019
Справа № 910/5587/19
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Державного агентства резерву України
третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України
третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України
про стягнення 19 766 930 грн 07 коп.
Представники:
від позивача: Сєров Є.І. - представник за довіреністю;
від відповідача: Михайлець О.В. - представник за довіреністю;
від третьої особи-1: Гуцева Л.Ю. - представник за довіреністю;
від третьої особи-2 Пантелеєнко Р.М. - представник за довіреністю,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
26.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" з вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 766 930 грн 07 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної між сторонами угоди від 15.01.1999 № 28/2 на постачання у 1999 у році нафти на нафтопереробні підприємства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.
16.05.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/5587/19, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України, підготовче засідання призначено на 20.06.2019.
31.05.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.
03.06.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
13.06.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли пояснення.
У підготовчому засіданні 20.06.2019, суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.07.2019.
В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 № 910/5587/19 суд викликав Міністерство фінансів України як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі у судове засідання на 08.07.2019.
У судове засідання 08.07.2019 з`явилися представники сторін та третіх осіб, та надали пояснення.
Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити у повному обсязі.
Представники третіх осіб надали пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечили проти заявлених позовних вимог повністю.
У судовому засіданні 08.07.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши надані суду докази, суд
ВСТАНОВИВ:
29.12.1998 між Міністерством фінансів України, Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта"), Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступник - Державне агентство резерву України) та Міністерством агропромислового комплексу (правонаступник - Міністерство аграрної політики та продовольства України) укладено генеральну угоду № 28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї (далі - Угода), відповідно до умов якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 АТ "Укрнафта" починаючи з січня 1999 року рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1 500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємствах для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тонну з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. Розрахунки за поставлену нафту проводяться Мін АПК за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу.
Пунктом 2.1. угоди визначено, що "Укрнафта" укладає договір на поставку нафти з Держкомрезервом згідно з графіком, затвердженим Держнафтогазпромом та Держкомрезервом.
Згідно з пунктом 3.1. угоди на підставі оформлених ВАТ "Укрнафта" та Держкомрезервом актів прийому-передачі нафти нафтогазодобувними управліннями не пізніше 5 числа наступного місяця складаються акти прийому-передачі нафти, з обов`язковим наданням податкових накладних, які підписуються керівниками ВАТ "Укрнафта" та Держкомрезерву.
Відповідно до пункту 3.2. угоди Мінфін на підставі актів прийому-передачі фінансує МінАПК на вартість отриманої нафти, з подальшим перерахуванням коштів Держкомрезерву для розрахунків з ВАТ "Укрнафта".
Угода вступає в юридичну силу з моменту поставки нафти від "Укрнафти" на і діє до повного завершення розрахунків (пункт 4.3 Угоди).
15.01.1999 між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" та Державним комітетом України по матеріальних резервах, на виконання генеральної угоди № 28/552 від 29.12.1998, укладено угоду № 28/2, відповідно до умов якої угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 в обсязі 1 500 000 тонн.
Відповідно до пункту 6.1. угоди оплата за нафту здійснюється Держкомрезервом протягом п`яти днів з моменту поставки нафти на завод на основі телетайпограми і двостороннього акта приймання-передачі на розрахункові рахунки структурних одиниць ВАТ "Укрнафта" по окремому листу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з своєчасної та повної оплати поставленої нафти, а саме рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160 встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов угоди від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти, а також з Державного агентства з управління державним матеріальним резервом на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" стягнуто 130 614 067 грн 93 коп., з яких 109 939 460 грн 27 коп. сума основної заборгованості, 2 638 547 грн 04 коп. 3 % річних за період з 01.02.2000 по 19.11.2000 та 18 036 060 грн 62 коп. інфляційних втрат за лютий - вересень 2000 року.
25.01.2001, на виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160, видано наказ.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 у справі № 8\160 рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8\160 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 та Вищого господарського суду України від 09.04.2009, заяву ВАТ "Укрнафта" про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 102 555 442 грн 93 коп. заборгованості та 1 700 грн 00 коп. витрат по сплаті державного мита.
На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160 видано наказ.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленої нафти позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у відзиві зазначає, що строк пред`явлення наказу від 18.09.2008 № 34/3-8/160 до виконання закінчився, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню. До того ж, відповідач зазначає, що позивач неправомірно посилається на статтю 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" щодо підстав стягнення з відповідача пені, з огляду на те, що встановлена у вказаній статті міра відповідальності передбачена для відповідальних зберігачів у випадку допущення ними порушень з матеріальними цінностями державного резерву, а не відповідальність агентства.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи основний борг відповідача перед позивачем за угодою від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, становив 109 939 460 грн 27 коп.
Відповідач здійснив часткові оплати, а саме 29.09.2000 - на суму 20 552 625 грн 00 коп., 24.03.2003 - на суму 7 506 000 грн 00 коп., 21.03.2019 - на суму 52 067 грн 74 коп. та 26.03.2019 - на суму 169 634 грн 16 коп.
Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, встановлено їх правильність та відповідність умовам угоди та вимогам чинного законодавства.
Суд не приймає до розгляду твердження відповідача, викладені у відзиві, щодо того, що строк пред`явлення наказу від 18.09.2008 № 34/3-8/160 до виконання закінчився, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на те, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми - це відповідальність за порушення грошового зобов`язання, яка передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019
Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 7.2. угоди від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою регулюється нормативними актами, встановленими діючи законодавством.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, посилаючись на частину 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідно до якої у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до фабули Закону України "Про державний матеріальний резерв України" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон) цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.
Нормами статті 1 зазначеного Закону визначено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
До складу державного резерву входять:
мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв`язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв`язку, подання медичної допомоги;
запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 2 Закону, зокрема, поставка матеріальних цінностей до державного резерву - закупівля та (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, в установи і організації для їх зберігання.
Згідно зі статтею 3 Закону державний резерв призначається для:
забезпечення потреб України в особливий період;
надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів;
подання гуманітарної допомоги;
забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Статтею 8 Закону встановлено, що державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а державними замовниками на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву є також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема, для укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву визначає конкретних одержувачів зазначених ресурсів, розглядає і погоджує з постачальником номенклатуру, обсяги, якість, ціну, строки та інші умови поставки продукції.
Стаття 15 Закону регламентує порядок оскарження рішень центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а саме - рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, щодо застосування фінансових санкцій, передбачених пунктами 2 - 5, 7 - 15 статті 14 цього Закону, може бути оскаржене до арбітражного суду.
З системного аналізу зазначених норм суд робить висновок, що Державне агентство резерву України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, і в межах своїх повноважень має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 Закону, до учасників правовідносин у сфері управління державним резервом (постачальників, виробників, одержувачів, споживачів), однак при виконанні завдань, покладених на нього Законом, не набуває такого статусу (зокрема одержувача).
Крім того, позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за угодою від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти.
Таким чином, ні договором, ні законом не передбачено стягнення пені з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" за угодою від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановлення факту несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за угодою від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 3% річних у розмірі 1 230 972 (один мільйон двісті тридцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 766 518 (три мільйони сімсот шістдесят шість тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн 42 коп. та судовий збір у розмірі 74 962 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 37 коп.
3. В іншій частині позову про стягнення з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" пені у розмірі 14 769 438 грн 66 коп. відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 16.07.2019
Суддя Н.Б. Плотницька
