ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5587/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання- Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційні скарги Державного агентства резерву України та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2019 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Державного агентства резерву України, третя особа-1 без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України, третя особа-2 без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, про стягнення 19 766 930, 07 грн,

за участю представників:

позивача - Сєров Є. І., адвокат,

відповідача - Михайлець О. В.,

третьої особи-1 - Гуцева Л. О.,

третьої особи-2 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 19 766 930,07 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної між сторонами угоди від 15.01.1999 № 28/2 на постачання у 1999 у році нафти на нафтопереробні підприємства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано 3 766 518 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438 грн 66 коп. пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972 грн 99 коп. 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 29.12.1998 між Міністерством фінансів України (третя особа-1), Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", позивач), Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступник - Державне агентство резерву України, відповідач у справі) та Міністерством агропромислового комплексу (правонаступник - Міністерство аграрної політики та продовольства України, третя особа-2) укладено Генеральну угоду № 28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ "Укрнафта" Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї, відповідно до умов якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 АТ "Укрнафта" починаючи з січня 1999 року рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1 500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємствах для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тонну з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. Розрахунки за поставлену нафту проводяться МінАПК за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу.

2.2. 15.01.1999 між ВАТ "Укрнафта" та Державним комітетом України по матеріальних резервах, на виконання Генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, укладено угоду № 28/2. Ця угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 № 1953 в обсязі 1 500 000 тонн.

2.3. Відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з своєчасної та повної оплати поставленої нафти. Так, рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160 встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов угоди від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти. Даним рішенням з Державного агентства з управління державним матеріальним резервом на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" стягнуто 130 614 067, 93 грн, з яких 109 939 460, 27 грн сума основної заборгованості, 2 638 547, 04 грн 3 % річних за період з 01.02.2000 по 19.11.2000 та 18 036 060, 62 грн інфляційних втрат за лютий - вересень 2000 року.

2.4. 25.01.2001, на виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160, видано наказ.

2.5. Постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 у справі № 8/160 рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160 залишено без змін.

2.6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі №34/3-8/160, залишеною без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 та Вищого господарського суду України від 09.04.2009, заяву ВАТ "Укрнафта" про зміну порядку та способу виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 задоволено, порядок та спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 по справі № 8/160 змінено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву, з усіх рахунків, відкритих Державному комітету України з державного матеріального резерву відповідно до чинного законодавства на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 102 555 442, 93 грн заборгованості та 1 700, 00 грн витрат по сплаті державного мита.

2.7. На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2008 у справі № 34/3-8/160 видано наказ.

2.8. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленої нафти позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 766 518, 42 грн інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2019 року, 14 769 438, 66 грн пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 та 1 230 972, 99 грн 3 % річних за період з 26.10.2018 по 26.04.2019.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 3% річних у розмірі 1 230 972, 99 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 766 518, 42 грн та судовий збір у розмірі 74 962, 37 грн. В іншій частині позову про стягнення з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" пені у розмірі 14 769 438, 66 грн відмовлено.

3.2. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 11, 509, 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та з врахуванням преюдиційного факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3 % річних. В частині вимог про стягнення пені судом першої інстанції відмовлено, оскільки між сторонами письмовий правочин про відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань не укладався, а положеннями частини 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено можливість застосування неустойки лише до одержувача, статусу якого не набуває відповідач при виконанні ним завдань, покладених згідно названого Закону.

3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 (колегія суддів у складі: Жук Г. А., Мальченко А. О., Мартюк А. І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ПАТ "Укрнафта" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати в частині відмови у стягненні 14 769 438, 66 грн пені, прийняти в цій частині рішення про задоволення позову.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Скаржник наголошує, що Держрезерв при виконанні завдань, покладених на нього Законом, є учасником правовідносин у сфері управління державним резервом і може вважатися "одержувачем" для цілей пункту 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"; нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за угодою від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти передбачено законом; включення пункту 14 статті 14 вказаного Закону до змісту статті 15 цього Закону є недоліком законодавчої техніки.

4.3. Представник ПАТ "Укрнафта" у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

4.4. Державне агентство резерву України у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати в частині задоволення позову, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

4.5. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також не врахуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Так судами не враховано наявність постанови Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160, якою позивачу відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

4.6. Представник Державного агентства резерву України у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

4.7. Представник Державного агентства резерву України у судовому засіданні заявив клопотання про зупинення касаційного провадження до розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 910/17317/17.

Представник ПАТ "Укрнафта" заперечив проти задоволення цього клопотання. Колегія суддів у судовому засіданні 04.03.2020 дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки справу № 910/17317/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з неоднозначністю питання застосування положень про позову давність, тоді як у справі, яка розглядається питання стосовно застосування строку позовної давності не вирішувалось, справу розглянуто по суті.

4.8. Представник Міністерства фінансів України у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі Державного агентства резерву України.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзивів від учасників справи не надходило.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі цього перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

6.4. У відповідності до статті 173 ГК України, що кореспондується зі статтею 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

6.5. Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

6.6. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.7. Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.8. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

6.9. У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

6.10. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 року по справі № 8/160, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001, було задоволено позов ВАТ "Укрнафта", стягнуто з Держкомрезерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 130 614 067, 93 грн, з яких: 109 939 460, 27 грн заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547, 04 грн 3 % річних за період з 01.02.2000 по 19.11.2000, 18 036 060, 62 грн втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року.

6.11. Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено преюдиційні факти наявності заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, у розмірі 109 939 460, 27 грн та прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, які в силу приписів статті 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню.

6.12. Судами встановлено, що відповідач здійснив часткові оплати, а саме 29.09.2000 - на суму 20 552 625, 00 грн, 24.03.2003 - на суму 7 506 000, 00 грн, 21.03.2019 - на суму 52 067, 74 грн та 26.03.2019 - на суму 169 634, 16 грн. Тобто сума основної заборгованості становить 81 659 133, 36 грн.

6.13. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6.14. Слід зазначити, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

6.15. Враховуючи наведене, суди правомірно задовольнили позов в частині стягнення з Державного агентства резерву України 1 230 972, 99 грн 3% річних та 3 766 518, 42 грн інфляційних витрат.

6.16. Доводи відповідача про те, що судами не враховано наявність постанови Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160, якою позивачу відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання відхиляються, оскільки у цій постанові зазначено про те, що постановою Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160 залишено в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.08.2017, якою, зокрема, визнано недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 12979679 від 14.05.2013 про повернення виконавчого документа стягувачу. Дана постанова має наслідком відновлення вищевказаного виконавчого провадження, що усуває факт пропуску стягувачем строку для пред`явлення наказу до виконання, а отже і необхідність його відновлення.

6.17. Також позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення 14 769 438, 66 грн пені за період з 26.10.2018 по 26.04.2019, у задоволенні якої відмовлено судом першої інстанції.

6.18. Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

6.19. Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

6.20. Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

6.21. За змістом частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

6.22. Згідно пункту 7.2. угоди від 15.01.1999 № 28/2, укладеної на виконання Генеральної угоди від 29.12.1998 № 28/552, відповідальність сторін, що не передбачена цією угодою регулюється нормативними актами, встановленими діючи законодавством.

6.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

6.24. Обґрунтовуючи правову підставу для нарахування пені, позивач послався на положення частини 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

6.25. Згідно із частиною 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

6.26. Таким чином, саме на одержувача продукції, поставленої до державного резерву, покладається обов`язок сплати пені за несвоєчасну сплату вартості цієї продукції.

6.27. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, зазначили, що Державне агентство резерву України в межах своїх повноважень має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 зазначеного Закону, до учасників правовідносин у сфері управління державним резервом (постачальників, виробників, одержувачів, споживачів), а не навпаки.

6.28. Поряд з цим судами не встановлено хто саме є одержувачем за Генеральною угодою від 29.12.1998 № 28/552, угодою на виконання Генеральної угоди від 15.01.1999 № 28/2 у розумінні статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв". При цьому суди не дослідили положення цих угод.

6.29. Суди також не встановили правовий статус Державного агентства резерву України відносно положень статті 14 цього Закону та з урахуванням того, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001 у справі № 8/160 встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов угоди від 15.01.1999 № 28/2 щодо оплати поставленої нафти, цим рішенням з Державного агентства з управління державним матеріальним резервом на користь позивача стягнуто суму заборгованості.

6.30. З урахуванням того, що судами попередніх інстанцій не встановлено всі обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, висновки про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені є передчасними.

6.31. Оскільки передбачені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, тим більше розглядати вимоги, які не були розглянуті судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити недоліки судових рішень попередніх судових інстанцій, тому постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови в позові в частині стягнення пені, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.32. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.2. З огляду на викладене рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню в частині позовних вимог про стягнення пені, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 311, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

2. У задоволенні касаційної скарги Державного агентства резерву України відмовити.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2019 у справі № 910/5587/19 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у сумі 14 769 438,66грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2019 у справі № 910/5587/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір