ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 390/669/17
провадження № 61-31554св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», подану його представником - адвокатом Черних Олександром Сергійовичем, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Чельник О. І., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову зазначило, що 14 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 як фізичною особою укладено договір про надання споживчого кредиту № 11314847000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 883 750 гривень на строк до 11 березня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом у період до 14 червня 2008 року - у розмірі 12,5% річних, а після 14 червня 2008 року - у розмірі 14,5% річних.
У забезпечення виконання цього договору 14 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 як фізичною особою укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку передано комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 .
Позичальник не виконував зобов`язання щодо повернення кредита, тому рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2010 року у справі № 2-1604/10, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2010 року, позов АКІБ «УкрСиббанк» задоволено і стягнено з ОСОБА_2 на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 636 229,97 гривень.
Вказане рішення позичальник не виконав і борг не сплатив, станом на 3 квітня 2017 року його заборгованість складає 2 275 271,37 гривень, з них: 612 785,13 гривень - заборгованість за кредитом, 1 137 825,10 гривень - заборгованість за процентами, 196 295,50 гривень - пеня за прострочення повернення кредита і 328 365,64 гривень - пеня за прострочення погашення процентів.
Позивач зазначає, що у 2010 році на підставі постанови господарського суду Харківської області від 21 грудня 2010 року розпочато процедуру банкрутства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 У межах цієї процедури ліквідатором проведено аукціон з реалізації майна боржника, на якому продано комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 Такі дії здійснені без погодження із іпотекодержателем, а отримані від продажу майна кошти на рахунок банку не надходили.
Згідно з відомостями Державного реєстру прав на нерухоме майно станом на час розгляду справи предмет іпотеки на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Руденко Н. П.
Оскільки іпотека зберегла силу для нового власника, банк просив у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 у загальному розмірі 2 275 271,37 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки - комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кірвооградської області від 10 квітня 2017 року у ході розгляду справи накладено арешт на іпотечне майно - комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2017 року, ухваленим у складі судді Пасічника Д. І., у задоволенні позову відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року на комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 , який складається з: цеху з виробництва м`ясних фабрикатів загальною площею 785,8 кв.м (літ. «АА1А2 кр»), вбиральні (літ. «Б»), ями зливної (літ. «В»), навісу (літ. «Г»), огорожі (літ. «N»), що належить ОСОБА_1
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи у порядку реалізації майна боржника у межах ліквідаційної процедури іпотека не зберігається, що свідчить про безпідставність позову.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2017 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших правових підстав.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що іпотечне майно безпідставно включено до ліквідаційної маси банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , оскільки у правовідносинах із банком він виступав як фізична особа, тому немає правових підстав для висновку про припинення іпотеки у зв`язку з переходом права власності на іпотечне майно до іншої особи у порядку реалізації майна боржника у межах ліквідаційної процедури. Проте суд також встановив, що ПАТ «УкрСиббанк» пропустило визначений законодавством трирічний строк звернення до суду за захистом порушеного права, так як у 2010 році банк звернувся до позичальника із вимогою про дострокове стягнення усієї суми заборгованості, яка не була виконана, тобто право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки виникло у позивача у 2010 році, а цей позов поданий у квітні 2017 року. Оскільки відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові з передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
Заявник зазначає, що заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11314847000 підлягала погашенню щомісячними платежами, позовна давність за кожним із яких обчислюється окремо, тому немає підстав для висновку про пропущення банком строку на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки позовна давність за вимогами про стягнення процентів за період з 4 квітня 2014 року по 4 квітня 2017 року і пені у межах одного року не спливла.
Вказує, що підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку» і у цій статті не зазначено про те, що іпотека припиняється у зв`язку зі спливом позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням чи вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція інших учасників справи
У січні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що позивач знав про початок ліквідаційної процедури фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у 2010 році і про реалізацію іпотечного майна у 2011 році, тобто не мав перешкод для своєчасного звернення з цим позовом, проте подав його лише у 2017 році. Вважає, що правомірно набув комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 у власність, не був стороною іпотечного договору і не повинен відповідати за боргами ОСОБА_2
Також у квітні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що кредитні кошти використовував для потреб своєї підприємницької діяльності, тому вважає, що при укладенні договору діяв як фізична особа-підприємець. Оскільки вимоги банку у межах ліквідаційної процедури визнані погашеними, на його думку, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 14 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 як фізичною особою укладено договір про надання споживчого кредиту № 11314847000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 883 750 гривень на строк до 11 березня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом у період до 14 червня 2008 року - у розмірі 12,5% річних, а після 14 червня 2008 року - у розмірі 14,5% річних.
Кредит наданий позичальнику для особистих потреб (пункт 1.3.5 договору про надання споживчого кредиту).
У забезпечення цього договору 14 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 як фізичною особою укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку передано комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 .
8 серпня 2008 року сторони внесли зміни до іпотечного договору та виклали пункт 7 у новій редакції, погодивши, що при частковому виконанні іпотекодавцем основного зобов`язання іпотека, встановлена цим договором, зберігається в повному обсязі. Наступні іпотеки допускаються за наявності письмової згоди на це банка.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11314847000 рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2010 рокуу справі № 2-1604/10, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2010 року, достроково стягнено з ОСОБА_2 на користь АКІБ «Укрсиббанк» кредитну заборгованість у розмірі 636 229,97 гривень.
Цим рішенням також встановлено, що листом від 26 травня 2009 року банк звернувся до позичальника з вимогою про дострокове погашення усієї кредитної заборгованості, проте позичальник цю вимогу не виконав і борг не погасив.
Постановою господарського суду Харківської області від 21 грудня 2010 року суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Припинено підприємницьку діяльність банкрута, припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, встановлено строк у сорок днів для пред`явлення вимог кредиторів, скасовано арешти, накладені на майно боржника, та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі податкові застави. Зобов`язано ліквідатора - арбітражного керуючого Плотнікову О. В. - у строк до 21 червня 2011 року виконати ліквідаційну процедуру банкрута та здійснити продаж всього майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , у тому числі реалізувати майно (звернути стягнення на майно), що є предметом іпотеки, у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
9 березня 2011 року у встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку проведено аукціон з реалізації майна банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - та продано комплекс зі спорудами по АДРЕСА_1 ОСОБА_4
Реалізація цього майна відбулася без згоди іпотекодержателя.
Постановою господарського суду Харківської області від 29 березня 2011 року постанову господарського суду Харківської області від 21 грудня 2010 року скасовано, провадження у справі № Б-39/152-10 припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 1 червня 2011 року касаційну скаргу арбітражного керуючого Плотнікової О. В. залишено без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 29 березня 2011 року у справі № Б-39/152-10 - без змін.
Постановою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2011 року у справі № 5023/4994/11 суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Припинено підприємницьку діяльність банкрута, припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, встановлено строк у шістдесят днів для пред`явлення вимог кредиторів, скасовано арешти, накладені на майно боржника, інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі податкові застави.
Зобов`язано ліквідатора - арбітражного керуючого Клочка О. М. - відповідно до статей 25-30, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до 22 березня 2012 року виконати ліквідаційну процедуру банкрута, у тому числі здійснити продаж всього майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2013 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, визнано погашеними вимоги кредиторів, у тому числі ПАТ «УкрСиббанк» на сумі 1 606 234, 44 гривень, які незадоволені за недостатністю майна банкрута. Провадження у справі припинено.
Вказаною ухвалою встановлено, що ліквідаційну масу реалізовано в повному обсязі, проте задовольнити вимоги кредиторів повністю не має можливості у зв`язку з відсутністю необхідного розміру майнових або фінансових активів банкрута.
З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 7 квітня 2014 року апеляційний суд встановив, що власником комплексу зі спорудами по АДРЕСА_1 області є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Руденко Н. П.
Також суд встановив, що станом на 3 квітня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 11314847000 складає 2 275 271,37 гривень, з них: 612 785,13 гривень - заборгованість за кредитом, 1 137 825,10 гривень - заборгованість за процентами, 196 295,50 гривень - пеня за прострочення повернення кредита і 328 365,64 гривень - пеня за прострочення погашення процентів.
З позовом про звернення стягнення на іпотечне майно у рахунок погашення цієї заборгованості ПАТ «УкрСиббанк» звернувся у квітні 2017 року.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
Підстави припинення іпотеки передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Так, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з цією статтею у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.
Звернення стягнення на предмет іпотеки за цим Законом здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Системний аналіз статей 17, 33 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що припиняє іпотеку реалізація іпотечного майна, здійснена у один із способів, визначених цим Законом.
Одночасно стаття 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону, чинній на час відкриття ліквідаційної процедури щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , встановлювала, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон).
Таким чином, продаж майна з аукціону у межах ліквідаційної процедури є його реалізацією у порядку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Статті 25, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону, чинній на час відкриття ліквідаційної процедури щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, визначали, що формувати ліквідаційну масу повноважний виключно ліквідатор. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у тій же редакції з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Верховний Суд України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16 виклав правовий висновок, згідно з яким у правовідносинах щодо реалізації іпотечного майна Закон України «Про іпотеку» є спеціальним і положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовуються до цих правовідносин з урахуванням його вимог.
Зазначена у статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстава припинення іпотеки - реалізація предмета іпотеки у порядку цього Закону - не є тотожною продажу майна на аукціоні відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а зняття обтяження зі спірного майна у порядку статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не можна ототожнювати із припиненням іпотеки, так як обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що реалізація переданого ОСОБА_2 в іпотеку майна відбулася у межах ліквідаційної процедури без згоди іпотекодержателя у порядку виконання постанови господарського суду Харківської області від 29 березня 2011 року, яка у подальшому скасована із припиненням провадження у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що продаж іпотечного майна з аукціону не припинив іпотеку і вона зберегла свою силу для нового власника.
Строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Протягом часу позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 258 ЦК України).
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 цього Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Частина друга статті 1050 ЦК України закріплює, що у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Ці вимоги не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (стаття 35 Закону України «Про іпотеку»).
У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що АКІБ «УкрСиббанк» звернувся до боржника ОСОБА_2 з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості, яка боржником не виконана, тому рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2010 року, достроково стягнено з ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість у повному обсязі у розмірі 636 229,97 гривень.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору і встановив новий строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2010 року і ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2010 року посвідчують ці зміни.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» таке право виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги про дострокове погашення боргу та за умови її невиконання (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права викладені у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16.
У справі, яка переглядається, позивач набув право пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, тобто у 2010 році, проте з цим позовом звернувся у квітні 2017 року.
Встановивши, що ПАТ «УкрСиббанк» подало позов про звернення стягнення на предмет іпотеки із значним пропущенням встановленого законодавством трирічного строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права (більш, ніж на чотири роки), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_1 позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої він заявив.
Доводи заявника про те, що заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11314847000 підлягала погашенню щомісячними платежами і позовна давність за вимогами про стягнення процентів за період з 4 квітня 2014 року по 4 квітня 2017 року та пені у межах одного року не спливла, касаційний суд відхиляє.
Скориставшись передбаченим частиною другою статі 1050 ЦК України правом вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості у повному обсязі, кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, пені та встановив новий строк виконання цього зобов`язання.
Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики та статей 610, 611 ЦК України щодо нарахування пені застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і пеню припинилося у зв`язку з пред`явленням до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. За таких обставин доводи заявника про те, що позовна давність щодо вимог про стягнення процентів за період з 4 квітня 2014 року по 4 квітня 2017 року та пені у межах одного року не спливла, помилкові, оскільки у банка взагалі не було правових підстав для нарахування процентів і пені після дострокового стягнення заборгованості.
Такі висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Твердження заявника про те, що сплив позовної давності не зазначений у статті 17 Закону України «Про іпотеку» як правова підстава для припинення іпотеки, не спростовують правильності висновків апеляційного суду про відмову у позові, які обґрунтовані пропущенням заявником встановленого законодавством трирічного строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а не припиненням іпотеки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», подану його представником - адвокатом Черних Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2017 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов
