ПОСТАНОВА
Іменем України
30 вересня 2019 року
Київ
справа №360/1432/19
адміністративне провадження №К/9901/20012/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Чиркіна С.М., Шарапи В.М.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 360/1432/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г. від 19 червня 2019 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просив:
- визнати протиправною діяльність відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- скасувати рішення відповідача від 13 березня 2019 року № 16 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову зазначив, що він має більше ніж 28 років 09 місяців вислуги, необхідної для призначення пенсії на підставі статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі також - Закон № 2262-XII). У зв`язку з чим вважає, що недотримання відповідачем норм Закону № 2262-XII суттєво порушують його права.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом № 2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року скасовано, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано до Верховного Суду 10 липня 2019 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Чиркіна С.М. та Шарапу В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 360/1432/19, витребувано матеріали справи.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01 вересня 2018 року отримує пенсію по інвалідності.
01 березня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262, до якої додав заяву про призначення пенсії за формою, встановленою Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», та копію витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27 серпня 2018 року № 389 о/с.
З копії витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27 серпня 2018 року № 389 о/с судами встановлено, що позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31 серпня 2018 року; вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становила 23 роки 02 місяці 00 днів, у пільговому обчисленні - 28 років 09 місяців 25 днів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 13 березня 2019 року № 16 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки наявна на день звільнення календарна вислуга років не відповідає умовам призначення такої пенсії, які визначені пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, не врахував, що для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом № 2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні цим Законом не передбачено.
Від ОСОБА_1. надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною другої статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років при призначенні пенсії.
Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Виходячи з наведеного, вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років та 6 місяців вислуги без зазначення, що така має бути обчисленою на пільгових умовах, та у такому міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17.
Враховуючи приписи чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, а висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, що є підставою для скасування постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року та залишення в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року залишити в силі.
Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року скасувати.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа
