ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року справа №360/1432/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 р. (у повному обсязі складено 02 травня 2019 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1432/19 (головуючий І інстанції суддя К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 03.04.2019 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною діяльності відповідача щодо відмови у призначеній йому пенсії за вислугу років; просив скасувати рішення № 16 від 13 березня 2019 року відповідача про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років; зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; вирішити питання судових витрат (а.с. 4-8).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (а.с. 39-41).
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 54-56).
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано положення норм Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а саме ч. 2 ст. 14, ч. 4 ст. 23, які свідчать, що спеціальним Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється на пільгових умовах.
Згідно ст. 17 Закону № 2262-XII визначено осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також встановлено, що до вислуги років для призначення пенсії зараховується, зокрема, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України та служба в Збройних Силах України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Ст. 17-1 Закону № 2262 передбачено порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме: такий Порядок встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 393. Норма статті 17-1 Закону № 2262 є спеціальною по відношенню до ст. 12 цього ж Закону, яка визначає загальні умови визначення пенсій за вислугу років.
Відповідно до п.п. «г» п. 3 постанови № 393 час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби враховується до вислуги років, як один місяць служби за сорок днів. Приписи цього пункту узгоджуються із приписами ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а право застосування цього пункту під час розрахунку стажу для призначення пенсії за вислугу років передбачено ст. 17-1 Закону № 2262.
Наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2013 року № 669/5, затверджено перелік посад та порядок встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та зазначено про пільговий залік вислуги років для призначення пенсії.
Таким чином, вищевказаними нормами права регламентовано пільгове обчислення стажу осіб, які проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби. Разом з тим, жодною нормою чинного законодавства не передбачено обмежень щодо зарахування вислуги років у пільговому обчисленні до стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років. Більш того, з сукупного аналізу норм вбачається, що приписи ст.ст. 12, 17, 17-1 Закону № 2262, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Постанови № 393 не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги.
Посилається на висновок Верховного Суду у справі № 750/9775/16-а від 27.06.2018 року та рішення Конституційного Суду України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , отримує пенсію по інвалідності (а.с. 11-12, 14).
Позивач звернувся до ГУПФУ в Луганській області із заявою 01 березня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», до якої додав заяву про призначення пенсії за формою, встановленою Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», та копію витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 27.08.2018 № 389 о/с (а.с. 23-25).
Дослідженням копії витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 27.08.2018 № 389 о/с встановлено, що позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31.08.2018, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 23 роки 02 місяці 00 днів, у пільговому обчисленні: 28 років 09 місяців 25 днів (а.с. 25).
Рішенням ГУПФУ в Луганській області від 13.03.2019 № 16 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років за особистою заявою від 04.03.2019, оскільки наявна на день звільнення календарна вислуга років не відповідає умовам призначення такої пенсії, які визначені пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (а.с. 16, 26).
Спірним у даній справі є правомірність відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приписами Закону № 2262-XII, визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з п. "а" статті 12 Закону № 2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Згідно ст. 17 Закону № 2262 -XII особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, зокрема, служба в Збройних Силах України та в Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Статтею 17-1 Закону № 2262-XII визначено, що Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом п.п. "г" п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393), час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України враховується до вислуги років, як один місяць служби за сорок днів.
Приписи цього пункту узгоджуються із приписами ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Судова колегія звертає увагу, що з копії трудової книжки позивача від 06.07.1993 НОМЕР_3 , зокрема, вбачається, що з 23.10.2006 по 30.11.2016 позивач проходив службу на посадах начальницького складу органах Державної кримінально-виконавчої служби України безперервно 10 років 01 місяць 07 днів (записи № 8 та № 9); з 18.03.2017 по 31.08.2018 проходив службу в Національній поліції України (записи № 12 та № 13) (а.с. 9-10).
За таких умов, з урахуванням періоду проходження служби позивачем в органах Державної кримінально-виконавчої служби України обчисленого з розрахунку один місяць за сорок днів вислуга років у позивача є достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" статті 12 Закону № 2262-XII.
Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у справі № 750/9775/16-а, визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.
До актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Подібний правовий висновок щодо застосування постанови № 393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим, був викладений Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2008 року (21-2438во07).
Таким чином, період проходження позивачем служби на посадах начальницького складу органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.10.2006 року по 30.11.2016 року в пільговому обчисленні необхідно враховувати при визначенні стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Вирішуючи питання щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 13 березня 2019 року № 16 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 1 березня 2019 року призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", зарахувавши до вислуги років період проходження ОСОБА_1 службу на посадах начальницького складу органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.10.2006 року по 30.11.2016 року на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).
З огляду на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нової про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 р. у справі № 360/1432/19 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 13 березня 2019 року № 16 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 1 березня 2019 року відповідно до поданої заяви призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", зарахувавши до вислуги років період проходження ОСОБА_1 службу на посадах начальницького складу органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.10.2006 року по 30.11.2016 року на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404, код ЄДРПОУ 21782461) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві).
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області місячний строк на подачу до Луганського окружного адміністративного суду звіту про виконання цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 червня 2019 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г.Казначеєв
