ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" вересня 2019 р.
м. Харків
Справа № 922/3578/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл", місто Харків
до
Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес", місто Київ в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес", місто Харків
про
стягнення 660 273,68 грн.
за участю представників:
позивача - Лугова Г.А. довіреність № 29/07 від 29.07.2019 (адвокат);
відповідача - ОСОБА_1 А.А. довіреність б/н від 04.01.2019 (адвокат);
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" (відповідач) про стягнення 660 273,68 грн. (з урахуванням заяви ТОВ "Астар Оіл" про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 2585), з яких: 654 163,36 грн. - 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами за Договором № 107-Н поставки нафтопродуктів від 16.03.2018 (далі - Договір № 107-Н) та 6 110,32 грн. - інфляційні втрати. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 701,27 грн. та витрати, пов`язані з розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2019 у справі № 922/3578/18 постановлено передати матеріали справи № 922/3578/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14 травня 2019 року ухвалу господарського суду Харківської області від 25.03.2019 у справі № 922/3578/18 скасовано; справу № 922/3578/18 передано на розгляд Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.06.2019 справу № 922/3578/18 прийнято та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 12.08.2019 підготовче провадження у справі № 922/3578/18 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 серпня 2019 року.
В судовому засіданні 19.08.2019 у справі № 922/3578/18 оголошено перерву до 09 вересня 2019 року о 15:30 годині, на підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України. Про перерву в судовому засіданні постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу від 19 серпня 2019 року.
Приватну науково-виробничу компанію "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" повідомлено про перерву в судовому засіданні ухвалою суду від 19.08.2019, в порядку частини другої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 09.09.2019, позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.09.2019 проти позову заперечував, просив суд врахувати, що суму основного боргу за Договором № 107-Н вже погашено, а нарахування позивачем інфляційних втрат та 2% від суми боргу за кожен день прострочки за користування чужими грошовими коштами є неправомірним, оскільки на думку відповідача визначене в Договорі нарахування є пенею, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Суд також зазначає, що заперечуючи проти позовних вимог, представник Філії "Харківська" ПНВК "Інтербізнес" 29 січня 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 2585). Разом з тим, відповідно до висновків Східного апеляційного господарського суду, викладених в постанові від 14 травня 2019 року, вказані заперечення до суду першої інстанції подані представником Філії "Харківська" ПНВК "Інтербізнес" - адвокатом Пекаріним А.А. (за довіреністю від 27.07.2018) та не можуть бути прийняті судом у зв`язку з тим, що зазначений представник не має права на введення справи в суді від імені юридичної особи через відсутність доказів щодо надання відповідних повноважень Приватною науково-виробничою компанією "Інтербізнес".
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заслухавши заперечення відповідача проти позову, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
16 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (Продавець) та Філією "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (Покупець) було укладено Договір № 107-Н поставки нафтопродуктів, в порядку та на умовах якого Продавець зобов`язується передати нафтопродукти, масла (надалі – Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та повністю оплатити його ціну (вартість).
Одиниця виміру кількості Товару та кількість поставки кожної партії Товару підтверджується накладними на відпуск Товару, виписаними Продавцем. Загальна кількість Товару за даним Договором становить суму кількості поставленого протягом терміну дії даного Договору Товару, згідно накладних на відпуск Товару (п.п. 1.2., 1.3. Договору).
Згідно пункту 2.1. Договору Товар передається Покупцю автомобільним транспортом на умовах EXW ("Франко склад") Інкотермс - 2010 або FCA ("Франко перевізник") Інкотермс – 2010. За згодою сторін Продавець може здійснити поставку Товару на склад Покупця. Продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки Товару з моменту передачі його Перевізнику. Всі ризики, що пов`язані з втратою чи пошкодженням Товару, а також право власності на Товар переходять до Покупця з моменту приймання Товару до перевезення.
Пунктами 2.3., 2.4. Договору сторони погодили, що кількість Товару у кожній партії зазначається Сторонами у відповідній видатковій та товаротранспортній накладній. Датою поставки Товару вважається дата приймання Товару до перевезення, що вказана в товаротранспортній накладній і видатковій накладній. Факт відвантаження підтверджується відповідними підписами і печатками на накладних уповноважених осіб.
Відповідно до пунктів 3.4., 3.6., 3.7. Договору розрахунок за Товар здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Продавець має право відвантажити Товар Покупцю до отримання 100% попередньої оплати. Партія товару, що була поставлена продавцем покупцю без часткової або повної передплати, підлягає повній оплаті в термін, що не перевищує 3-х банківських днів від дати поставки.
Даний Договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна зі сторін в строк за місяць до закінчення строку дії Договору не заявить про намір його розірвати, Договір пролонгується кожного разу строком на 1 рік (п.7.13. Договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору № 107-Н Товариство з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" здійснило поставку, а Філія "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" без зауважень прийняла Товар (UN 1203 Бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5, 3, ІІ УКТ ЗЕД 2710 12 41 94) загальною вартістю 119 810,14 грн. у т.ч. ПДВ 19 968,36 грн., що підтверджується підписаною представниками та скріпленими печатками сторін видатковою накладною № 180316/01/Н від 16 березня 2018 року (том 1, арк.с. 38), а також товарно – транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 180316/01/Н від 16 березня 2018 року (том 1, арк.с. 39). Крім того, за фактом відвантаження товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" було також виписано та зареєстровано податкову накладну 16032018 на суму 119 810,14 грн. (том 1, арк..с. 40-41).
Оплата прийнятого Товару здійснена Філією "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в повному обсязі, проте з порушенням встановлених у Договорі поставки строків: вже після відкриття провадження у даній справі – 22 січня 2019 року, що підтверджується копією платіжного доручення № 9615083087 на суму 119 810,14 грн. Вказані обставини стали підставою для зменшення позивачем розміру позовних вимог на суму основного боргу.
Разом з тим, внаслідок прострочення оплати товару та керуючись умовами пунктів 5.1., 5.3. Договору № 107-Н Товариством з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" нараховано відповідачу інфляційні втрати та 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами (згідно зі статтею 536 та частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України). Обставини щодо стягнення вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення позивача до суду.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно частини другої вказаної статті підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України): господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
Окремим видом зобов`язання є договір поставки. Так, згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Як вже було встановлено судом, оплату отриманого 16 березня 2018 року від ТОВ "Астар Оіл" товару (UN 1203 Бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5, 3, ІІ УКТ ЗЕД 2710 12 41 94) загальною вартістю 119 810,14 грн. відповідач здійснив лише 22 січня 2019 року, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 3.7. Договору № 107-Н. При цьому, за умовами пункту 5.3. Договору № 107-Н поставки нафтопродуктів, у випадку поставки Товару Продавцем згідно пункту 3.6. цього Договору та неотримання оплати згідно пункту 3.7. цього договору Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% (два відсотки) від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами (згідно з ст. 536 та ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України). Відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз частини другої статті 625 ЦК України вказує на те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до несвоєчасно виконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.
Враховуючи навернене та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" в частині стягнення з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" інфляційних нарахувань в розмірі 6 110,32 грн. є обґрунтованими, арифметично вірними, а отже підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що за умовами Договору № 107-Н є сплатою за користування чужими грошовими коштами, згідно статті 536 ЦК України, враховуючи також заперечення представника відповідача стосовно правової природи таких нарахувань, суд зазначає наступне.
За приписами статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
При цьому, норма статті 536 ЦК України розміщена у главі "Виконання зобов`язання" та передбачає обов`язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб).
Частиною третьою статті 692 ЦК України також встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж. З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 Цивільного кодексу України обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Досліджуючи правову природу процентів, передбачених статтею 536 ЦК України, виходячи зі змісту норм статей 692, 693, 694 ЦК України, а також норм статей 1057, 1214 цього Кодексу можна дійти висновку, що визначені проценти нараховуються у випадку користування чужими грошовими коштами саме як плата за таке користування, при чому таке користування може бути як правомірним, зокрема за погодженням з кредитором (наприклад, протягом встановленого договором позики/кредиту строку), так і неправомірним, наприклад, у випадку прострочення покупцем оплати товару - коли грошові кошти постачальника перебувають у розпорядженні покупця та останній фактично користується ними.
Водночас, пеня відноситься до поняття "неустойка" та вживається зокрема у главі "Забезпечення виконання зобов`язання" та у главі "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання".
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Так, у зв`язку з невиконанням покупцем зобов`язання з оплати товару за договором поставки, постачальник, який правомірно розраховує на належне (у строк) виконання покупцем зобов`язання, імовірно може понести відповідні втрати (у вигляді недосягнення очікуваних результатів/ відповідальності перед третіми особами/ тощо), які, власне, компенсуються/частково компенсуються шляхом притягнення покупця до відповідальності, зокрема, у вигляді стягнення неустойки.
Суд зазначає, що пеня, передбачена статтею 549 ЦК України, та проценти за статтею 536 ЦК України жодним чином не збігаються за обсягом понять, з огляду на те, що перша є способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності, а другі - встановленою законом або договором платою за користування чужими грошовими коштами як правомірне, так і неправомірне, тобто правова природа понять "пеня" та "проценти за користування чужими грошовими коштами" є різною.
Більш того, у статтях 549, 536 та 692 Цивільного кодексу України відсутні застереження законодавця про їх застосування, а саме вказані норми не містять будь-яких виключень щодо їх одночасного застосування.
Пунктом 3.6. Договору сторони, керуючись статтею 536 Цивільного кодексу України, чітко визначили, що у випадку неотримання оплати за поставлений товар Покупець зобов`язується сплатити Продавцю 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами, без будь-яких вказівок на те, що такі проценти є пенею. При цьому, аналогічний спосіб обчислення як пені, так і плати за користування коштами у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання зобов`язання не свідчить про те, що вони підпадають під визначення одного поняття - "пеня", виходячи з відмінної правової природи понять "пеня" та "проценти за користування коштами" та різних підстав виникнення їх застосування.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно вимог статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
За приписами статей 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Крім того, свобода договору є одним з вихідних принципів цивільного права України, а враховуючи вищенаведене у суду відсутні підстави вважати, що умови п. 5.3 Договору, якою сторони чітко та однозначно кваліфікували спірні 2% від суми боргу саме, як відсотки за користування чужими грошовими коштами, суперечить вимогам чинного законодавства.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 22 березня 2018 року по 19 грудня 2018 року, суд зазначає, що такі нарахування є арифметично правильними, а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем судових витрат, суд зазначає таке.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" - стягнення суми боргу за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат в загальному розмірі 660 273,68 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 2585), судовий збір покладається на Приватну науково-виробничу компанію "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" в розмірі 9 904,11 грн.
Відповідно також до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В контексті норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є, зокрема, наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи на користь адвоката.
Крім того, суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, в якій зазначено , що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, в якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката позивач надав до суду копію рахунку на оплату № 29 від 15 березня 2019 року на суму 6 000,00 грн., складеного на підставі Договору про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018; постачальник - ТОВ "Консалтингово-юридична компанія "ЮЛА"; покупець - ТОВ "Астар-Оіл" (том 2, арк.с. 86); копію Акту надання послуг № 25 від 15 березня 2019 року на суму 6 000,00 грн. складеного ТОВ "Консалтингово-юридична компанія "ЮЛА" та ТОВ "Астар-Оіл" на підставі Договору про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018 (том 2, арк.с. 87); копію платіжного доручення № 429 від 15 березня 2019 року на суму 6 000,00 грн.; отримувач - ТОВ "КЮК "ЮЛА" із призначенням платежу "сплата згідно рахунку № 29 від 15.03.2019, договір 18-06-20 від 20.06.2018 (том 2, арк.с. 88).
Суд, разом з тим, зазначає, що згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Таким чином, до складу судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню стороні в господарському судочинстві належать суми, сплачені такою особою лише адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) на підставі відповідного договору про надання правової допомоги.
В матеріалах справи наявна Довіреність № 29/07 від 29 липня 2019 року, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" уповноважило адвоката Лугову Ганну Анатоліївну (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 2904 від 09.07.2019, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Полтавської області № 10 від 09.07.2019) діяти в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл", представляти його інтереси у господарській справі № 922/3578/18 по усіх судових інстанціях, а також перед органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 брала учать в судових засіданнях 19 серпня 2019 року та 09 вересня 2019 року у справі № 922/3578/18.
Разом з тим, у платіжному дорученні № 429 від 15 березня 2019 року отримувачем коштів зазначено ТОВ "Консалтингово-юридична компанія "ЮЛА", а не адвоката, як то передбачено чинним законодавством. При цьому, позивачем не надано до суду ані Договору про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018, на підставі якого ТОВ "Консалтингово-юридична компанія "ЮЛА" та ТОВ "Астар-Оіл" складено Акт надання послуг № 25 від 15 березня 2019 року (для його дослідження), ані Договору про надання правової допомоги з адвокатом Луговою Ганною Анатоліївною / або ж адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (на підтвердження узгодження гонорару адвоката та інших витрат).
Отже, проаналізувавши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що жодних документів, що свідчать про оплату гонорару адвоката ОСОБА_3 Анатоліївни та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанції про оплату послуг адвоката, видаткові касові ордери; платіжні доручення про передачу коштів адвокату, виписки рахунків тощо) матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення таких витрат з відповідача у справі.
З огляду на наведене, керуючись статтями 1, 13, 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" задовольнити.
Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (місцезнаходження: 03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121 В; код ЄДРПОУ 01200244) в особі Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (місцезнаходження ВП: 63262, Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Польова, будинок 3; Код ЄДРПОУ ВП: 41943225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (місцезнаходження: 61001, місто Харків, провулок Байкальський, будинок 2, 4 поверх, кімната 4, код ЄДРПОУ 39647230) 2% від суми боргу за користування чужими грошовими коштами в розмірі 654 163,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 6 110,32 грн. та судовий збір в розмірі 9 904,11 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "16" вересня 2019 р.
Суддя
В.В. Рильова
справа № 922/3578/18
