ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
06 серпня 2019 року
м. Чернігів
Унікальний номер справи № 738/703/18
Головуючий у першій інстанції - Сова Т. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/740/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого судді - Губар В.С.,
суддів - Вінгаль В.М., Кузюри Л.В.
із секретарем судового засідання - Шапко В.М.
Позивач - ОСОБА_1
Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Треті особи - приватний нотаріус Ніколаєнко Сергій Володимирович, державний реєстратор Державної реєстраційної служби Рачков Валерій Юрійович
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Менського районного нотаріального округу Ніколаєнка Сергія Володимировича на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Ніколаєнко Сергій Володимирович, державний реєстратор Державної реєстраційної служби Рачков Валерій Юрійович, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, визнання права забудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва,
місце ухвалення судового рішення - м. Мена Чернігівської області
дата складання повного тексту судового рішення - 20 березня 2019 року
В С Т А Н О В И В:
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 квітня 2017 року;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1535 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений 14 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1535 га, розташовану у АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 березня 2018 року;
визати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1535 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час перебування у шлюбі з відповідачем, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеногго будівництва - житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 , загальною площею 82,8 кв.м.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що за час перебування її та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, ними замість старого належного ОСОБА_2 будинку був збудований новий житловий будинок, який натепер знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що рішенням виконавчого комітету Менської міської ради від 29 квітня 2004 року № 74 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво нового будинку взамін старого по АДРЕСА_1 , який мав бути знесений після закінчення будівництва.
Після отримання відповідного дозволу та виготовлення проекту, подружжям ОСОБА_4 за спільні кошти було побудовано поряд із старим новий будинок загальною площею 82,8 кв.м. і у 2012 році будівництво нового будинку було повністю завершено і з цього часу сім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в новому будинку, а ОСОБА_3 , мати відповідача. Також під час шлюбу ОСОБА_2 у 2004 році була приватизована земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 0,1736 га, у АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, 30 травня 2017 року шлюб з відповідачем розірвано рішенням Менського районного суду Чернігівської області, після чого їй стало відомо, що рішенням Менської міської ради за заявою ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1736 га по АДРЕСА_1 було поділено на дві земельні ділянки площею - 0,0201га та 0,1535 га і цій земельній було присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться спірний новозбудований будинок.
Вказує, що 08 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 був укладений договір суперфіцію, за умовами якого ОСОБА_2 передав земельну ділянку площею 0,1535 га, що по АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_3
19 квітня 2017 року ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , проте будівництвом спірного будинку не займалась, до управління ДАБІ у Чернігівській області з повідомленням про початок будівельних робіт та з декларацією про готовність будівельного паспорту не зверталась.
Позивач стверджує, що реєстрація права власності ОСОБА_3 на новозбудований будинок по АДРЕСА_1 а здійснена на підставі підробленої Декларації про готовність до експлуатації об`єкта. Такі дії відповідачів є незаконними, шахрайськими та такими, що шляхом підроблення документів та подання неправдивих відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спрямовані на уникнення розподілу збудованого подружжям під час шлюбу спірного будинку, на позбавлення позивача права власності на новозбудований будинок та на приватизовану колишнім чоловіком земельну ділянку.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 полягають у тому, що спірна земельна ділянка отримана ним у власність 07.10.2016 року шляхом поділу земельної діянки, про що позивачу було достовірно відомо, та правомірно відчужена ним на підставі договору дарування від 14.03.2018 року ОСОБА_3 , із внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Апелянт вважає, що визнаючи недійсним договір дарування спірної земельної ділянки та скасовуючи державну реєстрацію ОСОБА_3 на цю земельну дялнку, судом першої інстанції не враховано, що право власності на спірну земельну ділянку він набув на законних підставах.
Апелянт посилається, що суд першої інстанції не узяв до уваги ч. 5 ст. 61 СК України, яка діяла з 08.02.2011 року по 13.06.2012 року, за змістом якої об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної влакнсості, у тому числі приватизації, а на час набуття ним права власності на земельну ділянку у 2004 році та в 2016 році зазначена норма Сімейного кодексу України не діяла, що виключає право спільної сумісної власності на неї.
Апелянт вважає необґрунтованим висновок оскаржуваного судового рішення про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 здійснювала будівництво спірного будинку самостійно за її власні кошти, що підтверджується копіями накладних, товарних чеків, квитанцій, договорів та показаннями свідків, а тому право власності було зареєстровано за ОСОБА_3 правомірно.
Апелянт наголошує, що оскільки судом першої інстанції було встановлено, що спірний будинок не вводився в експлуатацію, то за приписами ст. 331 ЦК України спірне майно є будівельними матеріалами. Підстави для визнання права власності на частину земельної ділянки за позивачкою - відсутні.
В апеляційній скарзі приватний нотаріус Менського районного нотаріального округу Ніколаєнко С.В., посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Просить змінити рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,1535 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 а, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку на підставі цього договору.
ОСОБА_5 вважає, що суд першої інстанції помилково застосував при визначенні правового статусу подарованої земельної ділянки положення ст. 60 СК України, оскільки земельна ділянка площею 0,17 га була передана безоплатно ОСОБА_2 на підставі рішення Менської міської ради Чернігівської області від 21 травня 2004 року, а у 2017 році ОСОБА_2 , як власник здійснив розподіл цієї земельної ділянки на дві площею 0,1535 га та 0,0201 га з присвоєнням різних адрес.
Посилається, що цільове призначення земельної ділянки змінено у відповідності до чинного законодавства - із земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відтак, апелянт вважає, що спірна земельна ділянка до посвідчення договору дарування належала ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до ст. 57 СК України, яка підлягала застосуванню судом при вирішення спору.
У встановлений судом строк відзиви на апеляційні скарга від учасників судового розгляду не надходили.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиню 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіряючи аргументи скарг, апеляційним судом встановлено наступне.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі:
скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 квітня 2017 року, індексний номер витягу 85578366, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1230848074230;
визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1535 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , який укладений 14 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 561 приватним нотаріусом Ніколаєнко Сергієм Володимировичем;
скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1535 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 березня 2018 року, індексний номер витягу 117055287, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1051039274230;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1535 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час перебування у шлюбі з відповідачем, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 82,8 кв.м.
Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності позову ОСОБА_1 щодо набуття спірного нерухомого майна під час шлюбу із ОСОБА_2 за спільні сімейна кошти та належністю новозбудованого житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 до спільної сумісної власності подружжя.
Суд посилається на повідомлення начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області від 26.02.2019 року про відсутність в управлінні інформації щодо будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Суд зазначає, що наявність хоч і не закінченого кримінального провадження та вказані відомості з управління ДАБІ дають підстави для висновку про відсутність законних підстав для реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 05.11.1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі заочного рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2017 року (а.с.28,13).
Як встановлено апеляційним судом і не заперечувалось сторонами, подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали у будинку АДРЕСА_1 , а позивач ОСОБА_1 зареєстрована у цьому будинку з 27.06.2001 року і дотепер, що підтверджується наявним у справі документальним доказаом (т. 1 а.с.10-12). Ці обставини в апеляційному суді ніхто не спростовував і не заперечував.
Перевіряючи доводи скарг, апеляційним судом встановлено, що 22 жовтня 2002 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у дар 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці земель Менської міської ради
Ці відчужувані 3/4 частини житлового будинку належали дарителям ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по 1/4 частині на підставі правовстановлюючих документів про право на спадщину, виданих відповідно у липні та серпні 1991 року, та ОСОБА_7 1/4 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 вересня 2002 року Менською державною нотаріальною конторою. (а.с. 47 т.2).
На підставі статті 227 ЦК України цей договір дарування 29 жовтня 2002 року зареєстрований Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації (а.с. 47-48 т.2).
Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували.
Відповідно до ст.24 КпШС України одержані ОСОБА_2 у жовтні 2002 року у дар 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 розташовані на земельній ділянці земель Менської міської ради, є його, ОСОБА_2 , власністю і не є спільною сумісною власністю подружжя у розумінні ст.22 КпШС України.
Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення вказаного договору дарування) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Відтак, отримавши за договором дарування у власність 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , як власник нерухомого майна, набув і право користування відповідною частиною земельної ділянки на землі Менської міської ради по АДРЕСА_1. При цьому, відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 р. по 20.06.2007 р. (під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25.10.2001 року) не тягнуло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.
Апеляційним судом встановлено, що 22 квітня 2004 року згідно нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_2 купив 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель у АДРЕСА_1 на земельній ділянці земель Менської міської ради (т. 2 а.с. 43-44). Під час укладення цього договору купівлі-продажу 1/4 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право кожен на 1/8 частину купленої відповідачем 1/4 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд та право на відповідну частину земельної ділянки, супутньої саме до цих об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 . Презумпції спільності права власності подружжя на це майно відповідачем ОСОБА_2 не спростована.
Отже, куплена 22 квітня 2004 року ОСОБА_2 1/4 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд по АДРЕСА_1 є його, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю подружжя на підставі ст..ст. 60, 61 СК України.
Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відтак, згідно до ст.ст. 60,61 СК України, ст. 377 ЦК України та за правилами ст. 120 ЗК України, 22 квітня 2004 року, на підставі договору купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку та надвірних споруд до подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перейшло і право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій придбані об`єкти нерухомості розміщені без зміни її цільового призначення.
Отже, куплена 22 квітня 2004 року ОСОБА_2 1/4 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд по АДРЕСА_1 є його, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю подружжя на підставі ст..ст. 60, 61 СК України.
Проте, в матеріалах справи відсутні і не були надані суду першої інстанції та не представлені апеляційному суду документальні докази на підтвердження розміру земельної ділянки, на яку набули право ОСОБА_2 та ОСОБА_1 внаслідок укладення вищевказаного договору купівлі-продажу 1/4 частини будинку від 22 квітня 2004 року.
Як встановлено апеляційним судом, 28 квітня 2004 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за нотаріально посвідченим договором дарування подарували ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою - АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці земель Менської міської ради (т. 2 а.с. 45-46).
Відтак, набувши у власність за договорами дарування від 22 жовтня 2002 року, від 28 квітня 2004 року та за договором купівлі продажу від 22 квітня 2004 року частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані на земельній ділянці земель Менської міської ради, ОСОБА_2 отримав право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі ст. 377 ЦК України (у редакції чинній на час укладення правочинів) та ст. 120 ЗК України (у редакції чинній на час укладення правочинів) без зміни її цільового призначення на тих же умовах і в тому ж об`ємі, які були у попередніх землекористувачів.
Як встановлено апеляційним судом, 29 квітня 2004 року рішенням № 74 виконавчого комітету Менської міської ради Менського району Чернігівської області ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку по індивідуальному проекту взамін старого будинку по АДРЕСА_1 , який має бути знесений після закінчення будівництва нового житлового будинку (а.с. 27 т.1). Разом з тим у матеріалах справи відсутні документальні докази вигтовленння та отримання ОСОБА_2 проектної документації для будівництва нового будинку.
Встановлено, що рішенням Менської міської ради від 21.05.2004 року, ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,17 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26 т. 1). Оскільки саме на цій земельній ділянці розташовані отримані ОСОБА_2 у дар частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , які є його особистою власністю і не мають статусу спільного сумісного майна подружжя, а до ОСОБА_2 , як до обдарованого, перейшло право на відповідну ділянку, тому відсутні передбачені ст. 60, 61 СК України підстави вважати приватизовану відповідачем земельну ділянку вцілому спільною сумісною власністю подружжя.
Апеляційним судом встановлено, що 06 вересня 2004 року ОСОБА_2 виданий Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1736 га по АДРЕСА_1 Цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 41 т.2). Зазначений акт у встановленому законом порядку ніхто не спростовував і не оскаржуванв і, виходячи з презумпції правомірності правочину згідно до ст.204 ЦК України, цей акт підтверджує право власності відповідача на вказану земельну ділянку, яка в подальшому була розділена на дві частини (т.2 а.с.41-42).
Зважаючи на вищевказані обставини, твердження ОСОБА_1 про наявність у неї згідно до ст. ст.60,63 СК України права власності на 1/2 частину спірної ділянку як на спільне сумісне майно подружжя не ґрунтуються на законі і підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1535 га у АДРЕСА_1 а - відсутні.
Перевіряючи доводи скарг, апеляційним судом встановлено, що за зверненням ОСОБА_2 рішенням десятої сесії сьомого скликання Менської міської ради Менського району Чернігівської області від 06 липня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку зміни цільового призначення змельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7423010100:01:002:0033 , ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , площею 0,1736 га. Змінено цільове призначення земельної ділянки ОСОБА_2 загальною площею 0,1736 га, кадастровий номер 7423010100:01:002:0033 з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.62-87).
Зазначені обставини в апеляційному суді ніким не спростовані.
Перевіряючи аргументи апеляційних скарг, апеляційним судом встановлено, що 08 жовтня 2016 року (т.2 а.с.51-57) укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за умовами якого земельна ділянка площею 0,1535 га по АДРЕСА_1 передана у строкове платне користування ОСОБА_3 строком на 33 роки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Зважаючи на існування неспростованого Державного акту від 06.09.2004 року серії ЧН № 187028 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1736 га по АДРЕСА_1 , укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору суперфіцію на цю земельну ділянку не суперечить ст. 413 ЦК України та ст. 102-2 Земельного кодексу України, оскільки право на укладення договору суперфіцію є похідним від наявного у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яке підтверджене вищевказаним Державним актом (т.2 а.с.41).
Як встановлено апеляційним судом, рішенням № 9 від 26 січня 2017 року виконавчого комітету Менської міської ради Менського району Чернігівської області за заявою ОСОБА_2 присвоєно земельним ділянкам, які утворились в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 0,1736 га в АДРЕСА_1 , поштові адреси:
- земельній ділянці площею 0,1535га, кадастровий номер № 7423010100:01:002:0869 – АДРЕСА_1 .
- земельній ділянці площею 0,0201 га, кадастровий номер № 7423010100:01:002:0870 - АДРЕСА_1 (т. 2 а.с.88).
Докази на спростування вказаних обставин у матеріалах цивільної справи відсутні.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 14 березня 2018 року, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1535 га по АДРЕСА_1 . В цей же день відомості про власника вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 , були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.24-25, 22, т. 1).
21 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладена додаткова угода про дострокове припинення Договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 08.10.2016 року та складений акт прийому-передачі ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 (а.с. 49-50 т.2).
Ураховуючи вищевказані обставини у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для визнання недійсним укладеного 14 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування земельної ділянки, а отже не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на отриману у дар земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як встановлено апеляційним судом, матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення правочинів усупереч волі обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Разом з тим, у справі відсутні докази, які б підтверджували, що дарувальник продовжує фактично володіти та користуватись спірним майном.
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності убачається, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Державна реєстрація права власності здійснена 19.04.2017 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, серія та номер: ЧГ142170680727 , виданого 10.04.2017 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області; технічного паспорту, серія та номер 4587, виданого 06.04.2017 року Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації (т. 1 а.с.23 ).
За повідомленням начальника Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Чернігівській області № 40-1025-3/311-119 від 26.02.2019 року, відповідно до даних реєстру, ведення якого розпочато з 20.05.2011 року, дозвільні документи на виконання підготовчих та будівельних робіт по АДРЕСА_1 відсутні, декларація про готовність об`єкта до експлуатації до Управління не надходила та в установленому Законом порядку не реєструвалась (а.с.207).
Проте, зазначений лист не може бути безсумнівним і безспірним доказом у цій справі, з огляду на таке.
Як встановлено апеляційним судом, у матеріалах справи наявна декларація від 10.04.2017 року про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту т.1 а.с.18).
Як убачається з дослідженої апеляційним судом цієї декларації, замовником будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_11 . Повідомлення про початок виконання будівельних робіт подано до Управління ДАБІ у Чернігівській області у листопаді 2016 року, реєстраційний номер ЧГ 062162870922 . Зазначено, що право користування земельною ділянкою підтверджується договором суперфіцію від 08.10.2016 року, запис № 17173824, кадастровий номер земельної ділянки 7423010100:01:002:0869 .
У п. 6 декларації вказано особу, яка 06.04.2016 року провела технічну інвентаризацію об`єкта та вказано номер паспорта технічної інвентаризації - 4587. За результатами інвентаризації у п. 8 декларації вказано, що на об`єкті виконано всі передбачені будівельним паспортом обсяги робіт та визнано закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації.
Декларація 10.04.2017 р. зареєстрована та посвідчена управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області.
Зазначена Декларація є юридично значимим правовстановлюючим документом. У встановленому законом порядку Декларація недійсною чи недостовірною не визнана, а отже не доведено, що ОСОБА_11 не була замовником та не здійснювала будівництво вказаного у декларації житлового будинку по АДРЕСА_1 , що унеможливлює визнання будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Як встановлено апеляційним судом, Менським відділом поліції ГУНП в Чернігівській області 01.12.2017 року до ЄРДР внесено відомості за № 12017270170000657 за заявою ОСОБА_1 по факту використання підробленого документу її колишнім чоловіком ОСОБА_2 (а.с.19).
Проте, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відтак, виходячи з приписів ч.6 ст. 82 ЦПК України, наявність незакінченого кримінального провадження за відсутності такого, що набрав законної сили обвинувального вироку суду, не є доказом підроблення документів і не доводить достовірно та безсумнівно використання підроблених документів при реєстрації права власності ОСОБА_11 на будинок АДРЕСА_1 , а згідно до ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі документальні докази, які б безспірно підтверджували протиправність дій ОСОБА_11 при оформленні її права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_12 посилалась на положення ст.ст. 60, 63,69 70 СК України, вважаючи спірне майно (новозбудований житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 )) спільним сумісним майном подружжя. Проте, позивачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів, які б спростували наявні у справі надані відповідачем ОСОБА_11 документи, які підтверджують придбання будівельних матеріалів саме ОСОБА_11 (а.с.66-77). Разом з тим, надані позивачем фотографії не містять дату проведення фотозйомки не є доказами на підтвердження придбання будівельних матеріалів подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва будинку по АДРЕСА_1 .
Як встановлено апеляційним судом, у матеріалах справи відсутні докази того, що джерелом коштів на придбання будівельних матеріалів та здійснення будівельних робіт є спільні сумісні кошти або праця подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б вони вкладали у будівництво спірного будинку по АДРЕСА_1 .
Відображені у оскаржуваному судовому рішенні показання свідків також не містять конкретної і вичерпної інформації на підтвердження фактів придбання будівельних матеріалів ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_1 для зведення спірного будинку. У справі також відсутні належні і допустимі докази, які б документально підтверджували, що ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_1 були замовниками виконання робіт по будівництву будинку по АДРЕСА_1 а.
Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність законних підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_11 на житловий будинок АДРЕСА_1 , а отже відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 прав як співзабудовника на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував зазначені обставини, які є суттєвими при вирішенні цієї справи та залишились поза увагою суду першої інстанції і їм не було надано належної оцінки, що призвело до помилкового вирішення справи.
Зазначені обставини згідно пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішенн про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Менського районного нотаріального округу Ніколаєнка Сергія Володимировича задовольнити.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Судді:
