КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8426/2019
Справа № 360/1742/18
П О С Т А Н О В А
Іменем України
07 серпня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області в складі судді Унятицького Д.Є., ухвалене в смт. Бородянка 18 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
в с т а н о в и в :
В серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що нею в 2014 році було укладено декілька договорів депозитного вкладу. В зв`язку з тим, що вона повинна була на тривалий час виїхати за межі України, 06 березня 2014 року надала довіреність своєму брату ОСОБА_1 з правом знімати кошти зі своїх рахунків та класти кошти від її імені.
Влітку 2017 року вона повернулась в Україну і стала вимагати у відповідача повернути отримані ним кошти з депозитних вкладів, але відповідач відмовився, повідомивши, що кошти він знов поклав на депозит і коли закінчиться строк вкладу, зможе їх зняти.
На звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» отримала відповідь про те, що в даний час проводиться процедура ліквідації банку, та інформацію щодо руху коштів, покладених на депозитний рахунок на її ім?я, відповідно до якої було підтверджено, що 11 грудня 2014 року від її імені було укладено договір на суму 10548 доларів США та після закінчення строку дії договору вкладу 11 березня 2015 року частина коштів в розмірі 7000 грн. була перерахована на відкритий рахунок на її ім`я на підставі договору № 20927-44.6, а друга частина коштів у сумі 3548 доларів США була перерахована на депозитний рахунок, відкритий у банку на ім?я ОСОБА_1 , тобто 11 березня 2015 року її кошти в розмірі 3548 доларів США були внесені відповідачем на депозитний рахунок на своє ім?я. На її вимогу повернути кошти та надати документи, які підтверджують суму вкладу та відсотки відповідач відмовив.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 509, 526, 610-612, 625 ЦК України, просила стягнути із відповідача на свою користь борг в сумі 287746,67 грн., який складається з коштів, які відповідач отримав з її депозитних рахунків 256810,97 грн., та з урахуванням 3 % - 30953,70 грн.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року позов ОСОБА_2 частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 256810,97 грн. та на відшкодування понесених судових витрат 2568,11 грн. В решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року та залишити позов без розгляду або, у разі відмови в цій частині, прийняти відповідну постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Посилався на те, що судом було невірно визначено зміст правовідносин, що виникли між ним і позивачем, що призвело до застосування закону, який не підлягав застосуванню. Згідно оскаржуваного рішення суду між ним та позивачем виникли відносини договору доручення, але це не відповідає дійсності та наявним у справі доказам. Саме по собі існування довіреності не вказує на наявність відносин договору доручення, а лише говорить про те, що довірителем було здійснено односторонній правочин.
Згідно тексту виданої довіреності, він був уповноважений, а не зобов`язаний вчиняти певні юридичні дії. З урахуванням вищевикладеного, можна стверджувати, що судом встановлено той факт, що позивач уповноважила його на здійснення юридичних дій, а не зобов`язала, а тому дані відносини не можуть бути кваліфіковані як договір доручення.
Зазначав, що судом було неправильно розтлумачено норми матеріального права. 19 лютого 2019 року його представником було подано клопотання про застосування позовної давності. Суд у оскаржуваному рішенні, оцінюючи клопотання, зазначив про відсутність підстав вважати, що позивач знала чи могла знати про порушення свого права до закінчення дії довіреності, тобто суд застосував презумпцію незнання, що суперечить практиці тлумачення Верховного Суду.
Вказав, що судом в рішенні суду встановлено, що нібито відповідач 11 березня 2015 року перерахував на свій рахунок 3548 доларів США. Дане встановлення обставин порушує п. 1 ч. 4 ст. 265 ЦПК України і не відповідає вимозі щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки матеріали справи не містять будь-яких відомостей, які б вказували на те, що перерахування цих коштів зробив він або що ці дії були вчинені ним в порядку реалізації довіреності.
Також 19 лютого 2019 року його представником було подано клопотання про залишення позову без розгляду, ухвалу про відмову в задоволенні якого вважав такою, що була винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий засобами поштового зв`язку 06 червня 2019 року. У відзиві позивач зазначала, що під час розгляду справи зазначені в позові факти знайшли своє підтвердження та не були спростовані доказами відповідача. В судовому засіданні позивач підтвердила той факт, що між нею та її братом була усна домовленість щодо укладення від її імені депозитних договорів. Жодного договору щодо дарування коштів, покладених на її депозитні рахунки, не було, а довіреність надана тільки для того, щоб відповідач мав можливість у відсутності позивача переукладати договір депозитного вкладу від її імені, що він спочатку і робив. В даному випадку довіреність надала повноваження відповідачу тільки на вчинення певних дій від імені позивача, а не на присвоєння її власних коштів.
Вказувала, що після закінчення дії довіреності вона почала вимагати від відповідача повернення коштів та документів, про те, що в 2015 році відповідач отримав кошти і поклав на власний рахунок, вона не могла довідатись раніше. Крім того, сам факт надання довіреності вже покладає певні обов`язки на особу, якій довіреність видана.
Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, 06 березня 2014 року ОСОБА_2 видала довіреність на ім?я ОСОБА_1 на підтвердження та на виконання умов укладеного з представниками договору доручення відповідно до вимог ст. 244 ЦК України, якою уповноважила ОСОБА_1 отримувати у будь-якому поштовому відділенні чи будь-якому банку будь-які належні їй пенсійні виплати, та розпоряджатися відкритими на її ім?я рахунками, знімати з них та класти на них кошти, отримати банківську карту з пін-кодом, отримувати належні їй кошти з відкритого рахунку. Для чого надала йому право подавати від свого імені заяви, представляти її інтереси в пенсійному фонді, в відділі соціального забезпечення, в банках України, поштовому відділенні, отримувати необхідні довідки та документи, отримувати належні їй кошти, розписуватися за неї, сплачувати всі необхідні платежі, а також виконувати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видано строком на три роки та дійсна до 06 березня 2017 року (а. с. 10).
Згідно листа від 28 серпня 2017 року № 3360/12 ПАТ «Банк «Київська Русь», відповідно до бази даних банку, на підставі договору № 138378-44.6 від 11 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ «Банк «Київська Русь» було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . Станом на дату закінчення строку дії договору (11 березня 2015 року) на даному рахунку обліковувалися кошти у сумі 10548 доларів США. Відповідно до умов п. 2.4 договору, грошові кошти в сумі 10548 доларів США, у зв`язку з настанням терміну повернення вкладу 11 березня 2015 року були перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у банку. В подальшому, 11 березня 2015 року, із зазначеного вище поточного рахунку № НОМЕР_2 частину грошових коштів у сумі 7000 доларів США було перераховано на депозитний рахунок, відкритий 11 березня 2015 року у банку на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору № 20927-44.6, а друга частина коштів у сумі 3548 доларів США, була перерахована на депозитний рахунок, відкритий у банку на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 14).
Листом від 05 червня 2018 року № 1688/12 ПАТ «Банк «Київська Русь» повідомив ОСОБА_2 , що впродовж 2013 року ОСОБА_2 з ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено договір № 13984-44.6 банківського вкладу у національній валюті «Київська Русь» від 06 лютого 2013 року на суму 125000 грн. 16 грудня 2013 року вклад за цим договором був поповнений на суму 99315 грн. По завершенню договору 06 березня 2014 року відповідно до бази даних банку кошти за договором № 13984-44.6 були їй повернути через касу банку ПАТ «Банк «Київська Русь». Відповідно до бази даних банку, на підставі договору № 138378-44.6 від 11 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . По закінченню договору 11 березня 2015 року кошти в сумі 10548 доларів США були перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на її ім`я. В результаті інвентаризації документів, переданих в архів Бородянським відділенням ПАТ «Банк «Київська Русь», оригіналу договору від 11 грудня 2014 року не виявлено (а. с. 12).
Згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 червня 2018 року за звітами уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію відшкодування за вкладами були виплачені 30 червня 2015 року та 05 серпня 2015 року у відділенні ПАТ «АБ «Південний» (а. с. 11).
Листом від 18 липня 2018 року № 233-38217БТ Акціонерний банк «Південний» повідомив ОСОБА_2 , що в ПАТ АБ «Південний» від ПАТ «Банк «Київська Русь» через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб згідно нотаріальної довіреності від 06 березня 2014 року довіреною особою ОСОБА_1 було отримано: 30 червня 2015 року - 8672,40 грн., 7482,35 грн., 177,79 грн., 05 серпня 2015 року - 163983,55 грн. (а. с. 9).
В матеріалах справи на а. с. 15 - 21 знаходяться договори банківського вкладу, укладені з ПАТ «Банк «Київська Русь» на користь ОСОБА_2 : від 06 лютого 2013 року № 13984-44.6 банківського вкладу у національній валюті «Київська Русь» на суму 125000 грн., від 06 березня 2014 року № 28489-44.6 банківського вкладу у національній валюті «Весняний пролісок 2014» на суму 173315 грн., від 11 червня 2014 року № 70139-44.6 банківського вкладу у національній валюті «Сонячний» на суму 173315 грн., від 11 вересня 2014 року № 101485-44.6 банківського вкладу в національній валюті «Щедра осінь 2014» на суму 175000 грн., від 11 грудня 2014 року № 138378-44.6 банківського вкладу в іноземній валюті «Новорічні свята 2015» на суму 1080 доларів США, від 11 березня 2015 року № 20921-44.6 банківського вкладу в іноземній валюті «Вигідний 2015» на суму 7000 доларів США.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що позовну заяву від імені ОСОБА_2 подано особою, яка не має повноважень на ведення справ, а тому суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду за його клопотанням, однак у його задоволенні безпідставно відмовив, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Так, в матеріалах справи на а. с. 24 наявний ордер типової форми серії КС № 104937, згідно якого ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4744/10, видане 22 грудня 2011 року на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, на надання правової допомоги в судах України. Ордер виданий АО «АФ «Бернацький і Бєляєв » 31 липня 2018 року, підписаний ОСОБА_4 і має печатку адвокатського об`єднання.
На а. с. 26 наявний витяг з договору про надання юридичних послуг від 31 липня 2018 року, укладений ОСОБА_2 з АО «АФ «Бернацький і Бєляєв » про те, що юридична фірма в особі директора ОСОБА_4 бере на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі скласти позовну заяву до суду та представляти інтереси позивача в судових засіданнях суду першої інстанції та в апеляційному суді.
Крім того, в матеріалах справи на а. с. 181 знаходиться довіреність НМЕ № 194139 від 15 серпня 2017 року, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси в усіх судових установах та з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову тощо.
За таких обставин повноваження ОСОБА_4 на представництво інтересів позивача станом на час пред`явлення позову та розгляду справи належним чином підтверджені, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України повинен був негайно на вимогу довірителя передати їй все одержане у зв`язку з виконанням доручення, а саме передати 180316,09 грн., що були ним отримані 30 червня та 05 серпня 2015 року, та 3548 доларів США, що ним були перераховані на власний рахунок 11 березня 2015 року, а оскільки він цього не зробив, то із відповідача на користь позивача в межах позовних вимог необхідно стягнути 256810,97 грн.
Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно п. 1.2 глави 4 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім`я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя.
Вимоги про наявність факту волевиявлення представника для посвідчення довіреності наведені правові норми не передбачають.
Задовольняючи позов, суд вважав встановленим, що між сторонами укладено договір доручення, та керувався нормами ЦК України, які регулюють договір доручення.
Частиною 1 ст. 1000 ЦК України дано визначення договору доручення, а саме: за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Тобто, правовідносини договору доручення виникають у випадку, якщо існує договір та зміст цього договору передбачає зобов`язання повіреного вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 2 ст. 631 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення договору доручення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме по собі зазначення в довіреності про те, що її видано на підставі договору доручення, не надає підстав вважати такі обставини встановленими, враховуючи односторонню природу правочину довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від волі зазначеного в ній представника.
Поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що довіреність може бути видана також із інших підстав, ніж на виконання укладеного договору доручення.
Так, звертаючись із даним позовом, ОСОБА_2 зазначала, що за домовленістю між нею та відповідачем останній за її довіреністю повинен був переукладати депозитні договори до її приїзду, та мав користуватись частиною коштів у вигляді відсотків, які він повинен був використовувати на утримання належної їй частини будинку, при її поверненні в країну він повинен був віддати їй договір про відкриття депозитного рахунку або повернути отримані з депозитного рахунку кошти.
На обставини укладення договору доручення між сторонами ОСОБА_2 в позові не посилалася взагалі, обґрунтовуючи свої вимоги загальними положеннями ЦК України щодо виконання зобов`язань, а відповідач ОСОБА_1 у апеляційній скарзі наявність договору доручення категорично заперечував.
Враховуючи вищевикладене, встановлення судом наявності договору доручення між сторонами є передчасним та помилковим.
Крім того, судом встановлено, що відповідач 11 березня 2015 року перерахував на свій рахунок 3548 доларів США.
Такі дії суду не відповідають п. 1 ч. 1 ст. 265 ЦПК України та вимозі щодо обґрунтованості судового рішення (ч. 5 ст. 263 ЦПК України), оскільки матеріали справи не містять будь-яких відомостей, які б вказували на те, що перерахування цих коштів зробив саме ОСОБА_1 або що ці дії були вчинені в порядку реалізації довіреності, виданої позивачем.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин рішення суду ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин справи, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також судом було неправильно застосовано норми матеріального права - застосування закону, який не підлягав застосуванню.
Таким чином, рішення суду не є законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_2 , апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Виходячи із системного тлумачення наведених норм, представництво буває двох видів - де існує обов`язок представника вчинити певні дії або де існує право представника вчинити певні дії.
Із змісту довіреності від 06 березня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 (надала право) на здійснення певних дій, а не зобов`язала його виконати ці дії.
Дані висновки відповідають ч. 1 ст. 1 ЦК України, яка декларує юридичну рівність учасників цивільних відносин.
Виникнення у представника будь-яких обов`язків на підставі одностороннього правочину довірителя суперечить принципу юридичної рівності учасників цивільних відносин і можливо лише у форматі договору в результаті вільного волевиявлення обох його учасників, а наявності такого договору апеляційним судом встановлено не було.
Апеляційний суд враховує, що довіреність від 06 березня 2014 року не містить обов`язку представника передавати будь-які кошти, в тому числі отримані з депозитних договорів, на вимогу ОСОБА_2 , а навпаки, його уповноважено розпоряджатися відкритими на її ім`я рахунками.
За таких обставин, у відповідача обов`язку передачі грошових коштів на користь позивача не виникло, а тому не можна вважати, що діями або бездіяльністю ОСОБА_1 внаслідок відмови повернення грошових коштів порушено права та інтереси ОСОБА_2 .
Посилання позивача на наявність домовленості між сторонами щодо повернення отриманих відповідачем коштів з депозитного рахунку не підтверджується будь-якими доказами та відхиляється апеляційним судом.
Враховуючи вищевикладене, обставини, на які ОСОБА_2 посилалася на підтвердження своїх позовних вимог, не знайшли підтвердження під час розгляду справи, позов є недоведеним і задоволенню не підлягає.
Під час розгляду справи представником відповідача до суду було подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 124), разом із тим, оскільки в позові відмовлено з підстав його недоведеності, дана заява апеляційним судом не розглядається.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 4961,61 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 4961,61 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 серпня 2019 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
