Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 360/1742/18
провадження № 61-16849св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, посилаючись на те, що у 2014 році нею було укладено декілька договорів депозитного вкладу з Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь»). У зв`язку з необхідністю виїзду на тривалий час за межі України 06 березня 2014 року вона надала довіреність своєму брату ОСОБА_2 з правом знімати кошти зі своїх рахунків та класти кошти на них від її імені. Влітку 2017 року вона повернулася в Україну і стала вимагати у відповідача повернути отримані ним кошти з депозитних вкладів, але той відмовився, повідомивши, що кошти він знову поклав на депозит і зможе їх зняти, коли закінчиться строк дії вкладу. На звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» вона отримала відповідь про те, що в даний час проводиться процедура ліквідації банку, та інформацію щодо руху коштів, покладених на депозитний рахунок на її ім`я, відповідно до якої було підтверджено, що 11 грудня 2014 року від її імені було укладено договір на суму 10 548 доларів США, після закінчення строку дії договору вкладу 11 березня 2015 року частина коштів у розмірі 7 000 доларів США була перерахована на відкритий рахунок на її ім`я на підставі договору № 20927-44.6, а інша частина коштів у сумі 3 548 доларів США - на депозитний рахунок, відкритий в банку на ім`я ОСОБА_2 , тобто 11 березня 2015 року її кошти в розмірі 3 548 доларів США були внесені відповідачем на депозитний рахунок на своє ім`я. На її вимогу повернути кошти та надати документи, які підтверджують суму вкладу і відсотки, відповідач відмовився. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг в сумі 327 774,42 грн, який складається з коштів, отриманих відповідачем з її депозитних рахунків, у розмірі 296 820,72 грн, та 3 % річних - 30 953,70 грн.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року у складі судді Унятицького Д. Є. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 256 810,97 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в силу вимог пункту 3 частини першої статті 1006 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач повинен був негайно на вимогу довірителя (позивача) передати їй все одержане у зв`язку з виконанням доручення, а саме 180 316,09 грн, що були ним отримані 30 червня та 05 серпня 2015 року, та 3 548 доларів США, що були ним перераховані на власний рахунок 11 березня 2015 року, проте він цього не зробив, а тому з нього на користь позивача в межах заявлених позовних вимог підлягає стягненню 256 810,97 грн. Підстав вважати, що ОСОБА_1 знала чи могла знати про порушення свого права до закінчення дії довіреності, немає. Тому строк звернення до суду повинен обчислюватися з 28 серпня 2017 року - дня отримання позивачем відповіді ПАТ «Банк «Київська Русь», з якої вона дізналася про перерахування відповідачем частини належних їй грошових коштів на власний депозитний рахунок. Тому ОСОБА_1 не пропустила позовну давність.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про встановлення наявності договору доручення є передчасним та помилковим. В матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення між сторонами договору доручення, а саме по собі зазначення в довіреності про те, що її видано на підставі договору доручення, не дає підстав вважати такі обставини встановленими, враховуючи односторонню природу довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від волі зазначеного в ній представника. Довіреність від 06 березня 2014 року не містить обов`язку відповідача передавати будь-які кошти, в тому числі отримані за депозитними договорами, на вимогу ОСОБА_1 , а навпаки, його уповноважено розпоряджатися відкритими на її ім`я рахунками. За таких обставин у ОСОБА_2 не виникло обов`язку щодо передачі грошових коштів на користь позивача, а тому не можна вважати, що діями або бездіяльністю відповідача внаслідок відмови повернення грошових коштів порушено права та інтереси ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, а рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не здійснив належного правового аналізу юридичних обставин, які стосуються виконання укладеного між сторонами правочину. Прийняття відповідачем довіреності позивача та наступне часткове її виконання в інтересах позивача є повним і достатнім підтвердженням факту укладення між ними усного договору доручення, про який йдеться у самій довіреності. Тому висновок апеляційного суду про те, що з прийняттям довіреності до виконання відповідач отримав тільки права без покладання на нього зобов`язань, не відповідає не тільки вимогам статей 205, 640, 642 ЦК України, а й загальним засадам цивільного права, за якими отримані стороною права завжди кореспондуються з виникненням зобов`язань щодо використання наданих прав. Глава 68 ЦК України не містить застережень щодо неможливості укладення договору доручення в усній формі. Таким чином, апеляційний суд неправильно розтлумачив норми матеріального права, що призвело до скасування правильного та законного рішення суду першої інстанції. Встановивши, що відповідач привласнив кошти з депозитних рахунків, які були йому передані в управління, суд апеляційної інстанції не зробив належних правових висновків, передбачених статтею 387 ЦК України, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Висновки апеляційного суду про те, що в матеріалах справи немає будь-яких відомостей, які б вказували на перерахування відповідачем 11 березня 2015 року частини коштів з рахунку позивача на власний рахунок, є неправильними та суперечать документам, що містяться в матеріалах справи.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бородянського районного суду Київської області.
27 вересня 2019 року справа № 360/1742/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що 06 березня 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 на підтвердження та на виконання умов укладеного з представником договору доручення відповідно до вимог статті 244 ЦК України, якою уповноважила ОСОБА_2 отримувати у будь-якому поштовому відділенні чи будь-якому банку будь-які належні їй пенсійні виплати та розпоряджатися відкритими на її ім`я рахунками, знімати з них та класти на них кошти, отримати банківську карту з пін-кодом, отримувати належні їй кошти з відкритого рахунку, для чого надала йому право подавати від свого імені заяви, представляти її інтереси в пенсійному фонді, у відділі соціального забезпечення, в банках України, поштовому відділенні, отримувати необхідні довідки та документи, отримувати належні їй кошти, розписуватися за неї, сплачувати всі необхідні платежі, а також виконувати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана строком на три роки та дійсна до 06 березня 2017 року.
Згідно з інформацією, вказаною в листі ПАТ «Банк «Київська Русь» від 28 серпня 2017 року № 3360/12, на підставі договору від 11 грудня 2014 року № 138378-44.6 на ім`я ОСОБА_1 в ПАТ «Банк «Київська Русь» було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . Станом на день закінчення строку дії договору (11 березня 2015 року) на цьому рахунку обліковувалися кошти в сумі 10 548 доларів США. За пунктом 2.4 договору грошові кошти в сумі 10 548 доларів США у зв`язку з настанням терміну повернення вкладу 11 березня 2015 року були перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у банку. В подальшому 11 березня 2015 року із зазначеного поточного рахунку № НОМЕР_2 частина грошових коштів у сумі 7 000 доларів США була перерахована на депозитний рахунок, відкритий 11 березня 2015 року в банку на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору № 20927-44.6, а інша частина коштів у сумі 3 548 доларів США - на депозитний рахунок, відкритий в банку на ім`я ОСОБА_2 .
В листі від 05 червня 2018 року № 1688/12 ПАТ «Банк «Київська Русь» повідомило, що впродовж 2013 року ОСОБА_1 з ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено лише договір банківського вкладу № 13984-44.6 в національній валюті від 06 лютого 2013 року на суму 125 000 грн. 16 грудня 2013 року вклад за цим договором був поповнений на суму 99 315 грн. 06 березня 2014 року, відповідно до бази даних банку, кошти за договором № 13984-44.6 були їй повернуті через касу банку ПАТ «Банк «Київська Русь». Відповідно до бази даних банку на підставі договору № 138378-44.6 від 11 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . Після закінчення строку договору 11 березня 2015 року кошти в сумі 10 548 доларів США були перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на її ім`я. В результаті інвентаризації документів, переданих в архів Бородянським відділенням ПАТ «Банк «Київська Русь», оригіналу договору від 11 грудня 2014 року не виявлено.
Згідно з інформацією, вказаною в листі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 червня 2018 року, за звітами уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію відшкодування за вкладами були виплачені 30 червня 2015 року та 05 серпня 2015 року у відділенні Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південний»).
Листом від 18 липня 2018 року № 233-38217БТ ПАТ АБ «Південний» повідомило ОСОБА_1 , що в ПАТ АБ «Південний» від ПАТ «Банк «Київська Русь» через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб згідно з нотаріальною довіреністю від 06 березня 2014 року довіреною особою ОСОБА_2 було отримано: 30 червня 2015 року - 8 672,40 грн, 7 482,35 грн, 177,79 грн, а 05 серпня 2015 року - 163 983,55 грн.
В матеріалах справи знаходяться договори банківського вкладу, укладені між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 : від 06 лютого 2013 року № 13984-44.6 на суму 125 000 грн; від 06 березня 2014 року № 28489-44.6 на суму 173 315 грн; від 11 червня 2014 року № 70139-44.6 на суму 173 315 грн; від 11 вересня 2014 року № 101485-44.6 на суму 175 000 грн; від 11 грудня 2014 року № 138378-44.6 на суму 1 080 доларів США; від 11 березня 2015 року № 20921-44.6 на суму 7 000 доларів США.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що довіреність від 06 березня 2014 року не містить обов`язку ОСОБА_2 передавати грошові кошти, в тому числі отримані за депозитними договорами, на вимогу ОСОБА_1 , а навпаки, його уповноважено розпоряджатися відкритими на ім`я довірителя рахунками, тобто за змістом довіреності ОСОБА_1 уповноважила відповідача (надала право) на здійснення певних юридичних дій без покладення на нього будь-яких обов`язків, у зв`язку з чим не можна вважати, що діями або бездіяльністю ОСОБА_2 внаслідок відмови повернути грошові кошти були порушені права та інтереси ОСОБА_1 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, не заслуговують на увагу, оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на загальні підстави порушення договірних зобов`язань, а суд відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.
Крім того, об'єктом віндикаційного позову може бути лише певна індивідуально визначена річ, що збереглася в натурі, оскільки змістом такого позову є саме вимога про відновлення володіння річчю, а не заміна її іншою. Тому за віндикаційним позовом не можуть бути витребувані речі, які визначені родовими ознаками (крім випадків, коли речі, що мають єдині загальні властивості для речей даного виду, набувають ще й індивідуально визначені властивості та зберігають їх до моменту пред`явлення позову, за допомогою чого власник може відрізнити свої речі від інших). Оскільки грошові кошти визначаються родовими ознаками, то майнові інтереси власника не можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанціїнеправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ЦК України, що регулюють зобов`язання сторін, які виникають з договору доручення, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення між сторонами договору доручення, а саме по собі зазначення в довіреності про те, що її видано на підставі договору доручення, не дає підстав вважати такі обставини встановленими, враховуючи односторонню природу правочину довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від волі зазначеного в ній представника. При цьому посилання заявника на наявність домовленості між сторонами щодо повернення отриманих відповідачем з депозитного рахунку коштів не підтверджені будь-якими доказами, а сам факт укладення договору доручення ОСОБА_2 категорично заперечувався.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду і не впливають на правильність вирішення цим судом спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук
