Постанова

іменем України

30 липня 2019 року

м. Київ

справа № 686/19926/16-к

провадження № 51-9209км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 28 вересня 2018року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240010001470, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік; за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік шість місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік шість місяців.

Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 4216 грн 11 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 28 вересня 2018року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 січня 2016року приблизно о 19-ій годині 30 хвилин, перебуваючи поблизу будинку № 3а по вул. Старокостянтинівське шосе в м. Хмельницькому, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, зумовлених конфліктом із сином ОСОБА_8 , умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень завдав один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_8 , заподіявши йому тілесні ушкодження у вигляді рани м`яких тканин верхньої губи зліва, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, 30 січня 2016року приблизно о 19-ій годині 30 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку № 3а по вул. Старокостянтинівське шосе в м.Хмельницькому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, зумовлених конфліктом із сином ОСОБА_8 , внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання наслідків свого діяння, а саме тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав ОСОБА_8 один удар кулаком правої руки в область верхньої губи зліва. Внаслідок отриманого удару ОСОБА_8 , не втримавшись на ногах, впав з висоти власного зросту та вдарився головою об асфальтно-бетонне покриття, в результаті чого потерпілому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу під тверду та над твердою мозковими оболонками лобно-тім`яної ділянки головного мозку зліва, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що висновки суду про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч. 2 ст. 125, ст. 128 КК, не доведено належними та допустимими доказами, а ґрунтуються на суперечливих доказах, зокрема, медичних даних про ймовірну дату заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Також, посилаючись на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини, положення ч. 3 ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), вважає, що одночасне повідомлення про підозру та висунення обвинувачення в ході досудового розслідування призвело до позбавлення права на ефективний захист. Відтак, на думку засудженого, докази, отримані в цьому кримінальному провадженні, є недопустимими. Вказує на те, що викладене судами формулювання обвинувачення не містить обставин, які характеризують об`єктивну та суб`єктивну сторону кримінальних правопорушень, не встановлено часу їх скоєння, не зазначено способу, ознак спрямованості умислу, мотивів та мети вчинення ним злочинів. Крім того, вважає, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК, вказуючи, що цей злочин поглинається злочином, передбаченим ст. 128 КК. Разом з тим, стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи форму вини, за якої було завдано легкі та тяжкі тілесні ушкодження, допустили помилку, що призвело до неправильної кваліфікації його дій. Вважає, що показання певних свідків, які є показаннями з чужих слів, з огляду на вимоги ст. ст. 85, 97 КПК не можуть бути визнані допустимими доказами. Посилається на суворість призначеного покарання та вказує, що він позитивно характеризується, навчається.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу задовольнити частково, змінити судові рішення та виключити з них посилання на ч. 2 ст. 125 КК як зайву.

Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого в повному обсязі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст.94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК.

Такий висновок суду ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_8 про обставини, за яких 30 січня 2016 року ОСОБА_7 завдав йому удар кулаком в обличчя, від чого він впав спиною на асфальт, вдарившись головою та втративши тимчасово свідомість. Того ж дня він звернувся до травмпункту, йому зашили рану на губі та відправили додому, а десь через тиждень лікарі діагностували крововилив у мозок та невідкладно прооперували.

Указані показання потерпілого ОСОБА_8 об`єктивно узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про те, що 30 січня 2016 року вони бачили тілесні ушкодження на обличчі потерпілого, а свідок ОСОБА_11 також стверджував, що був очевидцем розмови ОСОБА_7 з ОСОБА_8 , в ході якої почув звук удару та побачив, що потерпілий лежить на асфальті на спині, а над ним стоїть ОСОБА_7 ; даними слідчого експерименту з відеозаписом, в ході якого потерпілий показав та продемонстрував обставини події, що відбулась 30 січня 2016 року, за яких ОСОБА_7 завдав йому тілесні ушкодження; даними висновків експерта, згідно з якими у ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у вигляді рани м`яких тканин верхньої губи зліва, а також тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді крововиливу під тверду та над твердою мозковими оболонками лобно-тім`яної ділянки головного мозку зліва; механізм утворення та локалізація тілесних ушкоджень можуть відповідати діям, відтвореним потерпілим на слідчому експерименті.

У судовому засіданні експерт ОСОБА_14 підтвердила висновки судово-медичних експертиз та показала, що отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, про які зазначав потерпілий у ході слідчого експерименту. Крім того, експерт ОСОБА_14 вказала, що виявлене у ОСОБА_8 тілесне ушкодження у вигляді рани м`яких тканин верхньої губи зліва неможливо отримати при падінні з висоти власного зросту, а можливо отримати при нанесенні його тупим твердим предметом, яким може бути кулак руки.

Враховуючи наведене, оцінивши критично показання ОСОБА_7 , який вину не визнавав та заперечував нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, суд обґрунтовано дійшов висновку про заподіяння ОСОБА_7 потерпілому тілесних ушкоджень, що мало місце 30 січня 2016 року, та про наявність причинного зв`язку між його діями та наслідками, що настали.

При цьомувідповідно до вимог ст. 374 КПК суд зазначив у мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень, навів у вироку докази на підтвердження встановлених обставин.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про те, що за встановлених судом обставин його дії мали б бути кваліфіковані лише за ст. 128 КК, є безпідставними.

Так, ОСОБА_7 було висунуте обвинувачення за ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК, в межах якого суд здійснював судовий розгляд.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 одним діянням вчинено два злочини з різною формою вини та з різними за ступенем тяжкості суспільно небезпечними наслідками, а саме, ударом кулаком правої руки було умисно спричинено потерпілому легкі тілесні ушкодження за ознакою короткочасного розладу здоров`я та з необережності заподіяно йому тяжкі тілесні ушкодження. Отже, дії ОСОБА_7 судом правильно кваліфіковано як ідеальну сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК.

Також доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 з огляду на вимоги ст. ст. 85, 97 КПК не можуть бути визнані допустимими доказами, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, із змісту досліджених безпосередньо судом першої інстанції та наведених у вироку показань зазначених вище свідків убачається, що вони стосуються тих фактів, які свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 сприймали особисто та об`єктивно узгоджуються з іншими доказами, визнаними допустимими.

Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження, навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, за місцем проживання характеризується посередньо, як особа, що схильна до вчинення адміністративних правопорушень, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

Покарання, призначене ОСОБА_7 , ґрунтується на положеннях ст.ст.50і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Тому вважати покарання, призначене ОСОБА_7 , явно несправедливим через суворість немає підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 15 квітня 2016 року було залучено адвоката ОСОБА_6 до участі в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240010001470, в якості захисника ОСОБА_7 .

Після оголошення ОСОБА_7 підозри 28 вересня 2016 року його було допитано в якості підозрюваного, а 29 вересня 2016 року та 30 вересня 2016 року останньому та його захиснику надано доступ до матеріалів досудового розслідування. Після ознайомлення з матеріалами ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 жодних клопотань не заявляли (а.к.п. 116, 137 141).

Відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності кримінального провадження, ОСОБА_7 було створено необхідні умови для реалізації його процесуальних прав.

Тому доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про те, що одночасне повідомлення про підозру та висунення обвинувачення в ході досудового розслідування призвело до позбавлення права на ефективний захист, є безпідставними.

Також колегія суддів не може визнати слушними й доводи засудженого ОСОБА_7 про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК.

Із даних обвинувального акта вбачається, що в ньому повно викладено фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також правова кваліфікація дій обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції перевірив всі доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 , яка аналогічна доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, зазначивши мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційного суду. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Отже, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 20 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 28 вересня 2018року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3