Єдиний державний реєстр судових рішень
Копія:
Провадження № 11-кп/792/143/18 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Справа № 686/19926/16-к Доповідач ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.125, ст.128 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, з середньою освітою, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ст.128 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч.2 ст.125 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік;
- за ст.128 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Відповідно до ч.1ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_9 визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 4216 грн. (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн. 11 коп. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 10000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
За вироком суду, 30 січня 2016 року близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи біля будинку №3а по Старокостянтинівському шосе у м. Хмельницькому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, зумовлених конфліктом із сином ОСОБА_7 , умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_7 , заподіявши йому тілесні ушкодження у вигляді рани м`яких тканин верхньої губи зліва, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Крім того, 30 січня 2016 року близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи біля будинку № 3а по Старокостянтинівському шосе у м. Хмельницькому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, зумовлених конфліктом із сином ОСОБА_7 , внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання наслідків свого діяння, а саме тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс ОСОБА_7 один удар кулаком правої руки в область верхньої губи зліва. Внаслідок отриманого удару ОСОБА_7 , не втримавшись на ногах, впав з висоти власного зросту та вдарився головою об асфальтно-бетонне покриття.
Внаслідок вищеописаних дій ОСОБА_9 , потерпілому ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу під тверду та над твердою мозковими оболонками лобнотім`яної ділянки головного мозку зліва, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння (завдання).
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження.
Свої вимог аргументує неповнотою судового розгляду справи та невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.
Стверджує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, оскільки не містить формулювання висунутого обвинувачення, обставин які характеризують об`єктивну та суб`єктивну сторону інкримінованих йому кримінальних правопорушень, спрямованості умислу, мотивів дій та мети, що в сукупності робить незрозумілим висунуте обвинувачення і порушує його право на захист.
Звертає увагу на показання потерпілого ОСОБА_7 , який лише припускав можливість спричинення йому обвинуваченим тілесних ушкоджень ногами по тулубу і голові.
Зазначає, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , в силу положень ст.85 КПК України, є неналежними доказами, так їх показання не стосуються предмету доказування.
Наголошує, що висновки судово-медичних експертиз, які наявні в матеріалах кримінального провадження, не підтверджують факт заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому саме 30 січня 2016 року, близько 19 години.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду щодо змісту судового рішення з коротким викладом суті вимог апеляційної скарги, думку прокурора та потерпілого про законність та обґрунтованість вироку суду, обвинуваченого та його захисника на підтримку поданої апеляційної скарги з підстав наведених у ній, перевіривши матеріали кримінального провадження, та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_7 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розрад здоров`я та необережного нанесення тяжкого тілесного ушкодження при зазначених у вироку обставинах є обґрунтованими, правильними, відповідають фактичним обставинам справи, стверджується перевіреними в судовому засіданні доказами, оціненими судом за принципами всебічності, повноти та об`єктивності.
В обґрунтування висновку про винність обвинуваченого ОСОБА_9 в скоєному, судом першої інстанції підставно покладені показання потерпілого ОСОБА_7 , який докладно розповів про обставини заподіяння йому обвинуваченим тілесних ушкоджень та наглядно продемонстрував спосіб їх спричинення під час проведення слідчого експерименту від 10.05.2016 року.
Дані показання потерпілого повністю узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_12 , який був безпосередніми очевидцем конфлікту, чув звук удару, після якого бачив лежачого на асфальті потерпілого над яким стояв обвинувачений; показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , які хоча очевидцями побиття потерпілого не були, але підтвердили виявлені на тілі останнього тілесні ушкодження одразу після події.
Наявність причинного зв`язку між заподіянням тілесних ушкоджень потерпілому, їх характеру, механізму утворення та подією, що мала місце 30 січня 2016 року, підтверджуються даними висновків судово-медичних експертиз №301 від 16.03.2016 року, №707 від 08.06.2016 року та №1212 від 19.09.2016 року.
Окрім того, об`єктивно вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів, за встановлених судом обставин, підтверджується й іншими доказами, безпосередньо сприйнятими місцевим судом, зміст яких докладно викладений у вироку, з наданням їм відповідної правової оцінки, зокрема, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, в якому зазначено час, місце та обставини отримання тілесних ушкоджень; даними виписних епікризів щодо знаходження потерпілого на стаціонарному лікуванні з відповідним діагнозом.
Ставити наведені показання під сумнів у колегії суддів підстав немає, адже при розгляді провадження не встановлено доказів, які б підтверджували позицію сторони захисту, а саме отримання потерпілим тілесних ушкоджень при інших обставинах чи за участі інших осіб.
При цьому така версія сторони захисту була предметом ретельної перевірки місцевого суду та знайшла належну оцінку й аргументовано спростована.
Так, як органами досудового слідства так і судом у встановленому законом порядку були вжиті та проведені всі належні заходи щодо визначення механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Зокрема, призначено та проведено судово-медичні дослідження вказаних обставин, які доповнив та роз`яснив лікар судово-медичний експерт ОСОБА_15 в процесі судового розгляду і дав вичерпні відповіді на спірні питання, в тому числі щодо неспроможності показань обвинуваченого з приводу способу та механізму спричинення ушкоджень потерпілому.
В ході проведення експертних досліджень встановлено, що тілесні ушкодження у потерпілого могли виникнути за обставин наведених останнім під час проведення слідчого експерименту, в той же час виключалася можливість отримання таких ушкоджень при падінні з висоти власного росту за обставин наведених обвинуваченим та свідком ОСОБА_16 (обличчям об асфальт) у своїх показаннях.
А тому вказані покази судом першої інстанції обґрунтовано було сприйнято критично, з наведенням відповідних мотивів такого рішення, з яким погоджується і колегія суддів.
Отже, характер, рішучість та динамічність дій обвинуваченого, локалізація завданих ним тілесних ушкоджень потерпілому у сукупності свідчить про спрямованість прямого умислу ОСОБА_9 спричинити потерпілому легкі тілесні ушкодження, наносячи удар кулаком правої руки в обличчя потерпілого, проте останній не передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, які виникли в результаті падіння потерпілого головою на асфальтно-бетонне покриття від спричиненого удару, хоча повинен був і міг це передбачити.
Доводи сторони захисту щодо не встановлення місцевим судом у діях обвинуваченого умислу на спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень є голослівними.
Вирішуючи питання про наявність умислу в обвинуваченого на завдання потерпілому тілесних ушкоджень, суд правильно виходив з конкретних обставин справи, зокрема, неприязних стосунків, які склалися між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , динаміки розвитку подій за яких в ході конфліктної ситуації обвинувачений застосував фізичну силу до потерпілого та його фізичної антропометричної переваги над ним.
Таким чином, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимостіта достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_9 .
Упродовж розгляду справи зазначений суд, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПКобставини, що належать до предмету доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.125 та ст.128 КК України.
Усупереч твердженням обвинуваченого у апеляційній скарзі, фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення, отримано в порядку, визначеномуКПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумнівув законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.
Тому ці дані, в силуст. 84 КПК,є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які б свідчили про протилежне, та про істотне порушення судом приписівст. 94 цього Кодексустороною захисту не наведено.
Доводи сторони захисту про те, що показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не є допустимими доказами, так як останні не були очевидцями самої події, є неспроможними з огляду на наступне.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Отже, застосовуючи вказаний стандарт доказування в цій справі, суд обґрунтовано врахував сукупність доказів у комплексі.
Тобто, не дивлячись на те, що зазначені свідки прямо не вказували на особу обвинуваченого, як таку, яка спричинила потерпілому тілесні ушкодження, однак наводили такі фактичні дані, що у своїй сукупності відтворюють цілісну картину події, що відбулася насправді.
Так, у матеріалах кримінального провадження наявний звукозапис судових засідань, з якого вбачається, що вказані свідки надають чіткі та послідовні показання щодо факту наявності самої конфліктної ситуації між обвинуваченим та потерпілим, а також виявлених тілесних ушкоджень одразу ж після її закінчення.
За таких обставин суд цілком слушно дійшов переконання, що вина обвинуваченого доводиться, в тому числі і показаннями свідків «поза розумним сумнівом».
Доводи обвинуваченого, які викладені в його апеляційній скарзі, щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України з огляду на неконкретність фактичних обставин, що характеризують об`єктивну та суб`єктивну сторону інкримінованих злочинів, суперечністю та неналежністю доказів його винуватості, є необґрунтованими.
Так, відповідно до вимогст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення.
Цим вимогам обвинувальний акт від 30 вересня 2016 року щодо ОСОБА_9 відповідає.
З обвинувального акту щодо ОСОБА_9 вбачається, що в ньому повно і чітко викладено фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, які, відповідно до ч.1ст.91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також правова кваліфікація дій обвинуваченого.
Крім того, всупереч доводам засудженого, обвинувальний акт містить відомості, передбачені п.п. 2, 4 ч.2ст.291 КПК України.
Отже вважати, що при складанні, затвердженні та направленні обвинувального акту до суду допущено порушення, які в подальшому вплинули на справедливість ухвалених судових рішень, підстави відсутні.
Не можна погодитися із позицією захисту щодо не встановлення мотиву вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та не закріплення його в обвинувальному акті.
Зокрема, із змісту обвинувального акту направленого до суду першої інстанції, серед інших обставин, що, відповідно до вимогст.91 КПК України, підлягають доказуванню, з достатністю та повнотою викладено як подію кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_9 обвинувачується, в тому числі і мотив вчинення ним цього злочину, зокрема, що вказані події відбулися „на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин".
Відсутність же в обвинувальному акті самого слова „мотив", за наведених обставин, не свідчить про те, що він у ньому не вказаний чи відсутній. До того ж якийсь конкретний мотив не є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони умисного складу злочину, передбаченого ч.1ст.125 КК України.
Визначальним для обвинувачення за ч.1ст.125 КК Україниє причинний зв`язок між умисними діями особи та наслідками, що настали від цих дій.
Призначене ОСОБА_9 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, зазначеним у ст.65 КК України та Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7 (із наступними змінами та доповненнями), є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість досягти визначеної законом мети заходу примусу із застосуванням до обвинуваченого реального покарання, в межах санкцій інкримінованих йому злочинів з остаточним призначенням покарання за сукупністю злочинів у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців.
Дане покарання є співмірним протиправним діянням обвинуваченого і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
У зв`язку із наведеним, керуючись ст.ст. 404-405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,
п о с т а н о в и л а:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а його апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2
