ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2019 року № 640/7773/19
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андруся Василя Васильовича до Фонду державного майна України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
Начальник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андрусь Василь Васильович (надалі по тексту також - позивач, Андрусь В. В. ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд, відповідач), у якому просить (з урахуванням уточнених позивних вимог):
- визнати протиправними (незаконними) дії Фонду державного майна України (адреса: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) щодо проведення реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (код ЄДРПОУ 20823070), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (код ЄДРПОУ 22111310), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області (код ЄДРПОУ 13347870) та створення нового Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (код ЄДРПОУ 42899921), на підставі наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про проведення реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України»;
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що жодних законних підстав для проведення реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області відповідач не мав.
Крім того, позивач стверджує, що Фондом було порушено порядок проведення реорганізації, а саме: реорганізація регіональних відділень Фонду повинна була здійснюватись на підставі рішення Кабінету Міністрів України та з урахуванням норм Закону України «Про центральні органи державної влади».
У відзиві на адміністративний позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Наказом Фонду державного майна України від 19.08.2014 № 106-р «Про призначення Андруся В. В. » за результатами стажування позивача призначено на посаду начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 19 серпня 2014 року.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Фонду від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
Зазначеним наказом установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області. Регіональні відділення Фонду державного майна України, які реорганізовуються шляхом злиття згідно з п. 1 оскаржуваного наказу, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до видання наказу Фонду державного майна України про можливість забезпечення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях здійснення повноважень та виконання функцій.
Згідно з додатком до наказу Фонду від 06.03.2019 № 232 затверджено перелік утворених комісій з реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України. До зазначеного переліку включено, зокрема комісію з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, головою комісії з реорганізації якої призначено - Андруся В . В. , начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 14.03.2019 № 00079 «Про затвердження Плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Регіонального відділеня Фонду державного майна України по Закарпатській області» затверджено План заходів, пов`язаних з реорганізацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області згідно з додатком, та наказано забезпечити його реалізацію. Зазначений наказ підписано головою комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.
У подальшому, наказом Фонду державного майна України від 16.04.2019 № 376 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» було внесено зміни у додаток до наказу Фонду від 06.03.2019 № 232 та викладено пункт 2 у такій редакції: « 1. Комісія з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, призначити Головою комісії з реорганізації - Панову Наталію Володимирівну , заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.».
Не погоджуючись з вищевказаними діями Відповідача, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України видає накази, що підписує Голова Фонду державного майна України.
Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02 квітня 2014 року, прийнятому по справі № К/800/42688/13.
Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Таким чином, основною метою адміністративного судочинства є захист фактично порушених прав визначеного Кодексом адміністративного судочинства України кола осіб, а не прав, які можливо можуть бути порушені в майбутньому, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд, оцінюючи оскаржувані дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Незважаючи на обов`язок, встановлений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України щодо доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов`язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.
Натомість в адміністративному позові позивач не надає жодних пояснень, в чому полягає його порушене право та яким чином ці права будуть відновлені у разі задоволення адміністративного позову.
Також, як убачається з матеріалів справи, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області наразі перебуває в стані припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Частина 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення їх представників, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні адміністративного позову начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андруся Василя Васильовича до Фонду державного майна України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовити.
Позивач : Начальник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андрусь Василь Васильович (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач : Фонд державного майна України (адреса: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко
