ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/5005/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/136/19 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія -
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 липня 2019 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою начальника відділу прокуратури Тернопільської області ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року.
Даним вироком,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Рудки Борщівського району Тернопільської області, громадянка України, з вищою освітою, одружена, на утриманні малолітня дитина, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, раніше не судима,-
визнана невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та виправдана на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення наступного змісту.
Відповідно до п. 11 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» до нотаріальних дій, які мають право вчиняти нотаріуси, належить засвідчення справжності підпису на документах.
Положеннями ст.45, ст.52 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що при посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально посвідчувані заяви підписуються у присутності нотаріуса.
Наказом Тернопільського обласного управління юстиції №456-К від 7 липня 2005 року ОСОБА_7 призначено державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, що за адресою: Тернопільська область, м.Тернопіль, вул.Коперніка, 1.
Відповідно до наказу начальника головного управління юстиції у Тернопільській області №90-К від 16 березня 2009 року ОСОБА_7 призначено завідувачем Першої Тернопільської державної нотаріальної контори.
Згідно посадової інструкції завідувача Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, затвердженої начальником Головного управління юстиції у Тернопільській області 10 липня 2009 року, ОСОБА_7 була уповноважена організовувати роботу Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, здійснювати заходи по забезпеченню трудової та виконавчої дисципліни в державній нотаріальній конторі, здійснювати контроль за веденням нотаріального діловодства в державній нотаріальній конторі, вчиняти нотаріальні дії передбачені законом України «Про нотаріат», у тому числі посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, та які надають права особам або звільняють від їх обов`язків, тобто була наділена організаційно - розпорядчими функціями, та згідно примітки 1 до ст.364 КК України являлася службовою особою.
У липні 2016 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, невстановлена досудовим розслідуванням особа, яка діяла за попередньою змовою із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , звернулися до завідувача Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 щодо прийняття нею рішення про вчинення нотаріальних дій в інтересах ОСОБА_12 , а саме складання та видачу нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про надання ними згоди на відкриття візи та тимчасової поїздки за кордон їхньої малолітньої доньки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 без відома ОСОБА_13 та без фактичної присутності останнього у нотаріуса під час вчинення ним таких нотаріальних дій.
В цей момент у завідувача Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 виник злочинний умисел на складання та видачу завідомо неправдивого офіційного документу з метою використання його третіми особами та на висловлену пропозицію вона погодилися.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 28 липня 2016 року ОСОБА_7 , діючи умисно, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, що знаходиться у приміщенні Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, що за адресою: Тернопільська область, м.Тернопіль, вул.Коперніка,1, всупереч вимогам ст.45, 52 Закону України «Про нотаріат» у відсутності учасників нотаріальної дії ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , без їх відома та згоди, використовуючи електронну-обчислювальну машину (комп`ютер) особисто склала та роздрукувала на спеціальному бланку нотаріальних документів серії НВТ 814329 завідомо неправдиву заяву ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про надання ними згоди на відкриття візи та тимчасової поїздки за кордон їхньої малолітньої доньки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 , куди внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 надали свою згоду на відкриття візи та тимчасової поїздки за кордон їхньої малолітньої доньки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були присутні під час вчинення нотаріальної дії та виконали свої підписи на заяві у присутності нотаріуса.
Після цього, ОСОБА_7 , діючи як державний нотаріус Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, посвідчила вищевказану заяву ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , виконавши на ній посвідчуваний напис, поставивши свій підпис, та скріпивши її печаткою Першої Тернопільської державної нотаріальної контори.
В подальшому, консультантом державного нотаріуса Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 , за вказівкою ОСОБА_7 , зареєстровано в реєстрі вчинення нотаріальних дій під порядковими номерами №1726 та 1727, тим самим надавши заяві юридичного значення і вірогідності.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, 28 липня 2016 року ОСОБА_7 , нотаріально посвідчену нею завідомо неправдиву заяву ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про надання ними згоди на відкриття візи та тимчасові поїздки за кордон їхньої малолітньої дочки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 , яку вона виготовила на спеціальному бланку нотаріальних документів серії НВТ 814329, видала невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка діяла за попередньою змовою із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ..
При цьому, під час вчинення ОСОБА_7 вищевказаних дій щодо складання та видачі нотаріально посвідченої заяви від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , а також нотаріального посвідчення справжності їхніх підписів на цій заяві, ОСОБА_7 було достовірно відомо, про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 з приводу оформлення зазначеної заяви та посвідчення справжності підписів на ній не зверталися, учасниками нотаріальної дії не були та вказаної заяви не підписували.
Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_7 , будучи службовою особою, здійснила складання та видачу завідомо неправдивого офіційного документу, тобто вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України.
З цим обвинуваченням органу досудового слідства суд першої інстанції не погодився і виправдав ОСОБА_7 , оскільки стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК України.
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн. з позбавленням права обіймати посади в органах нотаріату на строк 3 роки.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд необґрунтовано, незаконно та всупереч матеріалам кримінального провадження визнав всі без виключення досліджені докази сторони обвинувачення недопустимими нібито через порушення вимог ч.9 ст. 290 КПК України, посилаючись на протокол доступу до матеріалів досудового розслідування та показання обвинуваченої ОСОБА_7 та свідків.
Вважає, що суд невірно відобразив у вироці показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , зазначивши, що працівники поліції надавали ОСОБА_7 та її захиснику матеріали для ознайомлення. Проте, в судовому засіданні свідки - поняті ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та слідча ОСОБА_18 пояснили, що обвинувачена ОСОБА_7 ознайомилася із матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 290 КПК України, однак відмовилася підписати наданий їй протокол.
Прокурор зазначає, що відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрювана ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтвердили факт надання доступу до матеріалів досудового розслідування та захисник ознайомився з наданими матеріалами повністю.
Посилається на те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст.94 КПК України не дав належної оцінки дослідженим доказам у справі, не обґрунтував, які докази підтверджують склад злочину, а які спростовують, які обставини доказані, а які ні, обмежившись лише наведенням у вироку переліку доказів.
Вважає, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів, які є належними та допустимими, та які доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, в судових дебатах захисника ОСОБА_8 , в судових дебатах та останньому слові обвинувачену ОСОБА_7 , які апеляційну скаргу прокурора заперечили, просять вирок суду залишити без змін, вважають його законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення з наступних підстав.
За змістом статті 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, ухвалюється виправдувальний вирок.
У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до ст.374 КПК України зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження дотримався вказаних вимог закону, тому погоджується з його висновком про виправдування ОСОБА_7 у зв`язку із недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Такий висновок суду ґрунтується на оцінці перевірених в судовому засіданні доказів, які були надані стороною обвинувачення.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, а саме у тому, що вона, будучи завідувачем Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, 28 липня 2016 року особисто склала, роздрукувала на спеціальному бланку нотаріальних документів та посвідчила завідомо неправдиву заяву ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про надання ними згоди на відкриття візи та тимчасової поїздки закордон їхньої малолітньої доньки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 та видала невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка діяла за попередньою змовою із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ..
Виходячи із законодавчого опису ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, відповідальність за його вчинення настає за вчинення службовою особою однієї із передбачених диспозицією статті дій, а саме: внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів, не залежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування всіх обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України покладається на сторону обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку були досліджені надані стороною обвинувачення докази: дані протоколів слідчих дій, матеріали за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, реєстри та заяви вчинення нотаріальних дій, висновки експертиз, покази обвинуваченої, свідків, а також інші документи, які стали приводом для відкриття кримінального провадження, документи, що характеризують особу обвинуваченої, процесуальні документи, якими призначалося проведення експертиз, вирішувалися питання заходів забезпечення в межах даного кримінального провадження, його руху, складу слідчих та прокурорів, дані, які доводять наявність процесуальних приводів для проведення тих чи інших процесуальних дій.
Так, із показань обвинуваченої, наданих нею в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції вбачається, що вона категорично заперечила свою винуватість у інкримінованому їй злочині, при цьому, пояснила, що 28 липня 2016 року вона посвідчувала заяву ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про надання ними згоди на відкриття візи та тимчасової поїздки закордон їхньої малолітньої доньки ОСОБА_14 в супроводі ОСОБА_12 , як нотаріус Першої Тернопільської державної нотаріальної контори у своєму службовому кабінеті в їх присутності згідно наданих ними документів. Ніхто із третіх осіб документів чи їх копій, на ім`я ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , їй не передавали.
Крім цього, обвинувачена вказала на недопустимість усіх доказів наданих стороною обвинувачення, оскільки її не було ознайомлено в порядку ст.290 КПК України із матеріалами досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку. На їх підставі встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з вимогами ст. 86, ст. 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
За змістом ч.1 ст.290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Згідно з положеннями ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що старшим слідчим СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_18 02 грудня 2016 року надано доступ до матеріалів досудового розслідування підозрюваній ОСОБА_7 та її захиснику ОСОБА_8 , про що свідчать відповідні протоколи.
Судом дано вірну оцінку вказаним протоколам про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, з яких вбачається, що підозрювана ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтвердили факт надання доступу до матеріалів досудового розслідування, при цьому лише захисник письмово підтвердив, що ознайомився з наданими матеріалами повністю (т.1, а.п.244).
ОСОБА_7 02 грудня 2016 року у протоколі письмово зазначила, що просить надати їй додатковий час для ознайомлення із матеріалами кримінального провадження, оскільки має забрати дітей з дитячого садка та відвідати лікаря, вказавши, що не підтверджує факт отримання нею матеріалів досудового розслідування в повному обсязі, згідно найменувань матеріалів вказаних в описі у зазначеному протоколі (т.1, а.п.250).
Відповідно до вимог ч.9 ст.290 КПК України сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.
Враховуючи те, що у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 відсутнє її письмове підтвердження про надання їй доступу до всіх матеріалів, а факт ознайомлення її захисника із матеріалами досудового розслідування не тотожний з фактом ознайомлення підозрюваної з матеріалами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у кримінальному провадженні № 12016210000000135 від 22.07.2016 року стороною обвинувачення не були відкриті матеріали досудового розслідування ОСОБА_7 згідно з вимогами ст.290 КПК України.
Таким чином, у відповідності із вимогами ч. 12 ст. 290 КПК України суд першої інстанції правомірно не допустив відомості, які містились в цих матеріалах як докази, оскільки відкриття матеріалів кримінального провадження з порушенням вимог ч. 9 ст. 290 КПК України, прирівнюється до не відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, так як під час судового розгляду кримінального провадження вирішується питання про допустимість кожного окремо взятого доказу, і в разі відсутності даних про те, які конкретно докази були відкриті стороні захисту, вирішити питання допустимості кожного доказу неможливо.
Посилання апелянта на те, що суд не вірно відобразив та дав невірну оцінку показам свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які, як вказує прокурор, спростовують показання обвинуваченої ОСОБА_7 щодо невідкриття стороною обвинувачення та ненадання їй доступу до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_19 , які були запрошені як поняті у службовий кабінет ГУНП в Тернопільській області, не були присутні під час ознайомлення ОСОБА_7 з матеріалами кримінального провадження. Вони вказали, що в їх присутності ОСОБА_7 спочатку сказала, що ознайомилася, потім змінила думку, оскільки поспішала в дитячий садок, та виклала письмово свої зауваження.
Слідча ОСОБА_18 зазначила, що 02 грудня 2016 року ОСОБА_7 ознайомлювалася із матеріалами досудового розслідування, проте відмовилася підписати повідомлення про ознайомлення, пояснивши, що поспішає забрати дітей з дитячого садка. Слідча вказала, що викликала ОСОБА_7 знайомитися з матеріалами один раз, скільки часу вона знайомилася не пам`ятає, вважала, що вона ознайомилася з матеріалами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав вірну оцінку вищевказаним показанням свідків та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказанні показання не підтверджують того факту, що ОСОБА_7 в повному обсязі ознайомилася з матеріалами досудового розслідування, та те, що сторона обвинувачення надала їй достатнього часу для ознайомлення з матеріалами, до яких їй надано доступ, враховуючи об`єм матеріалів досудового розслідування, відповідно до опису у протоколі ознайомлення та час відведений для ознайомлення 02 грудня 2016 року.
Окрім цього, суд вірно вказав, що орган досудового розслідування не скористався наданим йому правом на звернення із клопотанням до слідчого судді в порядку ч.10 ст.290 КПК України з метою встановлення строку для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.
При цьому, надаючи оцінку, в тому числі показанням свідків, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки самих лише показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , котрі пояснили, що у нотаріуса не були та документів не підписували, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , котрі вказали, що ОСОБА_12 передавала грошові кошти за оформлення нотаріальної згоди на виїзд дитини за кордон, проте їм не відомо чи ОСОБА_12 та ОСОБА_13 були у нотаріуса, свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , працівників нотаріальної контори, котрі ствердили, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 їм не відомі та не пригадують, чи бачили останніх в приміщенні нотаріальної контори - є недостатніми для спростування доводів сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого їй злочину.
Зазначені порушення отримали належну оцінку суду першої інстанції, який за результатами розгляду дійшов обґрунтованого висновку про недопустимість доказів сторони обвинувачення та відповідно їх недостатність для доведення у визначений процесуальним законом спосіб та поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, а тому правомірно виправдав обвинувачену за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Будь-яких інших доказів, зокрема клопотань про допит будь-яких інших свідків, дослідження додаткових письмових доказів чи речей, які б вказували на доведеність в діях ОСОБА_7 складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, прокурором суду не надано.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку", при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
Оскільки прокурором не доведено поза розумними сумнівами, що в діянні обвинуваченої ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ст. 22 КПК України, зберігаючи неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, безпосередньо дослідивши, надані докази, давши їм належну оцінку, прийшов до правильного висновку про виправдування ОСОБА_7 , оскільки не доведено вчинення нею злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, в якому вона обвинувачується.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду є законним, обґрунтованим, який слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
