-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4312/19 Справа № 199/1672/16-ц
Суддя у 1-й інстанції - Скрипник О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2019 року
у цивільній справі за скаргою Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
В грудні 2018 року Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2018 року у цивільній справі №199/1672/16-ц, (4с/199/14/18) визнано незаконною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з виконання ухвали від 21.06.2017 року, постановленої Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 199/1672/16, (4с/199/41/17); зобов`язано заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо виконання ухвали, постановленої Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 21.06.2017 року у цивільній справі № 199/1672/16, (4с/199/41/17); стягнуто з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з явкою до суду у розмірі 44, 82 грн.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.07.2018 року, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2018 року у цивільній справі №199/1672/16-ц, (4с/199/14/18) залишено без змін.
03 жовтня 2018 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано для виконання як виконавчий документ ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2018 року у цивільній справі №199/1672/16-ц, (4с/199/14/18).
20 жовтня 2018 року вказаний виконавчий документ направлено для примусового виконання заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України рекомендованим поштовим листом з повідомленням про вручення ШКІ 4908200672450.
22 жовтня 218 року вказаний виконавчий документ отримано для примусового виконання відділом ПВР ДДВС МЮУ, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні ШКІ 4908200672450.
Повідомленням № 57550993/20.1/4 від 31 жовтня 2018 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
17.11.2018 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направлено на адресу стягувача повідомленням № 57550993/20.1/4 від 31 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Дмитром Євгеновичем порушено триденний строк прийняття рішення, а також саме повідомленням № 57550993/20.1/4 від 31 жовтня 2018 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є незаконним.
Враховуючи викладене, заявник просить постановити, що було порушення пункту 1 статті 6 «Конвенції про захист прав людини і основних свобод»; постановити, що було порушення статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основних свобод»; на підставі статті 262 ЦПК України постановити окрему ухвалу про притягнення заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до дисциплінарної відповідальності за пунктом 15 частини 2 статті 65 Закону України «По державну службу», яку направити органам, до повноважень яких належить притягнення державних виконавців до дисциплінарної відповідальності; на підставі статті 262 ЦПК України постановити окрему ухвалу про притягнення заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України, яку направити до органу досудового розслідування для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, встановивши обов`язок надати суду відповідь про вжиті органом досудового розслідування заходи у визначений судом строк - 10 днів з дня отримання даної ухвали; визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на виконання до якого надійшли виконавчі документи, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська у цивільній справі № 199/1672/16-ц (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо порушення вимог статті 453 Цивільного процесуального кодексу України; визнати незаконною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д.Є., на виконання до якого надійшли виконавчі документи видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 199/1672/16-ц (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо порушення строків вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати незаконним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д.Є., на виконання до якого надійшли виконавчі документи Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 199/1672/16-ц, (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо письмового повідомлення від 31.10.2018 року № 57550993/20.1/4 ОСОБА_1 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання - та скасувати це повідомлення; стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з явкою до суду у порядку ст. 138 ЦПК України, за правилами згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590, як компенсацію за відрив від звичайних занять у зв`язку з явкою до суду; судове рішення направити до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для негайного виконання; зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надати звіт про виконання впродовж п`яти днів з дня отримання судового рішення.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2019 року вищезазначену скаргу задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, на виконання до якого надійшов виконавчий документ, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська по цивільній справі №199/1672/16-ц, провадження (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо порушення строків вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження».
Визнано незаконним рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, на виконання до якого надійшов виконавчий документ видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська по цивільній справі №199/1672/16-ц, провадження (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо письмового повідомлення 31.10.2018 № 57550993/20.1/4 ОСОБА_1 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Визнано незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на виконання до якого надійшли виконавчі документи видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська по цивільній справі №199/1672/16-ц, провадження (4с/199/41/17) та (4с/199/14/18) щодо порушення вимог статті 453 ЦПК України.
Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 703,64 грн.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
В решті скаргу залишено без задоволення.
Не погодившись з такою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав його невідповідності вимогам ч.1 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" було прийнято на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Законом та жодним чином не порушує права та інтереси заявника.
Передбаченим ст.360 ЦПК України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що в грудні 2018 року Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов`язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу (глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).
Кожен має право на свободу об`єднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції).
Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).
Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 вказаного Закону).
Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина п`ята статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).
Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними об`єднаннями або організаціями, так і об`єднаннями або організаціями, що мають статус юридичної особи. Неурядові організації, які мають статус юридичних осіб, повинні мати ту ж правоздатність, якою зазвичай користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобов`язання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством, які, зазвичай, застосовуються до таких юридичних осіб.
З огляду на вказане правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначенні національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.
Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення, відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації).
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон «Про громадські об`єднання» не деталізує. Відтак, такі права реалізуються відповідно до положень інших законів.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у Законі України «Про виконавче провадження», органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до останнього, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 вказаного Закону).
За загальним правилом примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених зазначеним Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак, виконання судових рішень може здійснюватися органами та установами, які не є органами примусового виконання (стаття 6 цього ж Закону).
Так, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
Учасниками виконавчого провадження є, зокрема, сторони та представники сторін (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження»).
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша і друга статті 15 вказаного Закону).
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).
Сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто (частина перша статті 16 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження»).
Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
ГО «ДНПГО» у цій справі діє в інтересах скаржника. Однак, Громадська організація «ДНПГО» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України), як і не є стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України). Щодо можливості сторони брати участь у судовому процесі через представника, то виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частини четверта та п`ята статті 1312 Конституції України).
Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України, можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу.
Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах - фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність.
Аналогічні висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №199/1478/17.
Позовна заява повертається, якщо її подала особа, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано (пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.
Однак, суд першої інстанції не прийняв до уваги вищезазначені вимоги законодавства та помилково прийняв до розгляду скаргу Громадської організації «ДНПГО» в інтересах ОСОБА_1 .
Таким чином, керуючись положенням п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії підлягає залишенню без розгляду.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 921,00 грн підлягають компенсації Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 377, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2019 року - скасувати.
Скаргу Громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 1 921,00 грн компенсувати Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий : О.П.Варенко
Судді : В.С.Городнича
О.В.Лаченкова
скопійовано
-
скопійовано
-
