ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2019 року
Львів
№ 857/5089/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Голевич С.І., Детинич П.І.;
від відповідача - Сивоус С.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (суддя суду І інстанції: Ланкевич А.З., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13 год. 39 хв. 27.03.2019р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 03.04.2019р.),-
В С Т А Н О В И В:
13.11.2018р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1 , суб`єкт господарювання) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати винесену Головним управлінням Держпраці у Львівській обл. (надалі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській обл.) постанову № ЛВ/2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 223380 грн. (а.с.6-9).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано винесену ГУ Держпраці у Львівській обл. постанову № ЛВ/2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2333 грн. 80 коп. сплаченого судового збору на користь позивача (а.с.142-148).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ Держпраці у Львівській обл., який у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.151-156).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час інспекційного відвідування за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 складений Акт № ЛВ 2173/474/АВ від 12.10.2018р., яким встановлено порушення вимог ч.ч.1 і 3 ст.24 КЗпП України, які полягають у фактичному допуску до роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин.
Наявність вказаного порушення доведена сукупністю зібраних доказів, з чим фактично погодився суд першої інстанції.
Щодо подвійного притягнення позивача до відповідальності наголошує на тому, що накладення на юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до ст.265 КЗпП України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності», що стверджується постановою Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі № 522/12566/18.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу відповідача № 2383-П від 11.10.2018р., листа ГУ ДФС у Львівській обл. № 3477/10/13-01-13-06-17 від 10.10.2018р. та направлення № 2188 від 11.10.2018р. інспекторами праці ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було проведене упродовж 11.10.2018р.-12.10.2018р. інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за фактичними адресами здійснення підприємницької діяльності: в магазинах по АДРЕСА_1 ., по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 (а.с.11, 67-68).
За результатами проведення інспекційного відвідування складено Акт № ЛВ2173/474/АВ від 12.10.2018р. інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, яким встановлено порушення, зокрема, вимог ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, в частині фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення ДФС працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.12-27).
Зокрема, під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 о 15 год. 10 хв. 11.10.2018р. за адресою: АДРЕСА_3 магазин), за виконанням трудової функції, а саме реалізації продуктів харчування, що зафіксовано засобами фото- та відеофіксації, виявлено ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка працювала без укладення трудового договору. З наданих письмових пояснень вбачається, що вона проходить стажування у ФОП ОСОБА_1 з 11.10.2018р. (а.с.70).
Також в ході інспекційного відвідування о 15 год. 15 хв. 11.10.2018р. за адресою: АДРЕСА_1 (магазин), за виконанням трудової функції, яка полягала у реалізації продуктів харчування, що зафіксовано засобами фото- та відеофіксації, виявлено ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка працювала без укладення трудового договору. З наданих письмових пояснень вбачається, що вона проходить стажування у ФОП ОСОБА_1 з 08.10.2018р. (а.с.69).
Згідно наданих повідомлень в органи ДФС про прийняття працівників на роботу, такі є поданими в день початку їх роботи, а саме ОСОБА_4 - о 17 год. 29 хв. 11.10.2018р., ОСОБА_5 о 17 год. 23 хв. 11.10.2018р. (а.с.71-74).
12.10.2018р. ГУ Держпраці у Львівській обл. винесено припис № ЛВ2173/474/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1, встановлено строк для усунення порушень - до 22.10.2018р. (а.с.28-30).
Згідно відповіді позивача від 21.10.2018р. вимоги припису нею виконані, виявлені порушення - усунуті (а.с.30).
У зв`язку із виявленням порушення вимог законодавства про працю, першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській обл. Грицак О.О. винесено постанову № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. про накладення на позивача штрафу у відповідності до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України у розмірі 223380 грн. (а.с.32).
Факт вказаних порушень також стверджується Актом № 2501/13-01-51-13/3234204306 від 16.10.2018р. про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), який згідно супровідного листа ГУ ДФС у Львівській обл. № 35367/10/13-01-51-13/21 від 16.10.2018р. скерований на адресу відповідача (а.с.75-79).
Крім того, за результатами інспекційного відвідування працівниками ГУ Держпраці у Львівській обл. за наведеними фактами складені протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП, які направлені для розгляду по суті до місцевого загального суду.
04.01.2019р. постановою Пустомитівського районного суду Львівської обл. у справі № 450/4160/18 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 грн. за допуск до роботи працівника ОСОБА_5 без укладення трудового договору, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу (а.с.136).
Згідно постанови Львівського апеляційного суду від 28.01.2019р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Пустомитівського районного суду Львівської обл. від 04.01.2019р. повернуто апелянту (а.с.137).
Окрім цього, постановою Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2019р. у справі № 463/6225/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КЗпП України, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення (а.с.138).
Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, є доведеним.
Матеріалами справи підтверджено, що за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 вже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Пустомитівського районного суду Львівської обл. від 04.01.2019р., що набрала законної сили; застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
Накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення постановою ГУ Держпраці у Львівській обл. № ЛВ2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що слід вважати порушенням ст.61 Конституції України.
Таким чином, правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України, так само, як і правопорушення, передбачене у ч.3 ст.41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Окрім цього, постановою Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2019р. у справі № 463/6225/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КЗпП України, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
При цьому, суд першої інстанції врахував, що якщо встановлено невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. В даному ж випадку, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що не у повній мірі відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, з наступних причин.
Зміст порушень, які оскаржуються позивачем в судовому порядку, полягає в недотриманні приписів ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, а саме: ФОП ОСОБА_1 . допущено 11.10.2018р. до роботи працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
В частині виявлених порушень законодавства про працю колегія суддів враховує такі обставини справи і норми законодавства.
Частина 1 ст.24 КЗпП України містить перелік випадків коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 3 цієї статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.
Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
Проведеною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.ч.1 і 3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску двох працівників до роботи без оформлення трудових договорів.
Зокрема, в ході проведення інспекційного відвідування інспекторами праці зафіксовано присутність 11.10.2018р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на своїх робочому місці під час виконання ними трудових функцій.
Наведені обставини підтверджені під час судового розгляду та не оскаржені позивачем в апеляційному порядку.
Згідно з частинами першою, другою ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).
Частиною четвертою ст.265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.ч.2-7 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою КМ України № 509 від 17.07.2013р. «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення».
Відповідно до п.2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до п.3 зазначеного Порядку уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Згідно з п.8 наведеного Порядку за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Аналізуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог ст.24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України; відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затв. постановою КМ України № 509 від 17.07.2013р.
Ключовим правовим питанням, який має значення для правильного вирішення спору, є можливість одночасного притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
За змістом частин 3, 4 ст.265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП. Відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною 2 ст.265 КЗпАП України і частиною 3 ст.41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за частиною 2 ст.265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 ст.41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України від 28.12.2014р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».
Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Натомість, стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Тобто, ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за ст.265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст.41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч.2 ст.265 КЗпП України і частини 3 ст.41 КУпАП повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст.61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.
У теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.
Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України.
Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:
(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;
(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;
(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;
(г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;
(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.
Водночас диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, апеляційний суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч.3 ст.41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Також апеляційний суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Пустомитівського районного суду Львівської обл. від 04.01.2019р., що набрала законної сили, якою застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
Накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою ГУ Держпраці у Львівській обл. № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.
Щодо хронологічної послідовності притягнення позивача до відповідальності - спочатку за ч.2 ст.265 КЗпП України, а в подальшому за ч.3 ст.41 КУпАП, то слід врахувати, що вказані питання знаходяться в компетенції відповідача. Натомість, оскарження цих рішень здійснюється за вибором позивача. При цьому, чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо послідовності оскарження таких рішень, через що позивач вправі обрати найбільш сприятливий для нього спосіб захисту порушених його прав та інтересів.
Окрім цього, правомірність притягнення позивача до відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП учасниками справи не оскаржується і не входить до предмету доказування в розглядуваному спорі; дійсність постанови місцевого загального суду останніми не ставиться під сумнів.
Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018р. у справі № 814/2156/16, від 22.04.2019р. у справі № 806/2143/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.
В частині покликання апелянта на висновки, викладені в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі № 522/12566/18, колегія суддів вважає, що висновки суду касаційної інстанції по цій справі стосуються питання визначення підсудності певної категорії справ, а не подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності.
Водночас , в частині накладення штрафу за допуск до роботи ОСОБА_4 колегія суддів наголошує на тому, що за вказане порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України адміністративних стягнень згідно КУпАП до позивача застосовано не було.
Представлена позивачем копія постанови Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2019р. у справі № 463/6225/18 вказує на те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КЗпП України, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
Звідси, вказане судове рішення не свідчить про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст.41 КЗпП України.
Відтак, за вчинене порушення позивач притягнутий до відповідальності лише один раз, а саме 31.10.2018р. згідно постанови відповідача № ЛВ 2173/474/АВ/ФС.
З урахуванням наведеного, в суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для скасування постанови № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. в частині накладення штрафу в розмірі 111690 грн. за допуск ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору.
При цьому, колегія суддів вважає помилковими доводи суду першої інстанції про неможливість скасування спірної постанови відповідача в частині, оскільки цю частину не може бути ідентифіковано.
Так, постанова № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. стосується накладення штрафу за допуск позивачем двох працівників до роботи без укладення трудового договору.
Приписами ст.265 КЗпП України передбачено накладення штрафу в тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Звідси, розмір мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення склав 3723 грн., відповідно розмір штрафу за одного працівника становить 111690 грн. (30 х 3723 грн.), а за двох працівників - відповідно 223380 грн. (111690 х 2).
Водночас, чинне законодавство не передбачає наслідком часткового скасування постанови про накладення штрафу в порядку ст.265 КЗпП України її повну недійсність або інші наслідки (як наприклад, це передбачено ст.60 Податкового кодексу України щодо податкових повідомлень-рішень).
Таким чином, заявлений позов підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській обл. № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в частині накладення штрафу в розмірі 111690 грн.; решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
Згідно ст.139 КАС України належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати за подання до суду позовної заяви (пропорційно до задоволених вимог) в загальному розмірі 1116 грн. 90 коп. судового збору.
Також понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню апелянту ГУ Держпраці у Львівській обл. не підлягають.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до невірного вирішення спору, через що рішення суду підлягає скасуванню в частині повного задоволення позову та розподілу судових витрат, при цьому в цій частині належить прийняти нову постанову про часткове задоволення заявленого позову та зміну розподілу судових витрат, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.3, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській обл. задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019р. в адміністративній справі № 1340/5399/18 скасувати в частині повного задоволення заявленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позову та розподілу судових витрат.
Прийняти у цій частині нову постанову, якою вказаний позов задовольнити частково та змінити розподіл судових витрат.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській обл. № ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018р. в частині накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 111690 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській обл. (юридична адреса: 79005, м.Львів, пл.Міцкевича, 8; код ЄДРПОУ 39778297) судові витрати в розмірі 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн. 90 коп. сплаченого судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви (пропорційно до розміру задоволених вимог).
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню апелянту Головному управлінню Держпраці у Львівській обл. не підлягають.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Р. М. Шавель
судді
В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного судового рішення: 19.06.2019р.