Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 1340/5399/18 пров. № А/857/86/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді :Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці та Фізичної особи-підприємця Голевич Світлани Іванівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Качур Р.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2018 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №ЛВ/2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018 про накладення штрафу у розмірі 223380 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 позовні вимоги були задоволені повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 було скасоване в частині задоволення заявленого ФОП ОСОБА_1 позову та розподілу судових витрат, частково задоволено позовні вимоги та змінено розподіл судових витрат. Визнано протиправною та скасовано оспорювану постанову в частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 111690 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14.06.2023 касаційні скарги ГУ Держпраці та ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною та скасовано оспорювану постанову в частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 111690 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 та Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці подали апеляційні скарги
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тим фактам, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивачки, за результатами якого складено акт №ЛВ 2173/474/АВ від 12.10.2018 та видано припис №ЛВ2173/474/ АВ/П від 12.10.2018 про усунення виявлених порушень, зокрема допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органу ДФС про прийняття працівників на роботу, в строк до 22.10.2018. 21.10.2018 вона повідомила відповідача про виконання вимог вказаного припису № ЛВ2173/474/АВ/П від 12.10.2018. Втім, незважаючи на це, 31.10.2018 відповідач прийняв оспорювану постанову. Суд не взяв до уваги безпідставність накладення на неї штрафу на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), адже, вона виконала вимоги ч.3 ст.24 цього Кодексу, а саме видала наказ про прийняття працівників на роботу та направила відповідні повідомлення в органи ДФС. З огляду на це, виконання в повному обсязі та у встановлений строк вимог припису виключало у відповідача можливість застосування до неї фінансових санкцій. Також звертає увагу на те, що з моменту прийняття спірної постанови до моменту ухвалення Рішення пройшло більш як 3 роки. Суд при прийнятті рішення не врахував та порушив принцип юридичної визначеності.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що згідно чинного законодавства, стажування може вважатися правомірним лише у тому випадку, коли воно проводиться у спосіб та порядок передбачений законом (наприклад, стажування передбачене ст.10 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, ст.29 Закону України Про зайнятість населення, проходження навчальновиробничої практики студентами та учнями навчальних закладів тощо). Таким чином, в порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, Постанови №413, позивачкою допущено до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин. Наявність вказаного порушення доведена сукупністю зібраних доказів. Щодо подвійного притягнення позивачки до відповідальності, то накладення на юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до ст.265 КЗпП України не охоплюється поняттям притягнення до адміністративної відповідальності, на що наголосив Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 по справі №522/12566/18.
Сторони не скористались правом подачі відзиву на апеляційну скаргу свого опонента у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка зареєстрована як ФОП, 14.10.2014 (місце проживання : АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ); основним видом економічної діяльності підприємця є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Місце здійснення господарської діяльності, серед іншого: АДРЕСА_2 .
У період з 11.10.2018 по 12.10.2018 інспектором праці ГУ Держпраці Орнатом Т.М., на підставі наказу №2383-П від 11.10.2018 та направлення №2188 від 11.10.2018, було проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт № ЛВ2173/474/АВ від 12.10.2018.
Проведеною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску двох працівників до роботи без оформлення трудових договорів. Зокрема, в ході проведення інспекційного відвідування інспекторами праці зафіксовано присутність 11.10.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на своїх робочих місцях під час виконання ними трудових функцій.
Вказане відображено в акті інспекційного відвідування №ЛВ2173/474/АВ від 12.10.2018.
У зв`язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті інспекційного відвідування від 12.10.2018, відповідач вніс припис №ЛВ2173/474/АВ/П, відповідно до якого вимагалося забезпечити дотримання вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України та повідомлено про необхідність у строк до 22.10.2018 письмово поінформувати про його виконання.
12.10.2018 позивачку ознайомлено з вказаним приписом, що підтверджується її підписом.
21.10.2018 позивачка повідомила відповідача про виконання вимог припису.
23.10.2018 відповідачем повідомлено позивачку шляхом надіслання рекомендованого листа про розгляд справи про накладення штрафу, що відбудеться 31.10.2018.
31.10.2018 відповідачем прийнято оспорювану постанову, якою на позивачку за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України було накладено штраф у розмірі 223380,00 грн.
Крім того, за результатами перевірки працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол №2173/474/АВ/П/1НТ від 10.12.2018 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП за фактом допуску працівника ОСОБА_3 без укладення трудового договору, який скеровано для розгляду по суті до Пустомитівського районного суду Львівської області та протокол №2173/474/АВ/Н/2НТ від 10.12.2018 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП за фактом допуску працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, який скеровано для розгляду по суті до Личаківського районного суду м. Львова.
04.01.2019 постановою Пустомитівського районного суду Львівської області по справі №450/4160/18, ФОП ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2019 по справі №463/6225/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду адміністративної справи тримісячного строку накладення адміністративного стягнення (за фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору)
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ФОП ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.06.2023 по справі №1340/5399/18, відповідно до яких, ключовим правовим питанням, який має значення для правильного вирішення спору, є можливість одночасного притягнення ФОП до відповідальності за ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Суд дійшов висновку, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже було притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.01.2019, яка набрала законної сили. Водночас, в частині накладення штрафу за допуск до роботи ОСОБА_2 , суд виходив з того, що за вказане порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, адміністративного стягнення згідно КУпАП до позивачки застосовано не було, оскільки постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2019 по справі №463/6225/18 провадження по справі відносно ФОП ОСОБА_1 було закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи тримісячного строку накладення адміністративного стягнення. Тому вказане судове рішення не свідчить про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст.41 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05.04.2007 (далі - Закон №877).
Згідно дефініції, наведеної у п.1 ч.1 ст.1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст.2 Закону №877, заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначені статтею 4 Закону №877, відповідно до частини одинадцятої якої, плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.260 КЗпП України, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Згідно п.п.6, 9 п.4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Відповідно до Положення про ГУ Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці №84 від 03.08.2018 (далі - Положення №84), відповідач є територіальним органом Державної служби з питань праці, що їй підпорядковується.
Управління Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п.5 п.4 Положення №84).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок №823) (в редакції, чинній на час розглядуваних правовідносин).
Відповідно до п.2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно п.п.1 п.5 Порядку №823, підставами для здійснення інспекційних відвідувань є звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Пунктом 8 Порядку №823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).
Зазначеним обов`язкам інспектора праці кореспондують права об`єкта інспекційного відвідування, зокрема: перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування; не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі відсутності службового посвідчення; подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження до акта інспекційного відвідування; вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності) перед поданням акта інспекційного відвідування для підпису об`єктом відвідування або уповноваженою ним посадовою особою (підпункти 1-6 пункту 13 Порядку №823).
Згідно п.п.2, 7 п.10 Порядку №823, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право: ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги; отримувати від органів державної влади, об`єктів відвідування інформацію та/або документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.
Пунктом 16 Порядку №823 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.
Судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , контролюючим органом встановлено порушення вимог ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, що виявилось у допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи працівників без укладення трудового договору у встановленому законодавством порядку.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів враховує наступне.
Положення частини першої статті 21 КЗпП України визначають, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 абз.2, ч.2 ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.265 КЗпП України, штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною десятою статті 265 КЗпП України передбачено, що сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою-сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі - Порядок №509).
Відповідно до п.2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, зокрема, засобами електронного зв`язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У той же час, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП.
Так, відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Таким чином, ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Судом встановлено, що 04.01.2019 постановою Пустомитівського районного суду Львівської області по справі №450/4160/18 ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).
Накладення на позивачку штрафу за те саме правопорушення постановою ГУ Держпраці №ЛВ2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що слід вважати порушенням вимог ст.61 Конституції України.
Зазначену постанову прийнято у зв`язку з виявленням під час інспекційного відвідування фактичного допуску позивачкою працівника до роботи без укладення трудового договору.
Отже, позивачку було притягнуто за двома різними юридичними підставами до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення трудового законодавства.
Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів враховує, що стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.
У пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі А та Б проти Норвегії зазначено: Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово засуджений, а також слово покараний, оскільки це було би дублюванням. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.
Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22.12.2020 дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи-підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.
Отже, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною 3 статті 41 КУпАП.
Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №260/1743/19 сформувала правовий висновок, відповідно до якого штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу non bis in idem як складового елементу принципу верховенства права.
Колегія суддів наголошує, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням ст.284 КУпАП. Притягнення позивача до юридичної відповідальності за ст.41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №807/320/18 та наведений у постанові від 02.08.2022, який в силу положень ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується апеляційним судом під час вирішення розглядуваного спору.
Щодо накладення на позивачку штрафу за допуск до роботи ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення №2173/474/АВ/Н/2НТ від 10.12.2018, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП, суть якого полягала у допуску працівниці ОСОБА_2 без укладення трудового договору, який скеровано для розгляду по суті до Личаківського районного суду м. Львова.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2019 по справі №463/6225/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду адміністративної справи тримісячного строку накладення адміністративного стягнення (за фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору).
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказане судове рішення не свідчить про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст.41 КЗпП України, а відтак за вчинене правопорушення позивачка притягнена до відповідальності лише один раз, зокрема, оспорюваною постановою.
Колегія суддів також враховує, що факт допуску працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору підтверджують її письмові пояснення, яка визнавала це під час проведення перевірки та зазначила, що проходила стажування.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з поданими до органів ДПС повідомленнями про прийняття працівників на роботу, такі подані в день початку роботи, а саме : ОСОБА_2 11.10.2018 о 17:29, що підтверджується квитанцією №1 від 31.10.2018 та актом ГУ ДФС у Львівській області №2501/13-01-51-13/3234204306 від 16.10.2018 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформленого трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Як видно з матеріалів справи, постанова №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2019 стосується накладення штрафу за допуск позивачкою двох працівників до роботи без укладення трудового договору.
Стаття 265 КЗпП України визначає, що штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, застосовується за кожного працівника, щодо якого скоєно правопорушення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що розмір мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення склав 3723 грн, відповідно розмір штрафу за одного працівника становить 111690 грн (30 х 3723,00 грн), а за двох працівників відповідно 223380 грн (111690 грн х 2).
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови в частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 111690 грн та наявності підстав для її скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці та Фізичної особи-підприємця Голевич Світлани Іванівни залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року по справі №1340/5399/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. В. Гуляк С. М. Шевчук
