ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 1340/5399/18
адміністративне провадження № К/9901/20395/19, К/9901/20656/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шарапи В.М.,
суддів - Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у складі судді Ланкевича А.З. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Шавеля Р.М. (головуючий), суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. та Голевич Світлани Іванівни на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У листопаді 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №ЛВ/2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) накладено штраф у розмірі 223380 грн.
2. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 27 березня 2019 року позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову №ЛВ/2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2333 грн 80 коп. сплаченого судового збору на користь позивача.
3. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2019 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року скасував в частині повного задоволення заявленого ФОП ОСОБА_1 позову.
Прийняв у цій частині нову постанову, якою вказаний позов задовольнив частково та змінив розподіл судових витрат.
Визнав протиправною та скасував постанову №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області в частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 111690 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
4. Судами попередніх інстанцій встановлено що:
4.1 На підставі наказу відповідача №2383-П від 11 жовтня 2018 року, листа ГУ ДФС у Львівській області №3477/10/13-01-13-06-17 від 10 жовтня 2018 року та направлення №2188 від 11 жовтня 2018 року інспекторами праці Карпівим О.П., Орнатом Т.М. і Лизаном М.О. проведене упродовж 11-12 жовтня 2018 року інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за фактичними адресами здійснення підприємницької діяльності: у магазинах по АДРЕСА_1 , по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 .
4.2 За результатами проведення інспекційного відвідування складено Акт №ЛВ2173/474/АВ від 12 жовтня 2018 року інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, яким встановлено порушення, зокрема, вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, у частині фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення ДФС працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
4.3 Зокрема, 11 жовтня 2018 року під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 о 15 год. 10 хв. за адресою: АДРЕСА_3 (магазин), за виконанням трудової функції, а саме реалізації продуктів харчування, що зафіксовано засобами фото- та відеофіксації, виявлено ОСОБА_2 , яка працювала без укладення трудового договору. З наданих письмових пояснень убачається, що вона проходить стажування у ФОП ОСОБА_1 з 11 жовтня 2018 року.
4.4 Також, 11 жовтня 2018 року в ході інспекційного відвідування о 15 год. 15 хв. за адресою: АДРЕСА_1 (магазин), за виконанням трудової функції, яка полягала у реалізації продуктів харчування, що зафіксовано засобами фото- та відеофіксації, виявлено ОСОБА_3 , яка працювала без укладення трудового договору. З наданих письмових пояснень вбачається, що з 8 жовтня 2018 року вона проходить стажування у ФОП ОСОБА_1 .
4.5 Згідно наданих повідомлень в органи ДФС про прийняття працівників на роботу, такі є поданими в день початку їх роботи, а саме ОСОБА_2 - о 17 год. 29 хв. 11 жовтня 2018 року, ОСОБА_3 о 17 год. 23 хв. 11 жовтня 2018 року.
4.6 12 жовтня 2018 року ГУ Держпраці у Львівській області винесено припис №ЛВ2173/474/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 , встановлено строк для усунення порушень - до 22 жовтня 2018 року.
4.7 Згідно відповіді позивача від 21 жовтня 2018 року вимоги припису нею виконані, виявлені порушення - усунуті.
4.8 У зв`язку із виявленням порушення вимог законодавства про працю, першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській обл. Грицак О.О. винесено постанову №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року про накладення на позивача штрафу у відповідності до абзацу 2 частини другої статі 265 КЗпП України у розмірі 223380 грн.
4.9 Факт вказаних порушень також підтверджується Актом №2501/13-01-51-13/ НОМЕР_1 від 16 жовтня 2018 року про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), який згідно супровідного листа ГУ ДФС у Львівській області №35367/10/13-01-51-13/21 від 16 жовтня 2018 року скерований на адресу відповідача.
4.10 Крім того, за результатами інспекційного відвідування працівниками ГУ Держпраці у Львівській області за наведеними фактами складені протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене частино третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), які направлені для розгляду по суті до місцевого загального суду.
4.11 4 січня 2019 року постановою Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/4160/18 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 грн за допуск до роботи працівника ОСОБА_3 без укладення трудового договору, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу.
4.12 Згідно постанови Львівського апеляційного суду від 28 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 січня 2019 року повернуто апелянту.
4.13 Окрім цього, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року у справі №463/6225/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КЗпП України, відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
4.14 Уважаючи прийняту постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ГУ Держпраці у Львівській області протиправною позивач звернулася із цим позовом до суду.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій ГУ Держпраці у Львівській області звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
5.1 На обґрунтування касаційної скарги, зокрема, посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 6 березня 2019 року у справі №522/12566/18 про те, що накладення на юридичних і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно з рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, що в свою чергу не є тотожними поняттями (санкціями) і вказує на відсутність притягнення позивача двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.
6. ФОП ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що правопорушення, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України, так само як і ті, які передбачені частиною третьою статті 41 КУпАП належать до адміністративної відповідальності, то суд обґрунтовано дійшов висновку про скасування спірної постанови.
7. Позивач у свою чергу, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернулася з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року. На обґрунтування скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що притягнення її за одне і те ж порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж правопорушення.
8. ГУ Держпраці у Львівській області подало відзив на касаційну скаргу, виклавши аналогічні мотиви і підстави, які зазначені в їх касаційній скарзі.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
9. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
10. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. За приписами статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
12. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
13. Відповідно до статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
14. Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
15. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 січня 2019 року, яка набрала законної сили, (за фактичний допуск до роботи ОСОБА_3 без оформлення трудового договору), ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення від 10 грудня 2018 року №ЛВ-2173/474/АВ/Н/1НТ. Ураховуючи зазначене, суди дійшли висновку про те, що обставини події правопорушення та наявності в діях позивача вини, встановлені у цій справі не потребують доказування.
16. Крім того, як убачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій, крім врахування рішення у справі №450/4160/18, досліджені і фактичні підстави застосування до позивача штрафних санкцій, докази та мотиви, якими керувався відповідач, приймаючи постанову про застосування штрафних санкцій.
Факт допуску позивачем працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджений їхніми поясненнями, які це визнали під час проведення перевірки.
18. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, є доведеним.
19. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
20. Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
21. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
22. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та інші порушення вимог законодавства про працю передбачена також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
23. Відповідно до частини першої статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
24. Згідно частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
25. Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частинами першою та третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для юридичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та за інші порушення вимог законодавства про працю.
26. Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
27. Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».
28. Вищезазначений закон передбачав уведення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства, за інші порушення вимог законодавства про працю - у розмірі мінімальної заробітної плати.
29. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
30. Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за стаття 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
31. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частин першої та третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, порушення інших вимог трудового законодавства).
32. Диспозиції абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
33. З огляду на викладене, штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає, та фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами першою і третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору та інше порушення вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим частини другої статті 265 КЗпП України, у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу верховенства права.
34. Такий висновок щодо застосування норми права викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19 та у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року по справі №400/2755/18.
35. Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов висновку про наступне:
- позивачем допущені порушення, передбачені частинами першою та третьою статті 24 КЗпП України;
- відповідальність за правопорушення, передбачені статтею 41 КУпАП та статтею 265 КЗпП України в силу положень статті 61 Конституції України, враховуючи тотожність фабул правопорушення, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю.
Поряд із цим суд першої інстанції уважав, що позивача вже притягнуто до юридичної відповідальності за фактичний допуск ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору (контракту), підтвердженням чого є постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 січня 2019 року у справі №450/4160/18. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
За допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору працівниками Управління Держпраці у Львівській області складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 41 КУпАП. Однак постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року (справа №463/6225/18) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з закінченням на момент розгляду адміністративної справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
Тому на підставі досліджених фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд дійшов висновку, що спірне рішення ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, так як прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині повного задоволення позову та визнав протиправною та скасував постанову ГУ Держпраці у Львівській області №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31 жовтня 2018 року в частині накладення штрафу в розмірі 111690 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв`язку із тим, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року відносно ОСОБА_1 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП за допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи тримісячного строку накладення адміністративного стягнення, тому це не свідчить про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності. За таких обставин позивач притягнутий до відповідальності один раз.
37. Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.
38. Ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
39. При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
40. Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
41. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
42. Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
43. Аналіз наведених норм КУпАП дає підстави вважати, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року (справа №824/1164/18-а).
44. За наведених підстав, Верховний Суд приходить до висновку, що притягнення ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно неї відповідачем протоколів про адміністративне порушення.
45. Як встановлено судами попередніх інстанцій за допуск ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Пустомитівського районного суду Львівської обл. від 4 січня 2019 року, що набрала законної сили, якою застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
За допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору працівниками Управління Держпраці у Львівській області постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року (справа №463/6225/18) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з закінченням на момент розгляду адміністративної справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
46. У обох випадках для притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності необхідна наявність протоколу про адміністративне правопорушення.
47. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять протоколів про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Тому висновок суду першої інстанції про повторне притягнення ОСОБА_1 за допуск ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору і висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягалася є передчасним.
48. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, ухвалюючи рішення належним чином не перевірили наявні у справі докази, а у разі потреби не витребували необхідні.
За змістом статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
49. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
50. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
51. Отже, Верховний Суд уважає, що для правильного вирішення цього спору судам необхідно встановити всі обставини справи, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
52. За наведених обставин суди попередніх інстанцій внаслідок вказаних порушень норм КАС України, не дослідивши зібрані у справі докази, допустили порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 52, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді: С.Г. Стеценко
С.М. Чиркін
