ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №1340/5399/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд,
у складі:
головуючого-судді Ланкевича А.З.,
секретар судового засідання Тур Т.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Сивоуса С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернулась з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018 року.
Посилається на те, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт №ЛВ2173/474/АВ від 12.10.2018 року та видано припис №ЛВ2173/474/АВ/П від 12.10.2018 року про усунення виявлених порушень, зокрема - допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органу ДФС про прийняття працівників на роботу, в строк до 22.10.2018 року. 21.10.2018 року позивач повідомила відповідача про виконання вимог вказаного припису №ЛВ2173/474/АВ/П від 12.10.2018 року. Втім, незважаючи на це, 31.10.2018 року відповідач виніс спірну постанову №ЛВ 2173/474/АВ/ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 223380,00 грн. Зазначила про безпідставність накладення на неї штрафу на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, адже, за твердженням позивача, вона виконала вимоги ч.3 ст.24 вказаного Кодексу, а саме: видала наказ про прийняття працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на роботу та направила відповідні повідомлення в органи ДФС. З огляду на це, вважає, що виконання в повному обсязі та у встановлений строк вимог припису виключало у відповідача можливість застосування фінансових санкцій. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в обґрунтуваннях позовної заяви та відповіді на відзив, просили позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заперечення, в яких посилається на те, що 12.10.2018 року, в ході проведення інспекційного відвідування, державним інспектором Управління Держпраці виявлено факт допуску працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи за відсутності укладеного трудового договору. В наданих письмових поясненнях працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомили, що проходять стажування у ФОП ОСОБА_1 з 11.10.2018 року та з 08.10.2018 року відповідно. За таких обставин, вважає, що мав місце неодноразовий допуск працівників до виконання трудової функції без видання наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (на посаду) та повідомлення ДФС про новоприйнятих працівників, оскільки згідно наданих повідомлень в органи ДФС про прийняття працівників на роботу такі подані в день початку роботи, а саме: ОСОБА_4 - 11.10.2018 року о 17:29 год, ОСОБА_5 - 11.10.2019 року о 17:23 год. Щодо посилань позивача на п.28 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (згідно якого у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються), пояснив, що в силу вимог п.29 вказаного Порядку заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування. У зв'язку із чим, на позивача накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. З огляду на викладене в сукупності та покликаючись на правомірність спірного рішення, наявність підстав для його прийняття, вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.
Ухвалою судді від 27.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою судді від 30.01.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, допитавши свідків, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець, 14.10.2014 року (місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1); основним видом економічної діяльності підприємця є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Місце здійснення господарської діяльності, серед іншого: АДРЕСА_2
У період з 11.10.2018 року по 12.10.2018 року інспектором праці Головного управління Держпраці у Львівській області Орнатом Т.М., на підставі наказу від 11.10.2018 року №2383-П та направлення від 11.10.2018 року №2188, проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1, за результатами якого складено акт №ЛВ2173/474/АВ від 12.10.2018 року (далі - акт інспекційного відвідування від 12.10.2018 року).
У висновках цього акта відповідач зазначив про порушення позивачем, зокрема, ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме - неналежне оформлення трудових відносин, яке полягає у допуску працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із виявленими порушеннями, зафіксованими в акті інспекційного відвідування від 12.10.2018 року, відповідач виніс припис №ЛВ2173/474/АВ/П, відповідно до якого приписано забезпечити дотримання вимог ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України та повідомлено про необхідність у строк до 22.10.2018 року письмово поінформувати про виконання вимог припису Головне управління Держпраці у Львівській області.
12.10.2018 року позивача ознайомлено з вказаним приписом, що підтверджується її підписом.
21.10.2018 року позивач повідомила відповідача про виконання вимог припису.
23.10.2018 року відповідач повідомив позивача шляхом надіслання рекомендованого листа про розгляд справи про накладення штрафу, що відбудеться 31.10.2018 року.
31.10.2018 року відповідач прийняв спірну постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2173/474/АВ/ФС, відповідно до якої на позивача за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 223380,00 грн (на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України).
Крім того, за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Львівській області було складено протоколи про адміністративне правопорушення, передбачені ч.1 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: за фактом допуску працівника ОСОБА_5 - направлено для розгляду по суті до Пустомитівського районного суду Львівської області; за фактом допуску працівника ОСОБА_4 - до Личаківського районного суду м.Львова.
04.01.2019 року постановою Пустомитівського районного суду Львівської області (справа №450/4160/18) ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у видi штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору).
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2019 року (справа №463/6225/18) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з закінченням на момент розгляду адміністративної справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення (за фактичний допуск працівника ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору).
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що у відповідача, як стверджує позивач, були відсутні правові підстави для прийняття спірного рішення. Вважаючи у зв'язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Згідно з п.6 ч.1, ч.ч.2, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без укладення трудового договору та повідомлення відповідного органу ДФС. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.
Як вже зазначалось судом вище, постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.01.2019 року у справі №450/4160/18 ФОП ОСОБА_1 за фактичний допуск працівника ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн в дохід держави.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.01.2019 року у справі №450/4160/18, яка набрала законної сили, встановлені обставини щодо фактичного допуску ФОП ОСОБА_1 працівника ОСОБА_5 до роботи 11.10.2018 року у магазині за адресою: АДРЕСА_2, без оформлення трудового договору (контракту), суд вважає це обставиною, що не потребує доказування.
Окрім цього, на факт допуску позивачем працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вказують пояснення самих ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які це визнавали під час проведення перевірки (а.с.69-70).
За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, суд вважає доведеним.
Поряд з тим, в даному випадку суд вбачає, що позивача вже притягнуто до юридичної відповідальності за фактичний допуск ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору (контракту), підтвердженням чого є постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.01.2019 року у справі №450/4160/18.
Таким чином, ключовим правовим питанням у спірній ситуації є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
За змістом ч.3 ст. 265 КЗпП України, штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також і КУпАП. Відповідно до ч.3 ст.41 цього Кодексу, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за ч.2 ст.265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч.3 ст.41 КупАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» №77-VIII від 28.12.2014 року.
Вказаний Закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст.265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст.41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП і ч.3 ст.41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Позивач вважає, що притягнення її до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст.61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена ст.265 КЗпП України і ст.41 КУпАП до одного виду.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року (справа №814/2156/16), у теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. Водночас, дискутується питання про видову самостійність процесуальної, сімейної, екологічної та деяких інших видів відповідальності. Критерієм видової класифікації заходів відповідальності має бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним спричинена.
Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України.
Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:
(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;
(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;
(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;
(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;
(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.
Разом з тим, диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, суд приходить висновку, що правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України, так само, як і правопорушення, передбачене у ч.3 ст.41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Таким чином, за допуск працівника ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору позивача вже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.01.2019 року у справі №450/4160/18, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн.
Накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.218 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.
Що стосується факту допуску працівника ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору, то працівниками Управління Держпраці у Львівській області також було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.41 КУпАП. Однак постановою Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2019 року (справа №463/6225/18) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з закінченням на момент розгляду адміністративної справи трьохмісячного строку накладення адміністративного стягнення.
Втім, суд враховує, що якщо встановлено невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. В даному ж випадку, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
В процесі судового розгляду справи в судовому засіданні були допитані в якості свідків на стороні позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та на стороні відповідача - Орнат Т.М. та Лизан М.О., однак суд не враховує їхні показання, з огляду на вищевказані обставини.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб'єктами, суд приходить висновку, що спірне рішення Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.218 року не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єкта владних повноважень, наведеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, так як прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 205, 241-246, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в :
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 2173/474/АВ/ФС від 31.10.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: пл.Міцкевича, 8, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 39778297) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 2333 (дві тисячі триста тридцять три) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення суду буде складено до 08.04.2019 року.
Суддя Ланкевич А.З.
Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 03.04.2019 року.
