Постанова
Іменем України
29 травня 2019 року
м. Київ
справа № 711/4022/16-ц
провадження № 61-21121св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року у складі судді Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.» (далі - ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.») про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що 27 жовтня 2006 року вона уклала із ПАТ «УкрСиббанк» споживчий кредитний договір, згідно з яким отримала в кредит 26 000,00 дол. США. На час звернення до суду із розглядуваним позовом сплатила на користь банку 36 946,38 дол. США. Вважала, що оскільки останній платіж за кредитом був внесений 17 березня 2015 року, то після 20 жовтня 2015 року кредит вважається списаним, а ПАТ «УкрСиббанк» втратив право вимоги до неї. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила суд визнати її право на отримання компенсації за розкриття банківської таємниці та знущання; притягнути відповідачів до цивільно-правової відповідальності у вигляді виплати компенсації за спричинену моральну шкоду шляхом її матеріального відшкодування; стягнути з відповідачів солідарно на її користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн.
У липні 2016 року позивач уточнила та доповнила свої позовні вимоги. При цьому додатково, до вимог викладених у позові, просила суд визнати частково недійсним пункт 9.6 кредитного договору від 27 жовтня 2006 року і зобов`язати банк викласти цей пункт у такій редакції: «Сторони домовилися про те, що текст договору, будь-які матеріали, інформація, що стосується цього договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам, без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, передбачених чинним законодавством України»; пункт 9.11 кредитного договору від 27 жовтня 2006 року визнати частково недійсним та зобов`язати банк викласти цей пункт у такій редакції: «Уклавши цей договір, позичальник надає банку свою згоду та право збирати, зберігати, використовувати, надавати і отримувати інформацію (персональні дані позичальника, відомі банку та/або третім особам у зв`язку з укладенням та виконанням цього договору, в тому числі банківську та комерційну таємницю): визначену нормами чинного законодавства України, як необхідну, для формування кредитної історії - до/від бюро кредитних історій, створеного згідно з вимогами чинного законодавства України; необхідну при укладанні договорів щодо відступлення права вимоги за даним договором - до фінансових установ, що зареєстровані в установленому законодавством порядку та включені до державного реєстру фінансових установ (http://nfp.gov.ua/content/derzhavniy-reestr.html)»; визначену нормами чинного законодавства України - органам, зазначеним у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; пункт 9.12. кредитного договору від 27 жовтня 2006 року визнати недійсним і виключити як такий, що не відповідає законодавству України.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для визнання недійсними пунктів 9.6, 9.11, 9.12 кредитного договору від 27 жовтня 2006 року немає, оскільки вони відповідають волевиявленню сторін при укладенні договору та не суперечать законодавству України; в діях ПАТ «УкрСиббанк» та/або ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.» не встановлено порушень, якими було б завдано позивачу моральної шкоди; позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між її серцево-судинним захворюванням та діями відповідачів, які є предметом розгляду у цій справі.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду першої інстанції, 07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року залишено без руху. Копію ухвали надіслано апелянту і надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги - тридцять днів із дня отримання ухвали, а саме: запропоновано заявнику подати обґрунтовану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин його пропуску та надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн за кожною із вимог, а всього - 3 031,60 грн.
Постановляючи ухвалу суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, тому заявник не звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
05 грудня 2016 року ОСОБА_1 подала до Апеляційного суду Черкаської області матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року із зазначенням причин його пропуску та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області 14 грудня 2016 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року повторно залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: запропоновано заявнику надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 606,32 грн за кожною із вимог, а всього - 3 031,60 грн. Роз`яснено апелянту, що в разі невиконання цієї ухвали в зазначений термін апеляційна скарга відповідно до вимог частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
27 грудня 2016 року на адресу Апеляційного суду Черкаської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто апелянту.
Постановляючи указану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору вже було предметом розгляду і у його задоволенні відмовлено; заявник не усунула недоліки апеляційної скарги, які зазначені в ухвалі суду від 14 грудня 2016 року, зокрема не надала доказів сплати судового збору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
16 січня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що споживачі, які є позивачами у справах про захист їх прав, не мають пільг зі сплати судового збору, є помилковими, оскільки суперечать положенням частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та зроблені без урахування роз`яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги - тридцять днів з дня отримання ухвали, а саме: запропоновано заявнику подати обґрунтовану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин його пропуску та надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн за кожною з вимог, а всього - 3 031,60 грн.
При цьому апеляційний суд зазначив, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, тому апелянт не звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
05 грудня 2016 року на виконання ухвали суду ОСОБА_1. подала до Апеляційного суду Черкаської області матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року із зазначенням причин його пропуску та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області 14 грудня 2016 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року повторно залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме запропоновано заявнику надати докази сплати судового збору.
27 грудня 2016 року на адресу Апеляційного суду Черкаської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто апелянту.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявник не усунула недоліки апеляційної скарги, які зазначені в ухвалі суду від 14 грудня 2016 року, зокрема не надала доказів сплати судового збору.
Погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову.
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються від сплати судового збору при зверненні до суду з метою захисту їх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певної категорії осіб щодо сплати судового збору.
Саме таке тлумачення норм Закону України «Про судовий збір» і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У цій справі апеляційний суд неправильно витлумачив норми Закону України «Про судовий збір» і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та безпідставно поклав на ОСОБА_1 , яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору.
Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі статей 406, 409, 411 ЦПК України.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить вирішити питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у відповідності до вимог закону.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко
