П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2019 року місто Київ

справа № 373/1229/16-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/4192/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.,

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп"; товариства з обмеженої відповідальністю "Катрін Інвест" до якої приєдналося товариство з обмеженою відповідальністю "Капітан Інвест" на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у складі судді Керекези Я.І. від 6 грудня 2018 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, товариства з обмеженої відповідальністю "Катрін Інвест", товариства з обмеженої відповідальністю "Капітан Інвест", товариства з обмеженої відповідальністю "Дукат Інвест", ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , товариство з обмеженої відповідальністю "Лоджик Україна", про визнання недійсними розпорядження, державних актів на право власності на землю та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 23 травня 2011 року № 350 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради" затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 10,47 га за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

У 2011 році земельні ділянки, надані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , були відчужені ними на підставі договорів купівлі-продажу на користь ТОВ "Катрін Інвест", ТОВ "Капітан Інвест", ТОВ "Дукат Інвест".

Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки мали статус земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", розпорядження землями лісогосподарського призначення площею понад 1 га належали виключно Кабінету Міністрів України, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради" від 23 травня 2011 року № 350; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 .; витребувати земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2018 року в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд вірно встановив факт незаконності вибуття спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення із власності держави, проте дійшов помилкового висновку щодо пропуску строку позовної давності, оскільки про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у січні 2016 року під час опрацювання матеріалів кримінального провадження, розпочатого за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статі 364 Кримінального кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "Катрін Інвест" до якої приєдналося ТОВ "Капітан Інвест" також подали апеляційні скарги, відповідно до яких просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо належних їм земельних ділянок і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині з підстав недоведеності позовних вимог. Скаржники зазначають, що надані позивачем докази на підтвердження наявності у ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" права постійного користування спірними землями є неналежними, оскільки вони не були затверджені органами лісового господарства, зокрема, картографічний планшет № 20 від 2001 року не завірений органами земельних ресурсів; матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що органами виконавчої влади приймались рішення про надання ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" майнових прав на спірні земельні ділянки, а тому судом було допущено неповне з`ясування обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Катрін Інвест" перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", зазначає, що надані ним докази у своїй сукупності підтверджують позовні вимоги та відповідають вимогам законодавства.

Прокурор прокуратури Київської області - Підяш О.С. в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, проти задоволення апеляційних скарг ТОВ "Катрін Інвест" до якої приєдналося ТОВ "Капітан Інвест" заперечував.

Представник ТОВ "Катрін Інвест" та ТОВ "Капітан Інвест" - Діброва А.І. та представник ТОВ "Дукат Інвест" - Лєшков Г.Ю. підтримали апеляційні скарги ТОВ "Катрін Інвест" до якої приєдналося ТОВ "Капітан Інвест" та просили їх задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" заперечували.

Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що у 2001 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням було розроблено матеріали лісовпорядкування ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп".

Згідно протоколу другої лісовпорядної наради від 12 березня 2002 року ухвалено рішення про затвердження основних положень і заходів проекту організації та розвитку лісового господарства на наступний ревізійний період. Вказаний протокол у березні 2002 року було погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області та затверджено головним управлінням сільського господарства і продовольства Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до наведених вище матеріалів лісовпорядкування встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 1,9901 га; кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 1,9901 га; кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 1,9901 га; кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 1,0001 га; кадастровим номером НОМЕР_5 , площею 1,2501 га; кадастровим номером НОМЕР_6 , площею 1,2500 га; з кадастровим номером НОМЕР_7 , площею 1,0000 га надані у власність за рахунок земель лісового фонду які розташовані у 3 виділі 30 кварталу, майстерська дільниця 1, планшет № 20 та перебувають у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу", що також підтверджується інформацією ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" № 7 від 28 березня 2016 року.

Згідно книги № 4 "Таксаційні описи, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень" вказаних матеріалів лісовпорядкування у 3 виділі 30 кварталу, розташовані ліси протиерозійні, площею 26 га, а саме: сосна звичайна, середньовікова, віком 51 рік, висотою 19 метрів, діаметром 18 сантиметрів.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 23 травня 2011 року № 350 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та передано цим громадянам земельні ділянки загальною площею 10.4703 га розташовані на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного розпорядження 6 червня 2011 року були видані державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_3 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 1,9901 га для

ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_8 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_2 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 1,9901 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_9 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_1 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 1,9901 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_10 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_5 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 , площею 1,0001 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_11 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_7 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 , площею 1,2501 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_12 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_6 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 , площею 1,2500 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_13 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області; ОСОБА_4 - державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 , площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства, серії НОМЕР_14 , що розташована та території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

В подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 15 вересня 2011 року земельні ділянки, належні ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , були відчужені на користь ТОВ "Дукат-Інвест".

На підставі договорів купівлі-продажу від 9 вересня 2011 року земельні ділянки, належні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , були відчужені на користь ТОВ "Капітан - Інвест".

На підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2011 року земельна ділянка, належна ОСОБА_4 , була відчужена на користь ТОВ "Лоджик Україна", яка також на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2012 року була відчужена на користь ТОВ "Катрін - Інвест".

Відмовляючи у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", суд першої інстанції виходив із того, що на момент прийняття оспорюваного рішення Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією від 23 травня 2011 року № 350 та передачі у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок, вони перебували у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилися у 3 виділі кварталу № 30 , мали статус земель лісового фонду, а відтак надання спірних земельних ділянок у власність відповідачів є незаконним. Проте позивач порушив встановлений законом строк на звернення до суду за захистом права (позовну давність), про застосування якої заявили відповідачі, внаслідок чого дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Такий висновок суду є правильним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпунктів а), б) частини 1 статі 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядженнями землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до положень статей 20, 21 ЗК України, які діяли на час виникнення правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно пункту ґ) частини 4 статі 84 ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 статі 116 ЗК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно частини 1 статі 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно пункту 12 Перехідних положень ЗК України, який діяв на час виникнення правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно статі 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до вимог статі 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статі 8 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до статі 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, з наданої інформації Українським державним проектним виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" від 30 березня 2016 року № 239, фрагменту з публічної кадастрової карти з кадастровими номерами земельних ділянок НОМЕР_16 , НОМЕР_3 , НОМЕР_19

НОМЕР_17 НОМЕР_18 , НОМЕР_6 , та з нанесеними межами 3 виділу кварталу № 30, майстерська дільниця № 1, планшет № 20, вказані земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час їх передачі у приватну власність громадянам у користування ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп".

Також відповідно до інформації управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі від 18 травня 2016 року № 10-1014-99.3-2031/2-16 згідно умовних позначень графічних матеріалів, що містить проект формування території і встановлення меж Циблівської сільської ради та с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області 1995 року, земельні ділянки з кадастровими номерамиНОМЕР_20 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 розташовані на землях вкритих лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю.

Згідно довідки наданої ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" від 28 березня 2016 року № 7, правовий статус земельних ділянок, які передані у приватну власність громадянам з вищевказаними кадастровими номерами, не змінювався.

Таким чином, можна зробити висновок, що спірні земельні ділянки мали лісогосподарське призначення, їх правовий режим не змінювався, а тому передання у приватну власність громадян не відповідало вимогам законодавства.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статі 9 Конституції України, статі 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес» АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статі 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статі 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статі 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини 1 статі 83, частини 1 статі 84, статі 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом

права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статі 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Катрін Інвест" до якої приєдналося ТОВ "Капітан Інвест" стосовно того, що надані позивачем докази на підтвердження наявності у ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" права постійного користування спірними землями є неналежними, оскільки вони не були затверджені органами лісового господарства, зокрема, картографічний планшет № 20 від 2001 року не завірений органами земельних ресурсів та те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що органами виконавчої влади приймались рішення про надання ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" майнових прав на спірні земельні ділянки, є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

Так, інформація, що була надана виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" від 30 березня 2016 року щодо факту накладання спірних земельних ділянок на лісові ділянки державного агролісгоспу з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, є належним та допустимим доказом, оскільки стосується предмету доказування та надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідним знанням та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів, а матеріали лісовпорядкування 2001 року є результатом інвентаризації земель лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп".

Аналогічний правовий висновок (щодо допустимості наведених вище доказів) викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510ц15.

Доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску ним строку позовної давності, оскільки про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у січні 2016 року під час опрацювання матеріалів кримінального провадження, розпочатого за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статі 364 Кримінального кодексу України є необґрунтованими.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 2 статі 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині 4 статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статі 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Отже, для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини 4 статі 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як убачається з матеріалів справи, прокуратурою пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп" у липні 2016 року.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (частини 1, 2 статі 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Відповідно до статі 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відведення спірних земельних ділянок відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 23 травня 2011 року. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його затвердження, реєстрація права власності на спірні земельні ділянки відбувалось за участю державних органів, які, зокрема, здійснюють контроль за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статі 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Статтею 9 зазначеного Закону встановлює, що державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи.

З матеріалів справи убачається, що державним закладом "Київська обласна санітарно-епідеміологічна станція Міністерства охорони здоров`я України", який є структурним підрозділом Кабінету Міністрів України, надано висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок відповідачам від 12 травня 2011 року № 05.03.02-07/47249 (том 1 а.с. 158).

Таким чином державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення цих порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Тобто, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, був обізнаний про порушене право з моменту прийняття Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією розпорядження - 23 травня 2011 року.

Відповідно строк позовної давності сплив 23 травня 2014 року, а з указаним позовом прокурор звернувся лише 25 липня 2016 року.

Оскільки прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп"; товариства з обмеженої відповідальністю "Катрін Інвест" до якої приєдналося товариство з обмеженою відповідальністю "Капітан Інвест", залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 5 червня 2019 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова