Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 757/22307/17-ц

провадження № 61-48302св18

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - громадська організація «Громадське телебачення»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року в складі Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року в складі суддів: Рубан С.М., суддів Желепи О.В., Болотова Є.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, а саме: « ОСОБА_1 перший заступник Голови СБУ (керівник управління «К») ховає дорогущий будинок під Києвом, чотири іномарки (дві понад $ 100000 кожна) і ще купу різної нерухомості»; «В паперовій декларації (за брехню в якій в тюрму не саджали) ОСОБА_1 все це вказати забув»; «Основне його завдання в СБУ- «кошмарить комєрсов» (як вони це самі називають) в інтересах друзів Президента», «Попри мізерні офіційні статки ОСОБА_1, по-справжньому безбідне життя веде матір трьох дітей генерал-майора 35-річна ОСОБА_5 », яка створена та викладена ОСОБА_2 як власні враження від сюжету «Громадського телебачення» та поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_2, де одночасно з власними зазначеними вище коментарями розміщене посилання на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення» та посилання на розміщений на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3; зобов`язати відповідача ОСОБА_2 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили, розповсюджену ним недостовірну інформацію, шляхом розміщення на його ( ОСОБА_2 ) сторінці в соціальній мережі Facebook вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач здійснив поширення серед необмеженого кола осіб у соціальній мережі «Facebook» з позначкою «Доступно всім» аудіовізуальний твір третьої особи, що містить фрагменти недостовірної інформації у формі фактичних тверджень про позивача. Поширена інформація є фактичним твердженням, завідомо недостовірна, неправдива, містить відомості про події, які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, є перекрученими.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поширена ОСОБА_2 інформація містить оціночні судження, має суспільний інтерес до ОСОБА_1 , як до публічної особи, а відомості розповсюджені з метою перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Суди зазначили, що в даному випадку не мало місце поширення неправдивих відомостей, а те, що оспорена інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача останнім не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що при ухваленні судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права та матеріального права. Зокрема заявник зазначає, що оцінка судом обставин щодо недостовірності інформації та щодо порушення особистих немайнових прав внаслідок її поширення судами надана неправильно, оскільки інформація викладена у формі конкретних фактів та життєвих обставин і не є оціночним судженням. Тому, на думку заявника, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки відповідача, а відображенням дійсності і могла бути встановлена і перевірена судами. Крім того, суди не дали належної правової оцінки кожному з висловлювань окремо та в сукупності, не встановили чи наведені обставини існували взагалі, не проаналізували чи можливо перевірити їх на предмет дійсності та чи є вони фактичним твердженням.

Доводи інших учасників справи.

Інші учасники справи не скористались наданим їм правом на подання відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_1 перебуває на посаді першого заступника Голови Служби безпеки України - начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України, і є публічною особою.

Інформація щодо причетності ОСОБА_1 до вчинення будь-яких правопорушень відсутня.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в соцільній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, де розміщене посилання на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення» та посилання на розміщений на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 аудіовізуальний твір ГО «Громадське телебачення» наступного змісту: «У вівторок пройшло перше судове засідання по нашому позову проти СБУ, керівництво якого тупо не подало ел.декларації ІНФОРМАЦІЯ_5 показала, чому керівники СБУ бояться показати свої статки. Наприклад, ОСОБА_1 , перший зам. голови СБУ (керівник управління «К»), ховає дорогущий будинок під Києвом, чотири (!?) іномарки (дві - понад $100 000 кожна) і ще купу різної нерухомості. До речі, в паперовій декларації (за брехню в якій в тюрму не саджали) ОСОБА_1 все це вказати «забув". Наголошу, ОСОБА_1 не має ніякого відношення до контррозвідки чи роботу служби за лінією фронту. Основне його завдання в СБУ - «кошмаріть комєрсов» (як вони це самі називають) в інтересах друзів Президента. Нагадаю, що призначив ОСОБА_1 персонально ОСОБА_8 своїм публічним указом. Попри мізерні офіційні статки ОСОБА_1, по-справжньому безбідне життя веде матір трьох дітей генерал-майора 35-річна ОСОБА_5 ».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII), суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація. Яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони обираючи кар`єру публічної особи погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судами установлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» № ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Так, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано «43. Він повторює, що фундаментальною вимогою права дифамації (the law of defamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи. Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім`я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами. Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби. Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog)».

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО «Громадське телебачення» і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі» інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на офіційний сайт ГО «Громадське телебачення» є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.

Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, підготовлений журналістами ГО «Громадське телебачення», тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути а ні спростовані ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

За положеннями частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що є поза межами суду касаційної інстанції, та, відповідно, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко