КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/22307/17-ц Головуючий у 1-й інст. - Шум Л.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1240/2018 Доповідач - Рубан С.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2018 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Болотов Є.В.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М. в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Громадська організація «Громадське телебачення» про захист честі, гідності та ділової репутації, -
В С Т А Н О В И В :
Представник ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просить визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, а саме, «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка створена та викладена ОСОБА_3 у статті (посту), поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09 год. 18 хв. на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, дерозміщене посилання на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення», де міститься посилання на розміщений на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4, зобов'язати відповідача ОСОБА_3 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили, розповсюджену ним недостовірну інформацію, шляхом розміщення на його (ОСОБА_3.) сторінці в соціальній мережі Facebook вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.
Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 15 год. 37 хв. відповідач здійснив поширення серед необмеженого кола осіб у соціальній мережі «Facebook», з позначкою «Доступно всім» за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 створену ним статтю (пост) з гіперпосиланням на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 аудіовізуальний твір третьої особи, що містить фрагменти недостовірної інформації у формі фактичних тверджень про позивача, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_6». Поширена інформація є фактичним твердженням, завідомо недостовірна, неправдива, містить відомості про події, які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, є перекрученими.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Громадська організація «Громадське телебачення» про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Посилається на те, що поширені відповідачем відомості беззаперечно містять фактичні дані, які можливо перевірити на їх відповідність дійсності, тому поширені відповідачем відомості про позивача не є оціночними судженнями. Суд, вказавши про те, що поширена відповідачем інформація є оціночним судженням, не дав окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв'язку належної правової оцінки, не встановив чи наведені в інформації обставини існували взагалі, не проаналізував чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи є вони фактичним твердженням. Висновок суду, що поширення відповідачем інформації про позивача здійснювалось з метою перевірки цієї інформації уповноваженими на це законом іншими посадовими особами суперечить іншому висновку суду, згідно якого поширена відповідачем інформація є оціночним судженням і не може бути перевірена на відповідність дійсності. Зазначає, що поширена відповідачем інформація у формі фактичних тверджень вказує на вчинення позивачем протиправних дій, які чинним законодавством кваліфікуються як злочини (кримінальні правопорушення, зокрема, передбачені ст.366-1 КК України (декларування недостовірної інформації) та ст.368-2 КК України (незаконне збагачення)), дискредитують позивача в очах оточуючих, підлеглих, суспільства, формуючи в них негативну оцінку дій позивача з точки зору дотримання закону.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.
Посилається на те, що на телебаченні був розміщений відеосюжет про спосіб життя ОСОБА_1 Відповідач поширив на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» підготовлений журналістами ГО «Громадське телебачення» цей відеосюжет і описав свої враження від нього, залишивши відповідний коментар. Позивач не оскаржував ні інформацію відеосюжету, яка була оприлюднена, ні факти, які у ньому викладені. Інформація, яку просить спростувати позивач це коментар відповідача, який фактично є його враженнями, оціночними судженнями, які ґрунтуються на матеріалах журналістського відеосюжету. ГО «Громадське телебачення» залучено як третю особу до розгляду справи, проте інформацію викладену у відеосюжеті позивач жодним чином не оскаржив. ОСОБА_1 є публічною особою, він підлягає критиці, яка була озвучена шляхом написання відповідачем свого коментаря у соціальній мережі «Facebook».
Представник третьої особи заперечив проти апеляційної скарги.
Посилається на те, що ОСОБА_3 поширив на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» відеосюжет підготовлений журналістами команди «Слідство Інфо» про спосіб життя позивача. Журналісти провели розслідування та встановили, що у власності колишньої дружини позивача дійсно перебуває автомобіль, будинок і про цю інформацію йде мова у відеосюжеті. ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до ГО «Громадське телебачення» щодо оскарження цього відео сюжету та спростування викладеної в ньому інформації, проте на даний час рішення суду немає. Вся інформація розміщена ОСОБА_3 на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» стосується оцінки відеосюжету, який він побачив і який був підготовлений журналістами команди «Слідство Інфо» та є фактично його оціночними судженнями.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Представник ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просить визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, а саме, «ОСОБА_1 перший зам Голови СБУ (керівник управління «К») ховає дорогущий будинок під Києвом, чотири іномарки (дві понад понад $ 100000 кожна) і ще купу різної нерухомості», «В паперовій декларації (за брехню в якій в тюрму не саджали) ОСОБА_1 все це вказати забув», «Основне його завдання в СБУ- «кошмарить комєрсов» (як вони це самі називають) в інтересах друзів Президента», «Попри мізерні офіційні статки ОСОБА_1, по-справжньому безбідне життя веде матір трьох дітей генерал-майора 35-річна ОСОБА_4», яка створена та викладена ОСОБА_3 у статті (посту), поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09 год. 18 хв. на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, дерозміщене посилання на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення», де міститься посилання на розміщений на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4, зобов'язати відповідача ОСОБА_3 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили, розповсюджену ним недостовірну інформацію, шляхом розміщення на його (ОСОБА_3.) сторінці в соціальній мережі Facebook вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.
Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 15 год. 37 хв. відповідач здійснив поширення серед необмеженого кола осіб у соціальній мережі «Facebook», з позначкою «Доступно всім» за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 створену ним статтю (пост) з гіперпосиланням на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 аудіовізуальний твір третьої особи, що містить фрагменти недостовірної інформації у формі фактичних тверджень про позивача, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_7». Поширена інформація є фактичним твердженням, завідомо недостовірна, неправдива, містить відомості про події, які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, є перекрученими.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того,що поширена ОСОБА_3 інформація містить оціночні судження, має суспільний інтерес до ОСОБА_1, який є публічною особою, відомості розповсюджені з метою перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. В даному випадку не мало місце поширення неправдивих відомостей, доказів того, що оспорена інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача судом не встановлено, а позивачем суду не доведено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судомвстановлено і підтверджено представником позивача, що ОСОБА_1 перебуває на посаді першого заступника Голови Служби безпеки України - начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України, є публічною особою.
Відповідно до листа Національної поліції України від 10.04.2017 року відсутня інформація щодо причетності ОСОБА_1 до вчинення будь-яких правопорушень (а.с. 85).
Судомвстановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 в соцільній мережі Facebook за ІНФОРМАЦІЯ_8, де розміщена інформація на веб-сайті ГО «Громадське телебачення», міститься посилання на розміщений на сайті «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 аудіовізуальний твір ГО «Громадське телебачення» наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_9», є недостовірною, неправдивою, містить відомості про події, які не відповідають дійсності, є перекрученими.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Відповідно доч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Положеннями ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановила, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Врішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року зазначив, що перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися &qu15;виставити&qu'>; себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Встановивши обставини справи, враховуючи, що поширена відповідачем інформація містить оціночні судження, має суспільний інтерес до позивача, який є публічною особою, то в даному випадку не мало місце поширення неправдивих відомостей, доказів того, що оспорена інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача судом не встановлено та позивачем не доведено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням колегія суддів не приймає до уваги.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 року на своїй сторінці соціальної мережі «Facebook» розмістив публікацію (пост), у якому виразив свою суб'єктивну думку, засновану на інформації, виготовленій та розміщеній на власному сайті ГО «Громадське телебачення» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4, і на яке міститься посилання у публікації відповідача.
Таким чином, інформація, поширена відповідачем, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистих трактуваннях матеріалів, підготовлених ГО «Громадське телебачення» та оформлених у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі ГО «Громадське телебачення». Така оцінка є вираженням суб'єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, який підготовлений журналістами ГО «Громадське телебачення».
Доводи позивача та його представника, що поширення інформації про нього порушує особисті немайнові права позивача, принцип презумпції невинуватості, закріплений статею 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.ч.1,2,5 ст.17 КПК України, а саме про вчинення ОСОБА_1 протиправних діянь (кримінальних правопорушень) за відсутності вироку суду чи будь-яких інших належних правових підстав, колегія суддів не приймає до уваги.
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
Як вбачається з позовних вимог, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, взята з контексту аудіовізуального твору Громадської організації «Громадське телебачення», в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість у вчиненні позивачем кримінальних правопорушень.
Таким чином, при поширенні оспорюваної інформації про позивача ОСОБА_3 не порушено принцип презумпції невинуватості.
Доводи апеляційної скарги про те, що безпідставне поширення негативної недостовірної інформації про позивача дискредитує позивача в очах оточуючих, підлеглих, суспільства, формуючи у них відповідну негативну оцінку дій позивача з точки зору дотримання закону, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності, є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами, а є лише припущенням позивача.
Крім того, у рішенні від 07.02.2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський Суд з прав людини вказав, що «приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується».
Суд першої інстанції вірно взяв до уваги роз'яснення викладені у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», оскільки, інформація, поширена про позивача в соціальній мережі «Facebook», є суспільно значимою, тобто вона була предметом громадського інтересу на час її поширення, враховуючи, що позивач є публічною особою, перебуває на посаді першого заступника Голови Служби безпеки України - начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України, оскільки право громадськості знати інформацію про публічну особу переважає право на її захист.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення.
Повний текст постанови складено 02 листопада 2018 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Болотов Є.В.
