Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 травня 2019 року
у справі № 757/22307/17-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості спростування у судовому порядку інформації, поширеної про публічну особу
Фабула справи: ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Громадська організація «Громадське телебачення» (далі - ГО «Громадське телебачення»), в якому просив визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_1 у вигляді фактичних тверджень, яка створена та викладена ОСОБА_2 як власні враження від сюжету «Громадського телебачення» та поширену на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, де одночасно з власними коментарями розміщене посилання на офіційний веб-сайт ГО «Громадське телебачення» та посилання на розміщений на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube»; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили, розповсюджену ним недостовірну інформацію, шляхом розміщення на його (ОСОБА_2) сторінці в соціальній мережі Facebook вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначає, що оцінка судом обставин щодо недостовірності інформації та щодо порушення особистих немайнових прав внаслідок її поширення судами надана неправильно, оскільки інформація викладена у формі конкретних фактів та життєвих обставин і не є оціночним судженням. Тому, на думку заявника, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки відповідача, а відображенням дійсності і могла бути встановлена і перевірена судами. Крім того, суди не дали належної правової оцінки кожному з висловлювань окремо та в сукупності, не встановили чи наведені обставини існували взагалі, не проаналізували чи можливо перевірити їх на предмет дійсності та чи є вони фактичним твердженням.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
За положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація. Яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Судами установлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.
У ст.ст. 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО «Громадське телебачення» і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі» інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на офіційний сайт ГО «Громадське телебачення» є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.
Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, підготовлений журналістами ГО «Громадське телебачення», тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ні спростовані ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.
Висновки: згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
Ключові слова: дифамаційні спори, захист особистих немайнових прав, правовий статус публічної особи, межі допустимої критики публічного діяча, право на висловлювання оціночних суджень, констатація фактів, розповсюдження недостовірної інформації, поширення суспільно необхідної інформації
