ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 729/608/17

Провадження № 14-648цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новобасанська сільська рада Бобровицького району Чернігівської області (далі - Новобасанська сільрада),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 11 липня 2017 року у складі судді Демченко Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новобасанської сільради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, визнання незаконним рішення, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,19 га, за набувальною давністю та визнати незаконним рішення Новобасанської сільради від 23 січня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , набутий у порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_3

Будинок знаходиться на земельній ділянці із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Біля будинку є город, огороджений парканом, що перебуває у володінні та користуванні позивача більше 30 років. Вказану земельну ділянку він використовує за призначенням - для ведення особистого селянського господарства та сплачує за неї податок.

З метою оформлення прав на зазначену земельну ділянку позивач звернувся до Новобасанської сільради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із передачі земельної ділянки орієнтовною площею 0,19 га у власність. Після розгляду його заяви на сесії Новобасанської сільради 23 січня 2017 року прийнято рішення № 08-17/2017, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою із передачі земельної ділянки меншою площею - 0,095 га.

Також Новобасанська сільрада прийняла рішення, яким надала дозвіл на розробку проекту землеустрою іншої частини зазначеної земельної ділянки площею 0,095 га ОСОБА_2 .

Позивач вважає таке рішення неправомірним і таким, що порушує його права, оскільки він має право на отримання у власність всієї земельної ділянки площею 0,19 га, а ОСОБА_2 , який ніколи не користувався земельною ділянкою, взагалі не має права на отримання її частини у власність.

Позивач зазначив, що добросовісно, відкрито, безперервно користувався спірною земельною ділянкою більше десяти років, тому відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув на неї право власності.

Новобасанська сільрада заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,20 га розташована між садибами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , яка до перейменування мала назву Базарна; раніше спірна земельна ділянка належала пожежному депо, а рішенням виконавчого комітету Ради народних депутатів від 21 липня 1993 року за № 17 вказана земельна ділянка на вул. Базарній виділена ОСОБА_2 для будівництва жилого будинку.

На частину спірної земельної ділянки орієнтовною площею 0,095 га надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою із передачі земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , а на іншу частину надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою із передачі земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 11 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів щодо користування земельною ділянкою протягом тривалого часу. Також позивач не довів неправомірності прийняття оскаржуваного рішення Новобасанською сільрадою.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 06 вересня 2017 року рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 11 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно вирішив спір, який виник між сторонами у справі, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати зазначені рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушили вимоги статей 10, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме частини шосту, сьому статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Зазначав, що Новобасанська сільрада виступає у правовідносинах з позивачем як суб`єкт владних повноважень, тому цей спір повинен розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У поданому в порядку цивільного судочинства позові позивач заявив такі вимоги:

- визнати за ним право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,19 га, за набувальною давністю;

- визнати незаконним рішення Новобасанської сільради від 23 січня 2017 року у частині визначення розміру земельної ділянки.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Вимоги ОСОБА_1 стосувалися визнання за ним права власності на земельну ділянку в порядку набувальної давності, що є вимогою про визнання права цивільного, майнового. Рішення Новобасанської сільради від 23 січня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою оскаржується лише в частині визначення розміру земельної ділянки, щодо якої ОСОБА_1 надано такий дозвіл.

Крім того, фактично існує спір про право на спірну земельну ділянку, на яку претендують дві фізичні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 14, 15, 59-61).

З урахуванням наведених норм процесуальних законів, можна зробити висновок, що здійснення захисту цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З огляду на вказане суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Підстав для висновків про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вищезазначеною адресою площею 0,25 га.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Новобасанської сільради із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність: ОСОБА_2 - орієнтовною площею 0,08 га, ОСОБА_1 - 0,19 га.

Рішеннями сесії Новобасанської сільради від 23 січня 2017 року № 07-17/2017, № 08-17/2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно надано дозвіл на розробку проекту землеустрою із передачі у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 , кожному по 0,095 га.

Суд установив, що згідно з планом с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області спірна земельна ділянка знаходиться між садибою ОСОБА_1 , розташованою на АДРЕСА_1, та ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку площею 0,19 га за набувальною давністю, посилаючись на добросовісне відкрите та тривале, понад 30 років, володіння та користування цією земельною ділянкою.

Умови набуття права власності за набувальною давністю передбачені у статті 344 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої та другої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15-ти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, врахували умови набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зазначили, що позивач не надав доказів на підтвердження факту користування ним земельною ділянкою протягом 15 років. Надані позивачем докази про сплату податку за землю датовані 2012, 2013 та 2014 роками і не охоплюють всього того періоду, про який зазначив позивач, тобто 15 років, судами досліджено та їм надано правову оцінку.

Щодо розмірів земельної ділянки, на розробку проекту землеустрою якої надано згоду, слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

23 січня 2017 року Новобасанська сільрада прийняла оскаржуване рішення № 08-17/2017.

Новобасанська сільрада обґрунтувала своє рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою і зазначила менший розмір земельної ділянки, оскільки на вільну земельну ділянку претендували одночасно два власники суміжних зі спірною земельних ділянок. Та обставина, що земельні ділянки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є суміжними підтверджується рішенням засідання земельної комісії від 25 жовтня 2016 року (а. с. 61) та рішенням виконкому Новобасанської сільради від 28 вересня 2016 року, що враховано судами при розгляді справи (а. с. 74).

Посилаючись на вказане, суди правильно вважали, що позивач не довів, що оскаржуване рішення Новобасанської сільради є неправомірним, оскільки остання діяла у межах своїх повноважень.

Суди правильно керувалися тим, що позивач реалізував своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, передбачене ЗК України, звернувшись до Новобасанської сільради, яка компетентна вирішувати вказані питання, із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки порядок передачі земельної ділянки установлений законом - статтею 118 ЗК України, яка визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, й іншого порядку з урахуванням вимог ЗК України не передбачено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що при вирішенні питання про надання згоди на розробку проекту землеустрою відповідачем порушено порядок його розгляду, оскільки до заяви ОСОБА_2 не було долучено графічних матеріалів із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її орієнтованих розмірів.

Справа у суді першої інстанції розглянута за правилами ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України в зазначеній редакції цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. У частині третій цієї статті передбачалося, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ця вимога знайшла своє підтвердження у частині першій статті 60 ЦПК України у вказаній редакції.

У частині четвертій статті 60 цього Кодексу зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порядок подання доказів передбачався у статті 131 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, відповідно до частини першої якої право сторін подати докази обмежувалося. Такі докази могли бути подані лише до або під час попереднього судового засідання, а якщо таке не проводилося - до початку розгляду справи по суті, і в іншому випадку такі докази не приймалися, чи сторона зобов`язана була довести поважність причин несвоєчасного подання доказів.

Разом з тим доказів на підтвердження порушення порядку надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_2 матеріали справи не містять, про що суди зазначили у мотивувальних частинах своїх рішень.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на те, що відповідач визнав право ОСОБА_1 на земельну ділянку за набувальною давністю з 01 січня 2017 року не є релевантним, оскільки із заперечень відповідача (а. с. 51-55) вбачається, що у їх тексті наведено роз`яснення Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08, у яких вказано дату, з якої застосовується стаття 119 ЗК України, і з посиланням на ці висновки зазначено, що таке право виникло у ОСОБА_1 лише з 01 січня 2017 року, однак не вказано про визнання позовних вимог.

Суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та визнання незаконним оскаржуваного позивачем рішення Новобасанської сільради.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати незаконним рішення Новобасанської сільради щодо надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою. Рішення Новобасанської сільради про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 не оскаржувалося, відтак суди це рішення не досліджували, висновків щодо його законності не висловлювали.

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди установили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Наведені в касаційній скарзі доводи стосовно порушень судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Н. П. Лященко