Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
1[1]
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №42014110000000382, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2014 року відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Росава, Миронівського району, Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року,
за участю сторін у кримінальному провадженні:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 рокуОСОБА_5 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Вирішено питання речових доказів.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить оскаржуваний вирок суду скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_5 у суді першої інстанції.
Вважає оскаржуваний вирок суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що вирок суду є незаконним внаслідок неконкретності висунутого обвинувачення.
Вказує на те, що у порушення п. 1 ч. З ст. 374 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку щодо ОСОБА_5 не зазначено формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки викладене у оскаржуваному рішенні суду формулювання обвинувачення не відповідає обвинуваченню, викладеному у обвинувальному акті від 22 січня 2015 року.
Висновки суду щодо виправдання ОСОБА_5 у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад злочину - кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України є надуманими та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
В порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК України за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Зазначені обставини вказують на те, що суд розглядав справу однобічно, з явним виправдувальним ухилом.
Вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, як під час досудового так і судового слідства доведена та підтверджується наступними доказами: показами обвинуваченого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в своїй сукупності; протоколами про адміністративне правопорушення від 07 січня 2014 року, складені відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_10 ; постановами судді Богуславського районного суду від 16 січня 2014 року в адміністративній справі відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , про визнання їх винними у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП та накладення адміністративне стягнення; постановами суддів Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року та від 04 березня 2014 року, якими постанови суддів Богуславського районного суду від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про притягнення їх до адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП - скасовано та провадження у справі закрито.
Невизнання обвинуваченим своєї вини, у вчиненні інкримінованого злочину, на думку прокурора, пояснюється його захисною позицією, спрямованою на уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що він, працюючи на посаді начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області та будучи службовою особою органу державної виконавчої влади, вчинив службове підроблення, тобто вніс до офіційного документу завідомо неправдиві відомості за наступних обставин.
Відповідно до наказу МВС України в Київській області №1034 о/с від 30 серпня 2011 року ОСОБА_5 призначено на посаду начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області.
Згідно вимог ст.ст. 2, 5 Закону України „Про міліцію", ст. 6 Закону України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України ОСОБА_5 під час несення служби зобов`язаний був захищати права, свободи і законні інтереси громадян, запобігати правопорушенням та припиняти їх, виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом.
Як посадова особа підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху повинен дотримуватись законності, мати необхідну професійну підготовку, високі моральні якості, ставитись з повагою до прав та свобод громадян, поважати людську гідність.
Згідно з положеннями ст. 60 Конституції України, ст. 5 Закону України „Про міліцію", ст. 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. У разі одержання наказу, який суперечить закону, працівник міліції не повинен його виконувати. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності працівника міліції.
Однак, ОСОБА_5 , грубо ігноруючи конституційні права та свободи людини, відповідно до яких кожен має право на свободу, повагу до гідності, особисту недоторканність, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, в січні 2014 року виконував явно злочинні накази керівництва та склав завідомо неправдиві документи про вчинення адміністративних правопорушень завідомо невинними особами.
Так, 30 грудня 2013 року командиром взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_13 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_14 про те, що 29 грудня 2013 року під час несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіля марки „Хонда", номерний знак НОМЕР_1 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року. При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом установлена не була.
Крім цього, 30 грудня 2013 року інспектором взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_15 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_14 про те, що 29 грудня 2013 року під час
несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіля марки „Фольксваген", номерний знак НОМЕР_2 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року. При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом установлена не була.
У подальшому працівниками УДАІ ГУ МВС України в Київській області встановлено, що власником автомобіля марки „Хонда", номерний знак НОМЕР_3 є ОСОБА_10 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , а власником автомобіля „Фольксваген", номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , зареєстрована в АДРЕСА_3 . Зазначені рапорти відповідно до положень ст. 276 КУпАП направлено до ВДАІ Богуславського РВ Київської області для вирішення питання про притягнення винних у порушенні вимог п. 2.4 ПДР осіб до адміністративної відповідальності.
Отримавши вказані рапорти ОСОБА_5 визначив, що діяння водіїв зазначених автомобілів необхідно кваліфікувати заст. 122-2 КУпАП, як невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
З метою встановлення правопорушників, ОСОБА_5 03 січня 2014 року надіслав виклики за вказаним місцем проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , однак зазначені особи за викликом не з`явилися.
У порушення норм ст.ст. 254, 256 КУпАП без відібрання пояснень у осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності та за відсутності будь- яких доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , з кар`єристських спонукань у ОСОБА_5 виник умисел на внесення до офіційних документів, а саме протоколів про адміністративне правопорушення, завідомо неправдивих відомостей.
07 січня 2014 року близько 10:00 години, в приміщенні відділення ДАІ по обслуговуванню Богуславського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, що по вул. І. Франка, 70, в м. Богуслав Київської області, ОСОБА_5 , діючи умисно, вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА2 № 411741 та протоколу серії АА2 № 411742 завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 та відповідно ОСОБА_10 29 грудня 2013 року близько 12 години 30 хвилин на 20 км автодороги Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, вчинили адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-2 КУпАП, а саме не виконали вимогу працівників ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області про зупинку транспортних засобів, у той час як вказаних осіб на місці вчинення правопорушення зазначеного в протоколі, не було.
У подальшому протоколи про адміністративні правопорушення серії АА2 №411741 та серії АА2 №411742, у яких внесені завідомо неправдиві відомості, направлено до Богуславського районного суду Київської області для розгляду по суті.
Постановами суддів Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 3 (три) місяці.
Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_10 скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу передбаченого ст. 122-2 КУпАП адміністративного правопорушення.
Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_8 також скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу передбаченого ст. 122-2 КУпАП адміністративного правопорушення.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч.1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_6 , думку потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_9 щодо підтримання апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 , які заперечили проти апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Проаналізувавши всі наявні в матеріалах кримінального провадження дані, які на думку сторони обвинувачення, є доказами, колегія суддів прийшла до такого висновку.
Відповідно до приписів ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентними судом згідно з нормами матеріального права та дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, з наведенням мотивів та підстав його ухвалення.
За змістом п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК.
Положеннями ст. 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що суд дотримався зазначених вимог закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_5 , при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_5 прямого умислу на внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей, що підтверджено показами допитаних у судовому засіданні обвинуваченого, потерпілої, свідків, а також дослідженими документами, долученими органами досудового розслідування та не спростовано доказами сторони обвинувачення.
Відповідно до показань обвинуваченого ОСОБА_5 , свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України він не визнав повністю та показав, що на час його роботи на посаді начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ MB С України в Київській області до відділення надійшли завізовані заступником начальника УДАІ в Київській області ОСОБА_16 рапорти інспекторів ОСОБА_17 та ОСОБА_13 по факту невиконання вимоги працівників ДАІ про зупинку в с.Нові Петрівці на 20 км автомобільної дороги Київ-Овруч водіями автомобілів Хонда і Фольксваген. Після цього, 30 грудня 2013 року він дав вказівку інспекторам відділення ОСОБА_18 та ОСОБА_12 з`ясувати викладені у рапортах обставини шляхом отримання пояснень від водіїв по місцю їх проживання, а саме ОСОБА_8 в с.Мисайлівка Богуславського району Київської області та ОСОБА_10 в м.Богуслав Київської області. Як з`ясувалося, ОСОБА_8 по місцю проживання була відсутньою, але її батько повідомив, що вона дійсно проживає в с.Мисайлівка, але на той час перебувала у м.Києві. У телефонній розмові вона повідомила інспекторам, що вона дійсно керувала автомобілем у вказаних у рапорті час та місці, проте не бачила, щоб її зупиняв працівник ДАІ. їй було запропоновано у телефонному режимі з`явитися до відділення ДАІ для надання пояснень та складання щодо неї протоколу про адмінправопорушення. Під час спілкування по телефону ОСОБА_10 підтвердила, що дійсно їхала за кермом автомобіля у зазначених у рапорті час та місці, але повідомила, що в ДАІ для надання пояснень вона не з`явиться. 03 січня 2014 року він через канцелярію райвідділу направив повістки на ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про їх виклик у відділення. Проте у визначений час, а саме 07 січня 2014 року, вказані особи у відділення ДАІ не з`явилися, а тому ним у присутності свідків та у відповідності до посадової інструкції було прийнято рішення про складення щодо вказаних осіб протоколів про адмінправопорушення та направлення їх до суду. Уточнив, що рапорти інспекторів ОСОБА_17 та ОСОБА_13 він вважав офіційними документами, на підставі яких потрібно приймати рішення. Будь-яких сумнівів у достовірності складених рапортів у нього не виникало, а ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у розмові з ним особисто та інспекторами відділення не заперечували факт перебування їх у вказаний у рапортах час на автодорозі Київ-Овруч. Під час розмови з ОСОБА_10 остання підтвердила, що саме вона керувала автомобілем. Після оформлення протоколів вони були зареєстровані в журналі та направлені на розгляд до суду.
Згідно показань потерпілої ОСОБА_8 , 29 грудня 2013 року вона знаходилася на пасажирському сидінні в належному їй автомобілі Фольксваген Поло, д.н.з. НОМЕР_4 , який рухався по трасі Київ-Овруч. Вимог працівників ДАІ про зупинку не було. Першого чи другого січня 2014 року близько 18:00 години їй зателефонував інспектор Співак, який запитав чи керувала вона автомобілем у той день та попросив з`явитися до відділення ДАІ, на що вона повідомила, що знаходиться далеко від м.Києва. Потім 6 січня 2014 року у другій половині дня до неї знову зателефонував інспектор Співак та попросив з`явитися до відділення ДАІ, однак вона повідомила йому, щоб їй направили офіційний виклик із зазначенням причини виклику, на що той погодився. 10 січня 2014 року вона отримала повідомлення від 03 січня 2014 року про її виклик до відділення ДАІ на 06 січня 2014 року, про те, що вона не з`явиться 06 січня 2014 року, інспектору не повідомляла, як і відмовилася відповідно до ст.63 Конституції України, повідомити хто перебував за кермом автомобіля.
Свідок ОСОБА_19 , показала, що 29 грудня 2013 року приблизно у другій половині дня вона рухалася в автомобілі «Хонда Цівік» автодорогою Київ-Овруч. За кермом на той час перебувала особа, якій вона мала намір продати автомобіль. Даних про цю особу вона не пам`ятає. Під час руху автомобіля вимог працівників відділення ДАІ не було. Про обставину складання щодо неї протоколу про адмінправопорушення вона дізналася випадково від своїх знайомих. Уточнила, що була присутня під час розгляду справи про адмінправопорушення Бугуславським районним судом та надавала там пояснення. Оскаржувала винесене судом рішення. Ніяких претензій до обвинуваченого ОСОБА_5 вона не має;
Свідок ОСОБА_18 показав, що у грудні 2013 року він працював інспектором Богуславського В ДАІ. Приблизно в кінці 2013 року до відділення надійшли рапорти про факт незупинки транспортних засобів на вимогу працівників ДАІ. При цьому також надійшли дві облікові картки на транспортні засоби, які були зареєстрованими у Богуславському районі і власниками яких були ОСОБА_20 та інша особа, даних про яку він не пам`ятає на даний час і яка була зареєстрована на той час у с.Мисайлівка. Керівник відділення ДАІ ОСОБА_5 дав вказівку йому та іншому інспектору ОСОБА_21 виїхати за місцем проживання власників автомобілів з метою перевірки обставини керування ними транспортними засобами відповідно до отриманих рапортів. На час виїзду спільно із інспектором ДАІ ОСОБА_21 по місцю проживання власника автомобіля "Фольксваген Поло" в с.Мисайлівка вони виявили батька особи, яка була власником автомобіля і який їм повідомив, що дійсно з ним проживає його дочка, яка на той час була відсутньою і яка має у власності автомобіль "Фольксваген". Дані про особу власника на той час бути точно встановлені, але зараз він не пам`ятає їх. Він залишив батькові номер свого мобільного телефона, після чого вони поїхали за іншою адресою в м.Богу слав. Через деякий час до нього зателефонувала власниця автомобіля, якій він повідомив про необхідність її явки до відділення ДАІ для надання пояснень по факту незупинки на вимогу працівника ДАІ. Остання повідомила, що нікуди їхати не буде, хоча керувала автомобілем на той час на вказаному проміжку дороги Київ-Чоп. Також повідомила, що всі питання вона буде вирішувати в суді під час розгляду справи. По приїзду по місцю проживання ОСОБА_20 вона була відсутня, по телефону з приводу необхідності її явки до відділення ДАІ, повідомила, що перебуває в м.Києві і з`явитися не може;
Свідок ОСОБА_22 , показав, що він, надаючи послуги населенню у сфері права, перебував в період різдвяних свят 2014 року на своєму робочому місці в одному приміщенні з В ДАІ у Богуславському районі, а саме по вул. І.Франка в м.Богуслав разом із знайомим ОСОБА_23 . До нього прийшов чи зателефонував, точно він не пам`ятає, ОСОБА_5 та попросив бути понятими при складанні протоколів про адмінправопорушення щодо двох осіб, а саме жінок, даних про яких він пам`ятає. ОСОБА_5 повідомив їм, що щодо двох осіб наявні матеріали про вчинення ними адмінправопорушення, а саме рапорти, наскільки він пам`ятає. Вони погодилися і ОСОБА_5 роз`яснив їм їх права та повідомив, що вказані особи неодноразово викликалися до відділення ДАІ, але не з`явилися. Наскільки він пам`ятає підтвердженням цього були поштові відправлення та рапорти працівників ДАІ. Після цього ОСОБА_5 у їх присутності склав протоколи про адмінправопорушення;
Свідок ОСОБА_16 , показав, що у грудні 2013 року він займав посаду заступника начальника УДАІ в Київській області. У його обов`язки входили організація роботи та контроль за роботою підрозділів ДАІ в плані технічного огляду і роботи МРЕВ ДАІ. На час його роботи на посаді ОСОБА_5 був начальником ВДАІ Богуславського району. Він особисто візував рапорти інспекторів ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , кому адресувати ці рапорти він розпоряджень не давав, це визначала сама секретар відділення адмінпрактики. Уточнив, що ні йому ніхто не давав, ні він особисто нікому не давав вказівок щодо складання протоколів про адмінправопорушення щодо осіб, яких приймали участь у мирних акціях протесту. Наскільки пам`ятає, рапорти мали бути направлені за місцем реєстрації правопорушника;
Свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_13 , які складали рапорти про порушення громадянками ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Правил дорожнього руху, відповідно вимог ст.63 Конституції України від дачі показань щодо себе у суді відмовилися, посилаючись на те, що відносно них за даним фактом порушено кримінальні провадження.
Водночас суду не вдалося допитати свідка ОСОБА_12 , який незважаючи на неодноразові виклики до суду не з`явився, а винесене рішення суду про його примусовий привід залишилося не виконаним. Не допитано і свідка ОСОБА_25 , про допит якого клопотав прокурор, однак на виклики суду він не з`явився через відсутність за місцем свого проживання.
Окрім показань свідків, які у своїх показаннях детально виклали обставини, сторона обвинувачення на підтримання своєї позиції щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину послалася на надані суду інші джерела доказів, які досліджені судом, а саме:
- рапорти інспектора взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводженя при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_17 від
30.12.2013 року та командира взводу № 3 роти ДПС із забезпечення супроводженя при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_13 від
30.12.2013 року (т. 2 а.с. 43, 51);
- протоколи про адміністратвине правопорушення серії АА2 № 411741 та серії АА2 № 411742 від 07.01.2014 року (т.2 а.с. 44, 52);
- постанови Богуславського районного суду Київської області від
16.01.2014 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 за ст. 122-2 КУпАП та від 16.01.2014 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_10 за ст. 122-2 КУпАП (т.2 а.с. 45-46, 53- 54);
- постанови Апеляційного суду Київської області від 03.03.2014 року та від 04.03.2014 року (т.2 а.с. 47-49, 55-56).
Проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та зазначених письмових доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що жоден із досліджених доказів, на яких грунтується обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_5 у вчиненні передбаченого ч.1 ст. 366 КК України злочину, не підтверджує, що він діючи з прямим умислом, вносив неправдиві відомості до протоколів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ..
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є вмотивованими та узгоджуються із положеннями кримінального закону.
Так, кримінальна відповідальність за ч.1 ст. 366 КК України настає у разі складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне, тобто однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.
Згідно ст.23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Відповідно до ст.24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Суб`єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України характеризується тільки прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів, або усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності (є неправдивим), отже обов`язковою умовою є усвідомлення обвинуваченим неправдивого характеру таких відомостей.
Внесення до документів неправдивих відомостей означає внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.
За змістом обвинувачення неправдивими відомостями в протоколах відносно ОСОБА_26 та ОСОБА_10 є всі обставини події, а саме вчинення ними адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП. Таким чином, вносячи ці недостовірні дані до офіційного документу, винувата особа повинна була завідомо усвідомлювати їх неправдивість, тобто заздалегідь, до моменту складання документу, бути безсумнівно обізнаною щодо цього.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будь-яких доказів про те, що ОСОБА_5 усвідомлював та завідомо знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносились ним 07 січня 2014 року до протоколів про адміністративне правопорушення серії АА2 №411742 щодо ОСОБА_8 та серії АА2 №411741 щодо ОСОБА_10 та що на час складання вказаних протоколів він володів відомостями, які б спростовували викладені у рапортах ОСОБА_13 та ОСОБА_17 обставини щодо поведінки на дорозі водіїв автомобілів Хонда та Фольксваген стороною обвинувачення в суді першої та апеляційної інстанції надано не було.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що, згідно матеріалів кримінального провадження (т.2 а.с. 45-49, 53-56), під час розгляду адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , як в суді першої інстанції, так і в Апеляційному суді Київської області, вказані особи були присутніми, не заперечували факту руху належних їм автомобілів 29 грудня 2013 року о 12:30 годині на автодорозі Київ-Овруч в с.Нові Петрівці, проте заперечували вимогу працівників ДПС про зупинку. Також обидві вказали, що за кермом були інші особи, а не вони. Зокрема, ОСОБА_10 зазначила, що за кермом автомобіля була особа, яка хотіла придбати у неї автомобіль, а ОСОБА_8 взагалі відмовилася вказувати дані про особу, яка керувала належним її автомобілем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування не надано належної оцінки тим обставинам, що підставою для складання протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП були рапорти працівників ДАІ ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , які складені ними, як суб`єктами владних повноважень при виконанні службових обов`язків і відомості яких були використані обвинуваченим під час складання протоколів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ,а тому підстав сумніватися у їх достовірності у нього не було.
Окрім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні першої інстанції обвинувачений пояснив, що підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 , що він за дорученням ОСОБА_5 разом з іншим інспектором Богуславського ВДАІ ОСОБА_21 приїздили за місцем реєстрації власника автомобіля "Фольксваген" ОСОБА_8 в с.Мисайлівка та за місцем реєстрації власника автомобіля "Хонда" ОСОБА_10 в м.Богуслав, залишали батькові ОСОБА_8 та сусідам ОСОБА_10 номер мобільного телефону для зв`язку, спілкувалися з ними по телефону та повідомляли про необхідність з`явитися до Богуславського ВДАІ для складання протоколів.
Зміст обвинувачення фактично зводиться до порушення ОСОБА_5 вимог ст.ст. 251, 254, 256 КУпАП при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, неналежного зібрання доказів винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у вчиненні адміністративного правопорушення та їх неправильної оцінки, що могло бути підставою для притягнення обвинуваченого до дисциплінарної відповідальності як службової особи і самостійного складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, як це намагалася довести суду сторона обвинувачення, не утворює. Сам по собі факт скасування апеляційним судом постанов суду винесених у справі про адмін правопорушення відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_10 не може свідчити про наявність ознак злочину у діях ОСОБА_5 , який йому інкриміновано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують вини обвинуваченого та не доводять наявності в його діях прямого умислу на внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Крім того, суб`єктом службового підроблення може бути будь-яка службова особа (частини 3 і 4 ст. 18 КК) незалежно від того, у публічній чи в приватній сфері службової діяльності вчинюється цей злочин, тобто суб`єктом даного злочину може бути лише службова особа.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, будь-яких доказів на підтвердження вчинення вказаного злочину службовою особою, стороною обвинувачення не надано і обвинувачення грунтується виключно на словах обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він працював на посаді начальника Богуславського ВДАІ. У наданих прокурором доказах відсутні будь-які документи, які б підтверджували службове становище обвинуваченого (накази про приймання на роботу та звільнення, витяг з послужного списку обвинуваченого, характеристика з місця служби, посадова інструкція, тощо), тобто на яких підставах ОСОБА_5 здійснював функції службової особи органу державної влади.
Будь-яких інших доказів, окрім тих, які були предметом дослідження у суді першої інстанції і які б свідчили про обставини вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь, сторона обвинувачення суду не навела в апеляційній скарзі та не надала під час апеляційного розгляду.
Згідно ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення обвинуваченим, а також якщо в діянні обвинуваченого, в якому обвинувачується особа є склад кримінального правопорушення.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір.
Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями 4.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06.12.1998р. Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали свої справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p.33, & 77").
Колегія суддів погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції щодо сумнівного характеру вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який знайшов свій вияв як в положенні ст. 17 КПК України, з якого випливає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має право бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини такої особи тлумачаться на її користь. У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21.07.2011р. у справі "Коробов проти України" зазначалося, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.
Доводи прокурора в апеляційній скарзі про незаконність вироку суду через неконкретність висунутого обвинувачення, а також те, що, викладене у судовому рішенні формулювання обвинувачення не відповідає обвинуваченню, викладеному у обвинувальному акті від 22 січня 2015 року, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки не відповідає дійсності.
Розгляд кримінального провадження здійснювався судом першої інстанції відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні №42014110000000382 від 14 серпня 2015 року, який двічі повертався судом прокурору ( ухвали Миронівського районного суду Київської області від
27.10.2015 року та від 25.04.2017 року, т.1 а.с. 55-57; т.3 а.с.82). Однак, за апеляційними скаргами прокурора, ухвалами апеляційного суду Київської області від 24.11.2015 року та від 20.06.2017 року, (т. 1 а.с. 84-86;т.3 а.с.117- 119) вимоги прокурора задовольнялися, рішення судів першої інстанції про повернення обвинувального акту скасовувалися та призначався новий розгляд. Відтак, суд апеляційної інстанції погодився, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, а прокурор вважаючи висунуте обвинувачення ОСОБА_5 не конкретним, упродовж судового розгляду не скористався повноваженнями, визначеними у ст.338 КПК України щодо зміни обвинувачення в суді.
З огляду на це, на думку колегії суддів, суд першої інстанції розглянувши справу у межах висунутого обвинувачення відповідно до вимог ст. 337 КПК України, прийшов до правильного висновку про виправдання ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування вироку суду чи вплинули
на законність постановленого рішення суду, прокурор в апеляційній скарзі не навів, а колегія суддів під час апеляційного перегляду їх не встановила.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому подану апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року щодо ОСОБА_5 без змін.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
___________ _________ ____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11кп/824/289/2019 Категорія КК: ч.1 ст.366
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_27 Доповідач: ОСОБА_1
