Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 371/1486/15-к
Провадження № 1-кп/375/8/18
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.09.2018 Рокитнянський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 потерпілої - ОСОБА_4 , представника потерпілої - ОСОБА_5 , захисника - ОСОБА_6 , обвинуваченого - ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в смт. Рокитне кримінальне провадження № 42014110000000382, відомості щодо якого внесено до ЄРДР 12.11.2014, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Росава, Миронівського району, Київської області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, не працюючого, військовозобов"язаного, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого -
у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України,
ВСТАНОВИВ:
Згідно обвинувального акта ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується в тому, що він, працюючи на посаді начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області та будучи службовою особою органу державної виконавчої влади, вчинив службове підроблення, тобто вніс до офіційного документу завідомо неправдиві відомості за наступних обставин.
Відповідно до наказу МВС України в Київській області №1034 о/с від 30 серпня 2011 року ОСОБА_7 призначено на посаду начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області.
Згідно вимог ст.ст. 2, 5 Закону України „Про міліцію", ст. 6 Закону України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України ОСОБА_7 під час несення служби зобов`язаний був захищати права, свободи і законні інтереси громадян, запобігати правопорушенням та припиняти їх, виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом.
Як посадова особа підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху повинен дотримуватись законності, мати необхідну професійну підготовку, високі моральні якості, ставитись з повагою до прав та свобод громадян, поважати людську гідність.
Згідно з положеннями ст. 60 Конституції України, ст. 5 Закону України „Про міліцію", ст. 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. У разі одержання наказу, який суперечить закону, працівник міліції не повинен його виконувати. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності працівника міліції.
Однак, ОСОБА_7 грубо ігноруючи конституційні права та свободи людини, відповідно до яких кожен має право на свободу, повагу до гідності, особисту недоторканність, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, в січні 2014 року виконував явно злочинні накази керівництва та склав завідомо неправдиві документи про вчинення адміністративних правопорушень завідомо невинними особами.
Так, 30 грудня 2013 року командиром взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 про те, що 29 грудня 2013 року під час несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіля марки „Хонда", номерний знак НОМЕР_1 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року. При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом установлена не була.
Крім цього, 30 грудня 2013 року інспектором взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_10 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 про те, що 29 грудня 2013 року під час несення служби на 20 км автошляху Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, водій автомобіля марки „Фольксваген", номерний знак НОМЕР_2 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року. При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом установлена не була.
У подальшому працівниками УДАІ ГУ МВС України в Київській області встановлено, що власником автомобіля марки „Хонда", номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_11 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , а власником автомобіля „Фольксваген", номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , зареєстрована в АДРЕСА_3 . За таких обставин зазначені рапорти відповідно до положень ст. 276 КУпАП направлено до ВДАІ Богуславського РВ Київської області для вирішення питання про притягнення винних у порушенні вимог п. 2.4 ПДР осіб до адміністративної відповідальності.
Отримавши рапорти інспектора взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_10 та командира взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 від 30 грудня 2013 року, ОСОБА_7 визначив, що діяння водіїв вищевказаних автомобілів необхідно кваліфікувати за ст. 122-2 КУпАП, як невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
З метою встановлення правопорушників, ОСОБА_7 03 січня 2014 року надіслав виклики за місцем проживання ОСОБА_11 , що в АДРЕСА_2 , та ОСОБА_4 , що в АДРЕСА_3 . Разом з тим, останні за викликом не з`явилися.
У порушення норм ст.ст. 254, 256 КУпАП без відібрання пояснень у осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності та за відсутності будь-яких доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , з кар`єристських спонукань у ОСОБА_7 виник умисел на внесення до офіційних документів, а саме протоколів про адміністративне правопорушення, завідомо неправдивих відомостей.
07 січня 2014 року приблизно о 10:00 годині, в приміщенні відділення ДАІ по обслуговуванню Богуславського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, що по вул. І. Франка, 70, в м. Богуслав Київської області, ОСОБА_7 , діючи умисно, вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА2 № 411741 та протоколу серії АА2 № 411742 завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_4 та відповідно ОСОБА_11 29 грудня 2013 року близько 12 години 30 хвилин на 20 км автодороги Київ-Овруч в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, вчинили адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-2 КУпАП, а саме не виконали вимогу працівників ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області про зупинку транспортних засобів, у той час як останніх на місці вчинення правопорушення зазначеного в протоколі, не було.
У подальшому протоколи про адміністративні правопорушення серії АА2 №411741 та серії АА2 №411742, у яких внесені завідомо неправдиві відомості, були направлені до Богуславського районного суду Київської області для розгляду по суті.
Постановою судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_11 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 3 (три) місяці.
Постановою судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_4 також визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 3 (три) місяці.
Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_11 скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу передбаченого ст.122-2 КУпАП адміністративного правопорушення.
Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_4 також скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу передбаченого ст.122-2 КУпАП адміністративного правопорушення.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України не визнав повністю та суду показав, що на час його роботи на посаді начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області до відділення надійшли завізовані заступником начальника УДАІ в Київській області ОСОБА_12 рапорти інспекторів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 по факту невиконання вимоги працівників ДАІ про зупинку в с.Нові Петрівці на 20 км автомобільної дороги Київ-Овруч водіями автомобілів Хонда і Фольксваген.
Після цього, а саме 30.12.2013 року він дав вказівку інспекторам відділення ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з`ясувати викладені у рапортах обставини шляхом отримання пояснень від водіїв по місцю їх проживання, а саме ОСОБА_4 в с.Мисайлівка Богуславського району Київської області та ОСОБА_11 в м.Богуслав Київської області. Як з`ясувалося, ОСОБА_4 по місцю проживання була відсутньою, але її батько повідомив, що вона дійсно проживає в с.Мисайлівка, але на той час перебувала у м.Києві. У телефонній розмові вона повідомила інспекторам, що вона дійсно керувала автомобілем у вказаних у рапорті час та місці, проте не бачила, щоб її зупиняв працівник ДАІ. Їй було запропоновано у телефонному режимі зявитися до відділення ДАІ для надання пояснень та складання щодо неї протоколу про адмінправопорушення.
ОСОБА_11 також не було вдома, але він особисто спілкувався з нею по телефону і вона підтвердила, що дійсно їхала за кермом автомобіля у зазначених у рапорті час та місці, але повідомила, що в ДАІ для надання пояснень вона не зявиться і всі питання будуть вирішуватися у суді.
03.01.2014 року він через канцелярію райвідділу направив повістки на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_11 про їх виклик у відділення. Проте у визначений час, а саме 07.01.2014 року, вказані особи у відділення ДАІ не зявилися, а тому ним у присутності свідків та у відповідності до посадової інструкції було прийнято рішення про складення щодо вказаних осіб протоколів про адмінправопорушення та направлення їх до суду.
Уточнив, що рапорти інспекторів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 він вважав офіційними документами, на підставі яких потрібно приймати рішення. Будь-яких сумнівів у достовірності складених рапортів у нього не виникало, а ОСОБА_4 та ОСОБА_11 у розмові з ним особисто та інспекторами відділення не заперечували факт перебування їх у вказаний у рапортах час на автодорозі Київ-Овруч. Під час розмови з ОСОБА_11 остання підтвердила, що саме вона керувала автомобілем. Після оформлення протоколів вони були зареєстровані в журналі та направлені на розгляд до суду.
Просить його виправдати.
Відповідно до ст. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, а саме: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. При цьому обов`язок доказування зазначених обставин відповідно до частини першої статті 92 вказаного Кодексу покладається на прокурора.
Відповідно до ст. 93 КПК Українизбирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 2 ст. 84 КПК Українипроцесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Під час судового слідства у даному кримінальному провадження сторонам були забезпечені всі умови для реалізації ними передбачених ст.ст. 22, 26 КПК України процесуальних прав, в тому числі й щодо обсягу доказів на обґрунтування своїх позицій.
На підтвердження вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину у судовому засіданні за ініціативою сторони обвинувачення були допитані потерпіла та свідки зі сторони обвинувачення.
Так, потерпіла ОСОБА_4 суду показала,що 29 грудня 2013 року вона знаходилась в належному їй автомобілі Фольксваген Поло, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по трасі Київ-Овруч, але ним не керувала. Знаходилась на пасажирському сидінні. На дорозі був щільний рух, автомобілі рухалися дуже повільно. Було багато постів ДАІ, проте вимог працівників ДАІ про зупинку не було. Першого чи другого січня 2014 року близько 18:00 години їй зателефонував інспектор Співак, який представився, та запитав чи керувала вона автомобілем у той день. Потім він попросив з`явитися до відділення ДАІ і на що вона йому повідомила, що знаходиться далеко від м.Києва, а саме на підїзді до міста Львова. Потім 6 січня 2014 року у другій половині дня до неї знову зателефонував інспектор Співак та попросив зявитися до відділення ДАІ. Вона повідомила останньому щоб їй направили офіційний виклик із зазначенням причини виклику і на що той погодився. 10.01.2014 року вона отримала повідомлення від 03 січня 2014 року про її виклик до відділення ДАІ на 06 січня 2014 року. Про те, що вона не зявиться 06 січня 2014 року вона інспектору не говорила.
Уточнила, що інспектор запитував про те, хто перебував за кермом, але вона йому не повідомила відповідно до ст.63 Конституції України, оскільки за кермом перебував її близький родич. Під час розгляду справи судом вона також відмовилася вказати хто був за кермом автомобіля. Батько повідомляв їй, що 2 січня 2014 року приїздили працівники міліції за місцем її проживання та що він надав їм її мобільний телефон.
Також уточнила, що вона не була учасником протестних заходів, які на той час відбувалися.
Свідок ОСОБА_15 суду показала, що 29 грудня 2013 року приблизно у другій половині дня вона рухалася в автомобілі «Хонда Цівік» автодорогою Київ-Овруч. За кермом на той час перебувала особа, якій вона мала намір продати автомобіль. Даних про цю особу вона не пам`ятає. Під час руху автомобіля вимог працівників відділення ДАІ не було. Про обставину складання щодо неї протоколу про адмінправопорушення вона дізналася випадково від своїх знайомих.
Уточнила, що була присутня під час розгляду справи про адмінправопорушення Бугуславським районним судом та надавала там пояснення. Оскаржувала винесене судом рішення. Ніяких претензій до обвинуваченого ОСОБА_7 вона не має.
Свідок ОСОБА_13 суду показав, що станом на грудень 2013 року він працював інспектором Богуславського ВДАІ. Приблизно в кінці 2013 року до відділення надійшли рапорти про факт незупинки транспортних засобів на вимогу працівників ДАІ. При цьому також надійшли дві облікові картки на транспортні засоби, які були зареєстрованими у Богуславському районі і власниками яких були ОСОБА_16 та інша особа, даних про яку він не памятає на даний час і яка була зареєстрована на той час у с.Мисайлівка. Керівник відділення ДАІ ОСОБА_7 дав вказівку йому та іншому інспектору ОСОБА_17 виїхати за місцем проживання власників автомобілів з метою перевірити обставини керування ними транспортними засобами відповідно до отриманих рапортів.
На час виїзду спільно із інспектором ДАІ ОСОБА_17 по місцю проживання власника автомобіля «Фольксваген Поло» в с.Мисайлівка вони виявили батька особи, яка була власником автомобіля і який їм повідомив, що дійсно з ним проживає його дочка, яка на той час була відсутньою і яка має у власності автомобіль «Фольксваген».
Дані про особу власника на той час бути точно встановлені, але зараз він не пам`ятає їх. Він залишив батькові номер свого мобільного телефона, після чого вони поїхали за іншою адресою в м.Богуслав. Через деякий час до нього зателефонувала власниця автомобіля, якій він повідомив про необхідність її явки до відділення ДАІ для надання пояснень по факту незупинки на вимогу працівника ДАІ. Остання повідомила, що нікуди їхати не буде, хоча керувала автомобілем на той час на вказаному проміжку дороги Київ-Чоп. Також повідомила, що всі питання вона буде вирішувати в суді під час розгляду справи.
По приїзду по місцю проживання ОСОБА_16 остання була відсутня. Інший інспектор зв`язався з нею по телефону з приводу необхідності її явки до відділення ДАІ, проте вона повідомила що перебуває в м.Києві і зявитися не може.
Свідок ОСОБА_18 суду показав, що він, надаючи послуги населенню у сфері права, перебував в період різдвяних свят 2014 року на своєму робочому місці, яке знаходилося в одному приміщенні з ВДАІ у Богуславському районі, а саме по вул. І.Франка в м.Богуслав. Разом з ним на той час у кабінеті перебував його знайомий ОСОБА_19 . До нього прийшов чи зателефонував, точно він не памятає, ОСОБА_7 та попросив бути понятими при складанні протоколів про адмінправопорушення щодо двох осіб, а саме жінок, даних про яких він памятає. ОСОБА_7 повідомив їм, що щодо двох осіб наявні матеріали про вчинення ними адмінправопорушення, а саме рапорти, наскільки він памятає. Вони погодилися і ОСОБА_7 розяснив їм їх права та повідомив, що вказані особи неодноразово викликалися до відділення ДАІ, але не зявилися. Наскільки він памятає підтвердженням цього були поштові відправлення та рапорти працівників ДАІ. Після цього ОСОБА_7 у їх присутності склав протоколи про адмінправопорушення.
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що у грудні 2013 року він займав посаду заступника начальника УДАІ в Київській області. В коло його обовязків входили організація роботи та контроль за роботою підрозділів ДАІ в плані технічного огляду і роботи МРЕВ ДАІ. На час його роботи на посаді ОСОБА_7 був начальником ВДАІ Богуславського району.
Він особисто візував рапорти інспекторів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , оскільки на той час була відсутня службова особа управління, яка відповідала за цю ділянку роботи. Суть його візування зводилася до напису "Прошу прийняти міри згідно чинного закондавства", але точно він не памятає. Кому адресувати ці рапорти він розпоряджень не давав і це визначала сама секретар відділення адмінпрактики.
Уточнив, що ні йому ніхто не давав, ні він особисто нікому не давав вказівок щодо складання протоколів про адмінправопорушення щодо осіб, яких приймали участь у мирних акціях протесту. Наскільки памятає, рапорти мали бути направлені за місцем реєстрації правопорушника.
Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , які складали рапорти про порушення громадянками ОСОБА_4 та ОСОБА_11 правил дорожнього руху, відповідно вимог ст.63 Конституції України від дачі показань щодо себе відмовилися, посилаючись на те, що відносно них за даним фактом порушено кримінальні провадження.
Свідок ОСОБА_14 , незважаючи на неодноразові його виклики, до суду не з`явився. Судом вживалися заходи для його допиту в судовому засіданні і в тому числі шляхом ухвалення судового рішення про його привід, проте останній з невідомих причин виконаний не був. У судовому засіданні прокурор відмовився від повторного виклику та допиту вказаного свідка.
Не був допитаний судом і свідок ОСОБА_20 , клопотання прокурора про допит якого у судовому засіданні було задоволено судом. На адресу вказаного свідка і в тому числі через прокурора, який приймав у часть у провадженні, неодноразово направлялися судові повістки. На разі, останні вручені адресату не були через відсутність останнього за місцем свого проживання.
Окрім показань свідків, сторона обвинувачення на обстоювання своєї позиції щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину посилається на надані суду інші джерела доказів, якими є:
- рапорти інспектора взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводженя при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_10 від 30.12.2013 року та командира взводу № 3 роти ДПС із забезпечення супроводженя при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 від 30.12.2013 року (т. 2 а.с. 43, 51);
- протоколи про адміністратвине правопорушення серії АА2 № 411741 та серії АА2 № 411742 від 07.01.2014 року (т.2 а.с. 44, 52);
- постанови Богуславського районного суду Київської області від 16.01.2014 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за ст.122-2 КУпАП та від 16.01.2014 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_11 за ст.122-2 КУпАП (т.2 а.с. 45-46, 53-54);
- постанови Апеляційного суду Київської області від 03.03.2014 року та від 04.03.2014 року (т.2 а.с. 47-49, 55-56).
Відповідно до положень ст. 94 КПК Українисуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності (прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів ст. 85 КПК України), допустимості (отримання у порядку, встановленому цим Кодексом - ст.86 КПК України), достовірності (чи відповідає фактичним обставинам справи), а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Належним чином дослідивши, проаналізувавши та оцінивши надані докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд приходить до наступного висновку.
Згідно вимог ст.91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають:
подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
Згідно ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст.. 91 цього Кодексу за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно ст.11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
Кримінальна відповідальність за ч.1 ст. 366 КК України настає у разі складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне, тобто однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.
Згідно ст.23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Відповідно до ст.24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Суб"єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України характеризується тільки прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів, або усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності (є неправдивим), отже обов`язковою умовою є усвідомлення обвинуваченим неправдивого характеру таких відомостей.
Внесення до документів неправдивих відомостей означає внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.
За змістом обвинувачення неправдивими відомостями в протоколах відносно ОСОБА_21 та ОСОБА_11 є всі обставини події, а саме вчинення ними передбаченого ст.122-2 КУпАП адміністративного правопорушення. Таким чином, вносячи ці недостовірні дані до офіційного документу, винувата особа повинна була завідомо усвідомлювати їх неправдивість, тобто заздалегідь, до моменту складання документу, бути безсумнівно обізнаною щодо цього.
Разом з тим, будь-яких доказів про те, що ОСОБА_7 усвідомлював та завідомо знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносились ним 07 січня 2014 року до протоколів про адміністративне правопорушення серії АА2 №411742 щодо ОСОБА_4 та серії АА2 №411741 щодо ОСОБА_11 та що на час складання вказаних протоколів він володів відомостями, які б спростовували викладені у рапортах ОСОБА_8 та ОСОБА_10 обставини щодо поведінки на дорозі водіїв автомобілів Хонда та Фольксваген стороною обвинувачення суду надано не було.
Крім того, жоден з досліджених доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, не підтверджує, що ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, вносив відомості до протоколів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_11 .
Слід також зазначити, що, як вбачається із матеріалів кримінального провадження (т.2 а.с. 45-49, 53-56), під час розгляду адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_11 як в суді першої інстанції, так і в Апеляційному суді Київської області останні були присутніми, не заперечували факту руху належних їм автомобілів 29 грудня 2013 року о 12:30 годині на автодорозі Київ-Овруч в с.Нові Петрівці, проте заперечували вимогу працівників ДПС про зупинку. Також обидві вказали, що за кермом були інші особи, а не вони. Зокрема, ОСОБА_11 вказувала, що за кермом автомобіля була особа, яка хотіла придбати у неї автомобіль, а ОСОБА_4 взагалі відмовилася вказувати дані про особу, яка керувала належним її автомобілем.
На переконання суду органом досудового розслідування не надано належної оцінки тим обставинам, що підставою для складання протоколів про адміністративне правопорушення за ст.122-2 КУпАП були рапорти працівників ДАІ ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , які були складені ними як суб`єктами владних повноважень при виконанні службових обов`язків і відомості яких були використані обвинуваченим під час складання протоколів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_11 і підстав сумніватися у достовірності яких у нього не було.
Окрім того, як пояснив у судовому засіданні обвинувачений і що підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , останній за дорученням ОСОБА_7 разом з іншим інспектором Богуславського ВДАІ ОСОБА_17 приїздили за місцем реєстрації власника автомобіля "Фольксваген" ОСОБА_4 в с.Мисайлівка та за місцем реєстрації власника автомобіля "Хонда" ОСОБА_11 в м.Богуслав, залишали батькові ОСОБА_4 та сусідам ОСОБА_11 номер мобільного телефону для зв"язку, спілкувалися з ними по телефону та повідомляли про необхідність з"явитися до Богуславського ВДАІ для складання протоколів. Даної обставини не заперечували, будучи допитаними у судовому засіданні, і самі ці особи, проте до відділення ДАІ останні так і не з`явилися.
Зміст обвинувачення фактично зводиться до порушення ОСОБА_7 вимог ст.ст. 251, 254, 256 КУпАП при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, неналежного зібрання доказів винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_11 у вчиненні адміністративного правопорушення та їх неправильної оцінки, що могло бути підставою для притягнення обвинуваченого до дисциплінарної відповідальності як службової особи і самостійного складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, як це намагалася довести суду сторона обвинувачення, не утворює.
Надані стороною обвинувачення докази не підтверджують вини обвинуваченого та не доводять наявності в його діях прямого умислу на внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Крім того, суб`єктом службового підроблення може бути будь-яка службова особа (частини 3 і 4 ст. 18 КК) незалежно від того, у публічній чи в приватній сфері службової діяльності вчинюється цей злочин, тобто субєктом даного злочину може бути лише службова особа.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження вчинення вказаного злочину службовою особою, стороною обвинувачення не надано і обвинувачення грунтується виключно на словах обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він працював на посаді начальника Богуславського ВДАІ. У наданих прокурором доказах відсутні будь-які документи, які б підтверджували службове становище обвинуваченого (накази про приймання на роботу та звільнення, витяг з послужного списку обвинуваченого, характеристика з місця служби, посадова інструкція, тощо), тобто на яких підставах ОСОБА_7 здійснював функції службової особи органу державної влади.
Будь-яких інших доказів, окрім тих які були предметом дослідження у судовому засіданні і які б свідчили про обставини вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь, сторона обвинувачення суду не надала.
Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція Українимає найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституціїі повинні відповідати їй.
Згідно зіст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно доположень частин першоїта другоїстатті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинуваченн я і кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ч. 2ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального злочину і підлягає виправданню, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка зобов`язує суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а також ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, які регламентують застосування принципу верховенства права у кримінальному провадженні та кримінально-процесуальному законодавстві, під час розгляду судового провадження відносно ОСОБА_7 суд використовував як джерело права практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, а саме відсутність події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, виявлені під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
На підставі викладеного, всебічно, повно дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору відносності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд прийшов до висновку про те, що пред`явлене ОСОБА_22 обвинувачення у вчиненні передбаченого ч.1 ст. 366 КК України злочину, не знайшло свого підтвердження у судовому провадженні належними і допустимими доказами, а тому ОСОБА_7 підлягає виправданню у зв`язку з відсутністю у його діях складу вказаного злочину.
При ухваленні вироку судом враховані позиції Апеляційного суду Київської області (справа № 11-кп/780/432/15), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №5-2740 км15) у даній категорії кримінальних проваджень.
В ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення була надана постанова про визнання речовим доказом від 13 листопада 2014 року (т.2 а.с.7) та постанова про уточнення постанови про визнання речовими доказами від 24 листопада 2014 року (т.2 а.с.18).
Згідно вказаних постанов визнано речовими доказами та постановлено залишити в матеріалах кримінального провадження №42014110000000382: витяг з ЄРДР, протоколи допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та адміністративні матеріали відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_4 ..
Питання про долю речових доказів, а саме адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , слід вирішити відповідно до положень ст.100 КПК України.
Що стосується інших речових доказів, а саме: протоколів допиту свідків, обвинуваченого, потерпілої та витягу з ЄРДР, то на думку суду, вони не є речовими доказами в розумінні статті 100 вказаного Кодексу, оскільки витяг з ЄРДР є процесуальним документом та невідємною частиною кримінального провадження; що стосується протоколів допиту, то вони в матеріалах кримінального провадження відсутні, не були надані стороною обвинувачення в процесі судового розгляду, місце їх знаходження суду невідоме. Проте, вказані процесуальні документи не характеризують особу обвинуваченого та не містять доказової інформації стосовно обставин вчинення злочину.
Відповідно ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження отримує усно. За клопотанням прокурора судом були допитані всі зазначені ним свідки. Свої висновки суд може обгрунтовувати показаннями свідків, потерпілого, отриманими в ході судового розгляду безпосередньо, а їх показання, отримані в ході досудового розслідування можуть бути оголошені під час судового розгляду з метою перевірки їх правдивості і зясування розбіжностей. Будь-яких клопотань про виклик свідків (крім заявлених у клопотанні прокурора) в ході судового розгляду заявлено не було, зазначені протоколи допитів в якості речових доказів стороною обвинувачення надані не були, питання про приєднання їх до матеріалів кримінальногопровадження судом не вирішувалось, їх місцезнаходження суду невідоме, а тому суд відповідно до вимог ст.100 КПК України питання про їх долю не вирішує.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-370,373-374 КПК України, суд -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_7 за ч.1 ст. 366 КК України визнати невинуватим та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діянні складу вказаного злочину.
Речові докази - копії адміністративних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_11 залишити в матеріалах даного кримінального провадження.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Рокитнянський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1
Вирок набрав законної сили "____"_________________20____
