Справа № 201/8493/18
Провадження № 2/201/782/2019
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2019 року Жовтневий районний суд
м . Дніпропетровська
у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,
при секретарі – Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-07» про стягнення безпідставно отриманих коштів,
ВСТАНОВИВ:
02 серпня 2018 року ПАТ «Дніпроважмаш» звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів (а.с. 1-3).
Ухвалою судді Федоріщева С.С. від 03 серпня 2018 року відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду у порядку загального позовного провадження (а.с. 20).
Ухвалою суду від 31 жовтня 2018 року за заявою відповідача до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ «Тема-07»(а.с. 102, 103).
Ухвалою суду від 31 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ПрАТ «Страхова компанія «Рідна»(а.с.104).
Ухвалою суду від 12 березня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 30 листопада 2018 року про призначення розгляду справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 123), клопотання від 01 березня 2019 року про зупинення провадження по справі (а.с. 140), у зв’язку з їх необґрунтованістю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 904/5664/16 стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ТОВ «Тема-07» заборгованість за договором поставки, а саме, стягнуто суму основного боргу у розмірі 2474173,99 грн., пеню у розмірі 18860,51 грн., судовий збір в розмірі 37395,52 грн.
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 від 11 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 904/5664/16, згідно з якою залишок заборгованості ПАТ «Дніпроважмаш» перед ТОВ «Тема-07» складає 997672,55 грн. Цією ж постановою і розрахунком передбачено стягнення з боржника на користь приватного виконавця ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що становить 99767,26 грн.
Постановою приватного виконавця від 14 грудня 2017 року були арештовані кошти боржника у межах суми заборгованості на суму 1035697,18 грн., у зв’язку із чим 15 грудня 2017 року ПАТ «Дніпроважмаш» платіжним дорученням № 25650 перераховано приватному виконавцю ОСОБА_1 кошти в сумі 1035697,18 грн. з урахуванням його винагороди і витрат виконавчого провадження.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 904/5664/16 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року і визнано неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_1 в частині стягнення залишку заборгованості в сумі 935790,92 грн. Апеляційним судом встановлено, що приватний виконавець, не з'ясувавши доводів боржника, безпідставно розпочав примусове виконання та повторно стягнув з ПАТ «Дніпроважмаш» борг в сумі 935790,92 грн.
Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст. 1212 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання удових рішень і рішень інших органів», просить стягнути з приватного виконавця ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 99767,26 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнав. 29 жовтня 2018 року надав відзив на позовну заяву (а.с. 36-40), у якому не погодився з правовими підставами позову. Відмітив, що позивач добровільно виконуючи рішення суду, перерахував грошові кошти в сумі 1035697,18 грн. на рахунок приватного виконавця з урахуванням усіх витрат виконавчого провадження. Натомість Дніпропетровський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, безпідставно не прийняв це до уваги, не звернув уваги на те, що стягнення у примусовому порядку не відбувалося, оскільки позивач добровільно сплатив кошти. Крім того, апеляційний господарський суд у цій справі визнав неправомірними дії приватного виконавця лише в частині стягнення залишку заборгованості у сумі 935790,92 грн., а у решті вимог скарги відмовив. Заперечуючи преюдиційність постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2018 року, вважає, що суд має розглядати цей спір виключно з урахуванням матеріалів виконавчого провадження №55362209, з яких видно, що дії приватного виконавця з отримання винагороди є правомірними. На думку відповідача, стягнення суми основної винагороди і витрат виконавчого провадження відбувається в рамках імперативних приписів закону, а не за вольовим рішенням відповідача - ст. 27, 42, 45 Закону України «Про виконавче провадження». Ці суми підлягають стягненню не залежно від того, визнані дій приватного виконавця протиправним чи ні.
Позивач 29 листопада 2018 року надав відповідь на відзив (а.с. 108-110), в якому не погодився з думкою відповідача про те, що стягнення винагороди є правомірним. Кошти в сумі 1035697,18 грн. сплачені ПАТ «Дніпроважмаш» після накладення арешту на кошти підприємства, що поставило його у безвихідне становище. Судом встановлено, що приватним виконавцем безпідставно повторно стягнуті кошти в сумі 935790,92 грн. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» право приватного виконавця на отримання основної винагороди виникає лише коли його дії відповідають вимогам закону.
Відповідач 30 листопада 2018 року подав свої заперечення на відповідь (а.с. 112-115), у яких не погодився з тим, що позивач ґрунтує свої вимоги лише на постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2018 року, адже судом не встановлено, що основна винагорода приватним виконавцем одержана неправомірно, хоча, на думку відповідача, судом не вірно оцінені докази у справі.
Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 05 вересня 2018 року – а.с. 27) в судове засідання не з’явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 147). Надав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги задовольнити повністю (а.с. 150).
Відповідач приватний виконавець ОСОБА_1 (діє на підставі посвідчення від 30 травня 2017 року а.с. 28) в судове засідання не з’явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 147). Надав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, у задоволенні позовних вимог відмовити, врахувавши його заперечення (а.с. 149).
Представник третьої особи ТОВ «Тема-07» – ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 07 грудня 2017 року а.с. 124) в судове засідання не з’явилася, про дату, місце і час розгляду справи була повідомлена належним чином. Клопотань про розгляд справи без її участі, відкладення розгляду справи не надавала. Від представника третьої особи – директора ТОВ «Тема-07» ОСОБА_4 23 січня 2019 року надійшов відзив на позов (а.с. 130-132), в якому директор проти задоволення позовних вимог заперечувала, з підстав, аналогічних за змістом відзиву відповідача.
Суд, з’ясувавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, встановив такі обставини справи і відповідні ним правовідносини.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 904/5664/16 стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ТОВ «Тема-07» заборгованість за договором поставки, а саме стягнуто суму основного боргу в розмірі 2474173,99 грн., пеню в розмірі 18860,51 грн., судовий збір в розмірі 37395,52 грн. (а.с.7).
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 від 11 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 55362209 з примусового виконання наказу №904/5664/16, виданого 26 жовтня 2016 року Господарським судом Дніпропетровської області на виконання вказаного рішення суду (а.с. 8).
Як вказано у постанові приватного виконавця, залишок заборгованості ПАТ «Дніпроважмаш» перед ТОВ «Тема-07» складає 997672,55 грн.
Пунктом 3 постанови передбачено стягнення з боржника на користь приватного виконавця основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Згідно з розрахунком основної винагороди приватного виконавця від 14 грудня 2017 року № 335, розмір основної винагороди за виконавчим провадженням № 55362209 визначено в сумі 99767,26 грн., тобто 10 % від залишку заборгованості (а.с. 9).
Постановою приватного виконавця від 14 грудня 2017 року арештовано кошти боржника ПАТ «Дніпроважмаш» на банківських рахунках у восьми банках у межах суми заборгованості за виконавчим документом з урахуванням основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 1035697,18 грн. (а.с. 10).
ПАТ «Дніпроважмаш» платіжним дорученням № 25650 від 15 грудня 2017 року перераховано грошових кошти в розмірі 1035697,18 грн. приватному виконавцю ОСОБА_1, тобто з урахуванням його винагороди і витрат виконавчого провадження (а.с. 11).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 904/5664/16 за результатами оскарження ПАТ «Дніпроважмаш» ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року, скасовано означену ухвалу і визнано дії приватного виконавця ОСОБА_1, які полягають у проведенні виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №55362209 по примусовому виконанню наказу господарського суду у справі № 904/5664/16 неправомірними в частині стягнення залишку заборгованості в сумі 935790,92 грн.
Апеляційним господарським судом у цій справі встановлено, що після того, як 11 грудня 2017 року приватним виконавцем ОСОБА_1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу № 904/5664/16 від 26 жовтня 2016 року, ПАТ «Дніпроважмаш» 13 грудня 2017 року надано приватному виконавцю заяву про закриття виконавчого провадження, у зв’язку з тим, що основний борг перед ТОВ «Тема-07» за рішенням суду в сумі 2474173,99 грн. був погашений в листопаді 2016 року, на підтвердження чого надав платіжні доручення на суму 2713600,52 грн. Визнав існування заборгованості в сумі 56256,03 грн., з яких пеня – 18860,51 грн., витрати по сплаті судового збору – 37395,52 грн., суму 56256,03 грн., а також винагороду приватному виконавцю – 5625,60 грн. Сплатив приватному виконавцю 13 грудня 2017 року платіжним дорученням № 25296 та посилаючись на п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» вказав, що виконавче провадження підлягає закінченню у зв'язку із його фактичним виконанням.
14 грудня 2017 року приватний виконавець ОСОБА_1 надіслав ПАТ «Дніпроважмаш» лист, яким повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви про закриття виконавчого провадження у зв'язку з не ідентифікацією коштів, що були сплачені, бо платіжні доручення містять посилання лише на реквізити договору, який сторонами продовжує виконуватися, без зазначення, що борг сплачується за рішенням суду.
14 грудня 2017 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 1035697,18 грн (з урахуванням основної винагороди приватному виконавцю) та 15 грудня 2017 року ці кошти стягнуті з банківського рахунку ПАТ «Дніпроважмаш».
Господарським апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що 14 грудня 2017 року приватним виконавцем ОСОБА_1 винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 1035697,18 грн. (з урахуванням основної винагороди приватному виконавцю) та 15 грудня 2017 року ці кошти стягнуті з банківського рахунку ПАТ «Дніпроважмаш» в сумі 1035697,18 грн. на виконання наказу № 904/5664/16 від 26 жовтня 2016 року. Разом із тим, встановлено, що платіжними дорученнями № 31 від 15 грудня 2017 року і № 36 від 19 грудня 2017 року кошти у сумі 935790,92 грн. та 61881,63 грн. як борг за наказом №904/5664/16 від 26 жовтня 2016 року були перераховані стягувачу.
ПАТ «Дніпроважмаш» вважав стягнення неправомірним, оскільки частина боргу в сумі 2474 173,99 грн. вже була сплачена у листопаді 2016, а в сумі 56256,03 грн. – 13 грудня 2017 року, тому приватний виконавець мав закрити виконавче провадження у зв'язку з його фактичним виконанням.
Апеляційним господарським судом з матеріалів справи встановлено, що між ПАТ «Дніпроважмаш» і ТОВ «Тема-07» склалися відносини по договору поставки №61/124 від 10 серпня 2015 року, заборгованість за яким була стягнена рішенням суду у справі №904/5664/16, виконання якого здійснювалося, в тому числі приватним виконавцем ОСОБА_1 Відносини по договору поставки тривали і після винесення рішення у справі №904/5664/16. ТОВ «Тема-07» поставило у листопаді 2016 року ПАТ «Дніпроважмаш» товар на суму 2794113,00 грн. (дати поставок – з 01 листопада 2016 року по 29 листопада 2016 року). ПАТ «Дніпроважмаш» приватному виконавцю була надана заява від 13 грудня 2017 року про оплату боргу за наказом суду від 26 жовтня 2016 року №904/5664/16 із зазначенням платіжних доручень на загальну суму – 2713600,52 грн. за період з 08 листопада 2016 року по 16 листопада 2016 року.
14 грудня 2017 року приватний виконавець ОСОБА_1 надіслав ПАТ «Дніпроважмаш» лист №339, яким повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви про закриття виконавчого провадження у зв'язку з не ідентифікацією коштів, що були сплачені, бо платіжні доручення містять посилання лише на реквізити договору, який сторонами продовжує виконуватися, без зазначення, що борг сплачується за рішенням суду.
Разом з тим, апеляційний суд встановив, що згідно поданих сторонами документів за період з 08 листопада 2016 року по 16 листопада 2016 року ТОВ «Тема-07» була здійснена поставка товару на меншу суму, ніж сплачено ПАТ «Дніпроважмаш»; передплата умовами договору не передбачена – оплата здійснюється за строками, визначеними у специфікаціях, які сторонами не узгоджені. ТОВ «Тема-07» жодних первинних доказів поставки товару після винесення рішення у справі №904/5664/16 не надано.
До порушення виконавчого провадження ПАТ «Дніпроважмаш» виконував свої зобов'язання за договором поставки добровільно. Суд дійшов висновку, що не посилання в платіжних дорученнях, крім договору, ще і на рішення суду не є підставою вважати, що платежі здійснені на виконання інших зобов'язань, ніж ті, що виникли із договору та підтверджені рішенням суду.
Господарський суд, розглядаючи справу і надаючи оцінку діям приватного виконавця, дійшов висновку, що приватний виконавець, не з'ясувавши доводів боржника, безпідставно розпочав примусове виконання та повторно стягнув з останнього борг у сумі 935790,92 грн. Втім, стягнення з ПАТ «Дніпроважмаш» за рішенням суду пені – 18860,51 грн та судового збору – 37395,52 грн, винагороди виконавця – 5625,60 грн (відповідно до платіжного доручення №25296 від 13 грудня 2017 року, є правомірним та в цій частині доводи апелянта судом відхилені.
Як встановлено ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на 17 лютого 2017 року – на момент стягнення винагороди приватного виконавця) визначено порядок стягнення та повернення виконавчого збору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно із ч. 7 - 9 ст. 27 Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 45 Закону встановлений порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції станом на 01 серпня 2017 року) стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14, 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно до п. 9 розділу ІІІ Інструкції основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з п. 20 розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Отже, виконавчий збір і основна винагорода приватного виконавця стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
Як встановлено судом з матеріалів справи, приватним виконавцем було стягнуто з боржника ПАТ «Дніпроважмаш» на користь стягувача ТОВ «Тема-07» присуджені наказом Господарського суду Дніпропетровської області № 904/5664/16 від 26 жовтня 2016 року кошти в загальному розмірі 1035697,18 грн., 935790,92 грн. з яких виявилися зайвими.
При цьому, приписами Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема ч. 3 ст. 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ч. 4 ст. 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.
Таким чином, у приватного виконавця були наявні правові підстави для стягнення з ПАТ «Дніпроважмаш» виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця, оскільки наказ суду був фактично виконаний.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 дійшов висновку, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження»№ 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.
Суд звертає увагу позивача на те, що ним оскаржувалися дії приватного виконавця лише в частині неправомірного (зайвого, повторного) стягнення суми боргу, наслідком чого стало часткове задоволення вимог ПАТ «Дніпроважмаш» і дії приватного виконавця визнані неправомірними лише в частині безпідставного стягнення залишку заборгованості в сумі 935790,92 грн., оскільки той не з’ясувавши доводів боржника, і 15 грудня 2017 року примусово стягнув борг у зазначеній (у тому числі) сумі, у той час, як борг був вже погашений.
Дії зі стягнення з ПАТ «Дніпроважмаш» за рішенням суду пені – 18 860,51 грн. та судового збору – 37 395,52 грн., а також винагороди виконавця – 5 625,60 грн. (відповідно до платіжного доручення № 25296 від 13 грудня 2017 року, судом визнані правомірним та в цій частині доводи апелянта судом відхилені.
Проте, як видно зі змісту цієї постанови, а також з матеріалів справи, дії приватного виконавця в частині безпідставного стягнення основної винагороди яка включена до суми 1 065 697,18 грн. у платіжному дорученні № 25650 від 15 грудня 2017 року, позивачем не оскаржувалися.
При тому, що стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби
Так, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Верховний Суд у своїй постанові від 22 лютого 2018 року у справі №816/823/17 зазначив, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підставою для винесення постанов про стягнення виконавчого збору є закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч.1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
Господарським процесуальним кодексом встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 ст. 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, частиною 2 ст. 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат і на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15.
Враховуючи те, що позивач стверджує, що у постанові приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, у розрахунку, невірно визначена сума основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню з боржника, такий спір має розглядатися не в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Надаючи оцінку запереченням приватного виконавця, у т.ч. його доводи про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі, з огляду на оскарження постанови господарського суду за нововиявленими обставинами, вважає, що викладені судом вище приписи закону, які регулюють порядок оскарження дій приватного виконавця щодо неправомірного стягнення основної винагороди у порядку адміністративного судочинства, унеможливлюють підстави для зупинення провадження по цій справі, оскільки відсутня об’єктивна неможливість розгляду цієї справи до справи, що розглядається в порядку господарського провадження (п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України).
Суд, оцінюючи правові підстави позову, зазначає, що позивач, звертаючись до місцевого загального суду із вимогами про повернення безпідставно отриманої приватним виконавцем суми основної винагороди, посилається на норми ст. 1212 ЦК України, якою регулюється порядок і підстави повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.
Розглядаючи цей спір, суд доходить висновку, що сплачені позивачем кошти платіжним дорученням № 25650 від 15 грудня 2017 року на суму 1035697,18 грн., яка включає суму основної винагороди приватного виконавця – 99 797,26 грн., не можна вважати майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави.
Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Загальна умова частини 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц (провадження № 61- 60св17), яка згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи те, що позивач був обізнаний про перерахування ним коштів на виконання рішення суду на користь ТОВ «Тема-07» і на користь приватного виконавця, позивачем підтверджений факт існування правовідносин за господарським договором з ТОВ «Тема-07», а також правовідносин з примусового виконання рішення суду, означене виключає факт безпідставного набуття відповідачем коштів, а тому відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України до даних правовідносин. Спірні правовідносини виникли у зв’язку з безпідставним, як на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження, оскарження дій зі стягнення яких підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1762,00 грн. (а.с. 4) не стягуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, 259, 263-265, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-07» про стягнення безпідставно отриманих коштів відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
