ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №822/163/18

адміністративне провадження №К/9901/68019/18, К/9901/68020/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у складі судді Блонський В.К. від 23 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Франовської К.С., Кузьменко Л.В. від 15 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про нарахування йому одноразової грошової допомоги на підставі Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 № 707 (далі - Порядок № 707);

- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області надіслати до Державної фіскальної служби України висновок про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівнику податкової міліції ОСОБА_2, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII), виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та зобов'язати Державну фіскальну служби України затвердити вказаний висновок;

- зобов'язати Державну фіскальну служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в розмірі 173421,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 зазначив, що нараховуючи одноразову грошову допомогу відповідачі повинні були застосувати положення Закону № 565-XII в редакції від 13 лютого 2015 року, чинного на момент встановлення інвалідності, та призначити одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України про затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 від 13 серпня 2015 року, зобов'язано Головне управління ДФС у Хмельницькій області надіслати до Державної фіскальної служби України висновок про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівника податкової міліції ОСОБА_2, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що після 12 березня 2015 року (набрання чинності Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону № 565-XII (далі - Закон № 208-VIII) відповідачі повинні були застосувати чинний на час встановлення інвалідності Закон № 565-XII у відповідній редакції та призначити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Державна фіскальна служба України, Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області звернулись з касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

14 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та Державної фіскальної служби України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалами Верховного Суду від 20 грудня 2018 року та 21 грудня 2018 року відкрито касаційні провадження у справі № 822/163/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в податковій міліції ДПА у Хмельницькій області та наказом Державної податкової адміністрації в Хмельницькій області від 28 січня 2005 року № 33-о та наказу Державної податкової адміністрації України № 109-о від 28 січня 2005 року, був звільнений з органів податкової міліції за пунктом "Б" статті 64 (через хворобу).

Згідно з довідкою Хмельницької обласної МСЕК серії АВ №0540923 від 01 липня 2015 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності до 01 червня 2018 року, внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

13 серпня 2015 року позивачем відповідно до статті 356 Податкового кодексу України, статті 23 Закону № 565-XII подано до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.

18 травня 2016 року позивачу нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 70178,40 грн. відповідно до Порядку № 707.

Однак, вважаючи, що йому неправомірно нарахована одноразова грошова допомога в такому розмірі, позивач звернувся з листом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області з проханням здійснити перерахунок вказаної допомоги відповідно до вимог статті 23 Закону України № 556-ХІІ в редакції закону на день встановлення інвалідності, відповідно до якої одноразова грошова допомога має виплачуватись в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності ІІ групи.

Листом від 04 січня 2018 року № 324/10/22-01-04-73 Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області відмовило позивачу у нарахуванні недоплаченої суми грошової допомоги. У листі зазначається, що відповідно до вимог Порядку № 707, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області було підготовлено та направлено до Державної фіскальної служби України висновок щодо проведення виплати грошової допомоги у разі настання інвалідності, який був затверджений першим заступником Державної фіскальної служби України та згідно якого позивачу призначена допомога у сумі 70178,40 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги обґрунтовано тим, що відповідно до приписів статті 23 Закону № 565-XII одноразова грошова допомога виплачується у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707. Абзацом другим підпункту 2 пункту 1 даного Порядку передбачено виплату такої допомоги у разі настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися в період проходження служби і пов'язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційні скарги відповідачів не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційних скаргах мотиви скаржників є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону № 565-XII та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Закон № 565-XII втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року №804/6297/17.

Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника (далі - Порядок № 850).

Пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Отож, у період з 12 березня 2015 року (дата набрання чинності Закону № 280-VIII) до 31 жовтня 2015 року (дата набрання чинності Порядку № 850) механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону № 565-ХІІ визначав Порядок № 707.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 01 липня 2015 року, тобто після набрання чинності Законом № 280-VIII, про призначення одноразової грошової допомоги він звернувся 20 жовтня 2015 року, тобто до набрання чинності Порядку № 850.

Розмір грошової допомоги, визначений у частині шостій статті 23 Закону № 565-ХІІ (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) відрізняється від розміру, визначеного Порядком № 707 тому, з огляду на пріоритетність правового акта, який має вищу юридичну силу, в даному випадку, у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога має виплачуватись у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як це передбачалось положеннями статті 23 Закону № 565-ХІІ.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 817/396/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/395/18, від 31 січня 2019 року у справі № 822/2143/16.

Відтак, правильним є висновок судів у цій справі, що Головне управління Державної фіскальної служби в Хмельницькій області при формуванні, а Державна фіскальна служба України при затвердженні висновку про призначення одноразової допомоги ОСОБА_2 з врахуванням 60 % втрати працездатності діяли протиправно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону № 565-XII.

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз