ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" лютого 2019 р. Справа №914/2191/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
ОСОБА_1,
секретар судового засідання Лялька Н.Р.,
розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» від 17.12.2018
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 про повернення позовної заяви (cуддя Запотічняк О.Д.)
у справі № 914/2191/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», м.Київ
до Публічного акціонерного товариства «Галичфарм», м.Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ
про стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 1153112 678,05 грн.,
представники :
- від позивача – ОСОБА_4,
- від відповідача – ОСОБА_5,
- від третьої особи – ОСОБА_6
26.11.2018 до Господарського суду Львівської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства (надалі – ПАТ) «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» про стягнення з ПАТ «Галичфарм» заборгованості за кредитними договорами в сумі 1153112 678,05 грн. (а.с. 7-21).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 (а.с. 2-6) позовну заяву ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та додані до неї документи було повернуто без розгляду на підставі п.2 ч.5 ст. 174 ГПК України.
Постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд встановив, що позовні вимоги ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» були заявлені на підставі семи окремих кредитних договорів, які визначають різні розміри кредитних ліній, строки їх погашення, розміри процентів; суми вказаних договорів є мільйонними, а кредитні лінії відкривались на значний термін. Виходячи з цього, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача, об’єднані в позовній заяві, не пов’язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, їх спільний розгляд буде перешкоджати повному, всебічному та об’єктивному з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, утруднить вирішення спору.
Дану ухвалу оскаржив позивач, оскільки вважає, що при її постановленні суд порушив норми процесуального права, у зв’язку з чим просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу №914/2191/18 до Господарського суду Львівської області для порушення позовного провадження. У своїй апеляційній скарзі він покликається на наступне:
1) Верховний Суд в постанові від 24.01.2018 при розгляді справи №910/17048/17 про стягнення заборгованості з позичальника за двома кредитними договорами дійшов протилежного висновку щодо застосування норм права, а саме зазначив, що оскільки цивільні права та обов’язки між сторонами виникли на підставі двох кредитних договорів внаслідок неналежного виконання позичальником зобов’язань за ними, то це є спільною підставою для звернення із позовом у даній справі;
2) оскаржувана ухвала порушує ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового захисту стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування; хоча зміст зобов’язань за ст. 13 Конвенції залежить від характеру скарги заявника, тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями, або недоглядом органів відповідної держави.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним:
1) підставою позову є сім окремих договорів, укладених сторонами в різні періоди, на різні суми, з різними відсотковими ставками та строками погашення, до яких між сторонами було укладено низку додаткових угод, які потребують додаткового дослідження. При цьому, по кожному з кредитних договорів заявлено не одну, а декілька вимог (стягнення основної заборгованості, заборгованості за відсотками, заборгованості по щомісячній комісії та пені). Враховуючи наведене, відповідач вважає, що суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не об’єднані спільними підставами виникнення, а їх спільний розгляд унеможливить якісне з’ясування обставин справи в розумний строк, визначений чинним законодавством України;
2) посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №910/17048/17 є безпідставним та недоречним, оскільки предметом розгляду у вказаній справі є вимоги про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя, які виникли за одним договором поруки та двома кредитними договорами.
Третя особа подала письмові пояснення, у яких підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги позивача у даній справі. При цьому, третя особа звернула увагу на наступне:
1) ст. 173 ГПК України, на її думку, надає саме позивачу право вибору щодо того, чи об’єднати позовні вимоги, чи розглядати їх окремо. При цьому, ч.4 та ч.5 вказаної статті передбачають виключні випадки, коли таке об’єднання неможливе, які не підлягають розширеному тлумаченню;
2) Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі №904/8655/17 вказав, що об’єднання позовних вимог дає можливість досягти реальної процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості винесення різних рішень за однакових обставин;
3) позивач, заявляючи позовні вимоги, виходив з того, що між ним та одним позичальником – ПАТ «Галичфарм» – укладено 7 кредитних договорів, зважаючи на що позовні вимоги є однорідними та випливають з тих самих фактичних обставин.
У відповіді на письмові пояснення третьої особи відповідач зазначив, що її покликання на постанову Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №904/8655/17 – безпідставне, оскільки предметом позову у вказаній справі є стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу на підставі 67 наказів про затримку вагонів, які мають однакову підставу виникнення. Однак, застосування даної постанови до правовідносин у справі №914/2191/18 є безпідставним та некоректним, оскільки позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» не пов’язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши подані ними докази на відповідність фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне:
Предметом позовної заяви ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» у справі №914/2191/18 є стягнення з ПАТ «Галичфарм» 1153112678,05 грн. заборгованості, а саме:
1) за кредитним договором №1440-12 від 15.11.2012: 77668918,09 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 26500235,63 грн. заборгованості по відсотках, 17731688,56 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 20230000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії;
2) за кредитним договором №1195-01-07 від 19.09.2007: 68815284 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 56669521,84 грн. заборгованості по відсотках, 16582579,22 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 18527000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії;
3) за кредитним договором №1320-10 від 29.06.2010: 76600000 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 22523425,75 грн. заборгованості по відсотках, 17465384,31 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 19825 000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії,
4) за кредитним договором №1321-10 від 29.06.2010: 62284870 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 54813143,20 грн. заборгованості по відсотках, 15527206,71 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 19714500 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії;
5) за кредитним договором №1318-10 від 21.05.2010: 61272576,91 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 46959230,21 грн. заборгованості по відсотках, 15368957,02 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 20330000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії;
6) за кредитним договором №1319-10 від 26.05.2010: 77600000 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 26964213,98 грн. заборгованості по відсотках, 17973076,80 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 21250000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії;
7) за кредитним договором №1252-08 від 13.06.2008: 108450000 грн. заборгованості по основному боргу кредиту, 106086803,80 грн. заборгованості по відсотках, 26739092,06 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 32640000 грн. простроченої заборгованості по щомісячній комісії.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 14.08.2018 у справі №910/3569/18, під поняттям «вимога» відповідно до ст. 173 ГПК України розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зі змісту позовної заяви, а також з доданих до неї документів вбачається, що:
а) у спірній позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача загальної суми заборгованості, яка складається із сум заборгованостей по семи кредитних договорах;
б) сума заборгованості по кожному з семи договорів складається із декількох складових частин: основного боргу по кредиту; заборгованості по відсотках; заборгованості по щомісячній комісії; пені за прострочення заборгованості по основному боргу та відсотках.
В той же час, колегія суддів констатує, що вищенаведені кредитні договори не поєднані між собою підставою укладення (наприклад, генеральною кредитною угодою), а є окремими договорами, які передбачають видачу кредитів на різні суми, строки, під різні проценти, з відмінним цільовим призначенням, та до кожного з яких сторони неодноразово вносили зміни. Кожен з вказаних договорів виконувався сторонами як окремий договір, про що свідчать банківські документи, долучені позивачем до позовної заяви.
Оригінал вказаної позовної заяви з додатками (7 томів), на вимогу Західного апеляційного господарського суду, був наданий позивачем до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем при поданні позову було порушено правила ст. 173 ГПК України щодо об'єднання позовних вимог, оскільки вимога позивача про стягнення заборгованості містить, як складові частини, суми окремих заборгованостей за сімома різними кредитними договорами; при цьому, суми заборгованості за кожним із семи кредитних договорів мають свої власні підстави виникнення, які відрізняються одна від одної та базуються на різних умовах договорів та різних обставинах їх виконання.
Таким чином, позовні вимоги позивача не пов’язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами.
Сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 ГПК України, що додатково свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
У даному випадку, пов’язаними за підставою виникнення та поданими доказами можна вважати тільки вимоги, які виникли на підставі кожного окремого кредитного договору, тобто вимоги про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і пені.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 ГПК України).
Частиною 6 ст. 173 ГПК України визначено право суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.
В той же час, таке виділення можливе тільки за умов, що не було порушено правила об’єднання позовних вимог.
Оскільки вищезазначені позовні вимоги ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» не пов'язані між собою підставами виникнення та не пов'язані поданими доказами, то вони не можуть вважатися однорідними, а відтак норми статті 173 ГПК України в даному випадку не можуть бути застосовані.
Також, додатково, колегія суддів звертає увагу на те, що при поданні позову із загальною сумою вимог 1153112 678,05 грн., позивачем не було долучено доказів сплати судового збору.
Покликання скаржника та третьої особи на постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №910/17048/17 та від 10.04.2018 у справі №904/8655/17 є необґрунтованими, оскільки вказані покликання стосуються оцінки Верховним Судом конкретних правовідносин в конкретних справах, які не є аналогічними до правовідносин у даній справі.
Колегія суддів при цьому наголошує, що відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (а не оцінку Верховним Судом правовідносин в іншій справі, як це зробив відповідач).
Твердження скаржника про порушення оскаржуваною ухвалою ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) є безпідставним, оскільки у разі дотримання позивачем процедури, передбаченої національним законодавством України, його позовні вимоги підлягають прийняттю до розгляду господарським судом. Для цього, при оформленні позовної заяви (позовних заяв), позивач зобов’язаний дотримуватись вимог, зокрема, ст. 162-164 та 173 ГПК України.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, як такої, що постановлена відповідно до обставин справи та з дотриманням норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 про повернення позовної заяви у справі №914/2191/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» – без задоволення.
Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» - повернути позивачу.
Судовий збір за перегляд ухвали в апеляційному порядку покласти на скаржників.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови складено 27.02.2019.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н .А. Галушко
суддя М .Б. Желік
