ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2019 року
м. Полтава
Справа № 816/731/16
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,
представника позивача - Козачук О.С.,
представника відповідача - Новоселецької І.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
17 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" /далі - позивач, ТОВ "Долина-центр"/ звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області /далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області/ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000321403 від 12 травня 2016 року.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач зазначив, що з метою доставки товару на адресу своїх покупців за договорами поставки мікродобрив позивачем укладено з ТОВ «Віоліт» договір про надання послуг по перевезенню №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року, виконання якого підтверджується товарно-транспортними накладними, актами приймання наданих послуг, банківськими виписками. За вказаним договором ТОВ «Віоліт» взяло на себе зобов'язання доставити або організувати доставку вантажу вантажоодержувачам. Деталями виконання цього договору позивач не цікавився, а відповідач не вжив самостійних заходів щодо з'ясування можливостей виконання ТОВ «Віоліт» своїх зобов'язань (перевезення власним чи орендованим транспортом, з залученням стороннього перевізника чи самостійно тощо) /а.с. 4-9 т.1/.
Відповідач позов не визнав та у запереченнях на позовну заяву посилався на те, що позивачем укладено договір про надання послуг по перевезенню №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року з ТОВ "Віоліт". На виконання вказаного договору ТОВ "Віоліт" складено податкові накладні, акти приймання наданих послуг, рахунки на оплату та товарно-транспортні накладні. В товарно-транспортних накладних автоперевізником зазначено ТОВ "Віоліт" (водії - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10), проте за даними звіту 1-ДФ та «Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування до органів доходів і зборів» ТОВ "Віоліт" не здійснювало виплат власникам автомобілів, зазначеним в товарно-транспортних накладних; середньооблікова кількість працівників за липень 2015 року становить 4 особи (3 жінки та 1 чоловік); кількість осіб, які виконували роботи/послуги за договорами цивільно-правового характеру - 0. Основні засоби у товариства також відсутні. Недостатність у ТОВ «Віоліт» трудових та матеріальних ресурсів свідчить про відсутність у нього об'єктивної можливості надати послуги по перевезенню вантажу/а.с. 21-23 т.2/.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року у справі № 816/731/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтава №0000321403 від 12 травня 2016 року.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі №816/731/16 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнято до провадження, а також призначено підготовче засідання.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача підтримала вимогу заявленого позову з підстав, викладених у позовній заяві, а представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала з мотивів, наведених в акті перевірки № 1374/16-01-14-03/37287274 від 28 квітня 2016 року та у запереченнях на позовну заяву.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з ідентифікаційним кодом - 37287274 та знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Державній податковій інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області з 17 вересня 2010 року. Зареєстрованим видом економічної діяльності ТОВ «Долина-Центр» є: 20.15. виробництво добрив і азотних сполук /а.с. 30-31 т. 3 /.
У період з 18 квітня 2016 року по 21 квітня 2016 року Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Долина-Центр" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Віоліт" (п.н.39130888) та контрагентами покупця за липень 2015 року.
За результатами цієї перевірки складено акт №1374/16-01-14-03/37287274 від 28 квітня 2016 року, в якому зафіксовано порушення ТОВ "Долина-Центр" вимог статті 198 Податкового кодексу України з урахуванням пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIIІ від 28 грудня 2014 року, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2015 року на загальну 34816,00 грн /а.с.30-48 т.2/.
Такий висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що господарські операції між ТОВ "Долина-Центр" та ТОВ "Віоліт" щодо надання останнім послуг з перевезення товару не мали реального характеру, оскільки відповідно до наявної в органі ДФС інформації у даного контрагента зареєстрованим видом діяльності є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; основні засоби відсутні; середньооблікова кількість штатних працівників - 4 особи, з яких 3 жінки та 1 чоловік; кількість осіб, які виконували роботи (надавали послуги) за договорами цивільно-правового характеру - 0 осіб; виплати водіям, зазначеним у товарно-транспортних накладних, не здійснювалися; залучення до виконання робіт (надання послуг) третіх осіб в ході перевірки не встановлено.
На підставі вказаного акта перевірки Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000321403 від 12 травня 2016 року, яким ТОВ "Долина-Центр" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 52224,00 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням на суму 34816,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 17408,00 грн /а. с. 24 т. 2/.
Не погоджуючись з цим податковим повідомленням-рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" звернулось до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість унормовані Податковим кодексом України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин /далі - ПК України).
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписом підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Також пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правовий аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що підставою для формування показників податкової звітності є належним чином оформлені первинні документи та інші документи, що пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів.
В свою чергу поняття первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Так, статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно з частиною другою статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, правові наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Господарська операція, яка фактично не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій. Якщо ж фактичного здійснення господарських операцій не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством.
Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року, ухваленої у справі № 826/22154/15 (номер рішення в ЄДРСР 72089058), зроблено висновок, що сам факт наявності у платника податків первинних документів, виписаних від імені постачальника товарів (послуг), не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, так як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим контрагентом, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
З огляду на викладене, у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань внаслідок здійснення платником податків сумнівних господарських операцій, Верховний Суд звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ того, чи мали операції з придбання товарів (послуг) реальний характер та чи могли бути виконаними на підставі поданих під час перевірки первинних документів.
Надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Віоліт» та правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за їх наслідками у липні 2015 року у сумі 34816,00 грн, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 18 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віоліт" (виконавець) укладено договір про надання послуг по перевезенню №18062015/ДЦ (далі - Договір) /а.с. 31 т. 1/.
Відповідно до пункту 1.2 Договору виконавець зобов'язується доставити ввірений йому згідно із замовленням вантаж до пункту призначення (або організувати доставку вантажу) у встановлений Договором та додатками до нього строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за це перевезення встановлену плату.
Виконавець виконує (організовує виконання ) перевезення згідно заявок замовника (в подальшому- заявка) /пункт 2.1 Договору/.
Підтвердженням згоди виконавця виконати (організувати виконання) перевезення на викладених у заявці умовах є виписаний замовнику рахунок. При прийнятті вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної виконавець в особі водія завіряє всі її екземпляри своїм підписом у відповідній графі /пункт 2.2 Договору/.
Сторони визначають вартість послуг по кожному перевезенню у рахунку-фактурі або при необхідності у додатках до цього Договору. Всі оплати по Договору здійснюються шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів по реквізитам, що вказані в рахунку-фактурі (претензії) /пункт 6.1 Договору/.
Для здійснення оплати рахунку-фактури виконавець надає замовнику не пізніше, ніж через 45 банківських днів після виконання перевезення наступні документи: рахунок-фактура; акт виконаних робіт (наданих послуг) (2 екземпляра); реєструє податкову накладну в ЄРПН згідно з нормами ПКУ; товарно-транспортні накладні /пункт 6.2 Договору/.
Факт здійснення господарських операцій з ТОВ "Віоліт" на підставі укладеного договору №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року позивач підтверджував під час перевірки:
-товарно-транспортними накладними № П0272 від 30 червня 2015 року, №0468 від 23 червня 2015 року, № 0469 від 23 червня 2015 року, №0474 від 24 червня 2015 року, №0475 від 24 червня 2015 року, № 0478 від 25 червня 2015 року, №0482 від 25 червня 2015 року, № 0485 від 26 червня 2015 року, №0486 від 26 червня 2015 року, №0487 від 26 червня 2015 року, № 0490 від 30 червня 2015 року, № 491 від 30 червня 2015 року, №492 від 30 червня 2015 року, №0494 від 30 червня 2015 року, №493 від 30 червня 2015 року, №0495 від 30 червня 2015 року, № 0504 від 03 липня 2015 року, №0505 від 03 липня 2015 року, №0506 від 03 липня 2015 року, №Р1138 від 23 червня 2015 року, №Р1137 від 26 червня 2015 року, №Р1112 від 23 червня 2015 року, №Р1100 від 26 червня 2015 року, №Р1090 від 24 червня 2015 року, №Р1083 від 24 червня 2015 року, №П2331 від 24 червня 2015 року, №П2330 від 24 червня 2015 року, № П2329 від 23 червня 2015 року, №П0217 від 30 червня 2015 року, №П0216 від 30 червня 2015 року, №Р1136 від 26 червня 2015 року /а.с. 34-95 т. 1/;
- актами надання послуг № 030746 від 03 липня 2015 року (на суму 40392,00 грн), № 030745 від 03 липня 2015 року (на суму 21410,40 грн), № 010739 від 01 липня 2015 року (на суму 46332,00 грн), № 020744 від 02 липня 2015 року (на суму 30888,00 грн), № 010742 від 01 липня 2015 року (на суму 19332,00 грн), № 070747 від 07 липня 2015 року (на суму 15012,00 грн), № 010740 від 01 липня 2015 року (на суму 16135,20 грн), № 010741 від 01 липня 2015 року (на суму 19396,80 грн) /а.с. 96 - 103/;
- банківськими виписками на суму 20890,00 грн та суму 188008,00 грн/а.с. 104-105 т. 1/.
Проаналізувавши зміст договору та наданих позивачем первинних документів судом встановлено, що надання та оплату послуг перевезення оформлено сторонами не за умовами укладеного договору, адже заявок, рахунків-фактур, додатків до договору, складання яких передбачено умовами договору №18062015/ДЦ та є обов'язковим для визначення найменування та кількості вантажу, пунктів розвантаження та навантаження вантажу, вартості послуг перевезення та дати і часу перевезення, а відтак і для виконання цього договору, позивачем під час перевірки не надано. При цьому додаткових угод до договору №18062015/ДЦ, які б змінювали його істотні умови, також не надано.
Ненадання платником податків під час перевірки документів, котрі мають щонайменший вплив на обрахунок показників податкової звітності, створює для платника податків юридичний наслідок, який передбачений пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.
Пунктом 44.6 статті 44 ПК України встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Абзацом другим пункту 44.7 зазначеної статті визначено, що протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
З огляду на викладене, надання суду (апеляційної інстанції під час первинного розгляду справи) заявок від 26 червня 2015 року, від 25 червня 2015 року, від 30 червня 2015 року, від 03 липня 2015 року /а.с. 93-102 т. 2/ та рахунків на оплату № 010739 від 01 липня 2015 року, № 010740 від 01 липня 2015 року, № 010741 від 01 липня 2015 року, № 010742 від 01 липня 2015 року, № 020744 від 01 липня 2015 року, № 030745 від 01 липня 2015 року, № 030746 від 01 липня 2015 року, № 070747 від 03 липня 2015 року /а.с. 136-143 т.2/ суд оцінює критично, оскільки на час включення ПДВ у сумі 34816,00 грн до податкового кредиту за липень 2015 року та складання податкової декларації з податку на додану вартість за вказаний період такі заявки та рахунки на оплату у платника податків, з урахуванням наведених положень, були відсутні.
Вищевказане свідчить про формальне оформлення позивачем та його контрагентом договору та первинних документів без мети настання реальних наслідків за ними.
На користь цього висновку суду свідчать і наступні обставини.
Скасовуючи постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі №816/731/16 і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій залишилися нез'ясованими та недослідженими обставини щодо наявності у ТОВ "Віоліт" власних або орендованих транспортних засобів, а також щодо можливого здійснення перевезення іншими особами за замовленням контрагента, списання контрагентом пального у разі перевезення продуктів власними силами, наявності у нього трудових ресурсів, які зазвичай необхідні для виконання таких операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги, а також листи Регіонального сервісного центру в Донецькій області МВС України від 31 травня 2016 року №31/5-1859 та Регіонального сервісного центру в Луганській області МВС України від 14-06-16 №31/12/4444-1462 .
На виконання вимог Верховного Суду ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року витребувано від ТОВ "Віоліт" належним чином засвідчені копії документів на підтвердження виконання договору про надання послуг з перевезення №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року, укладеного з ТОВ "Долина-центр", зокрема:
- документів на підтвердження придбання послуг з організації перевезення у разі залучення сторонніх осіб для виконання договору про надання послуг з перевезення №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року;
- документів (договорів, первинних документів, товарно-транспортних накладних тощо), складених безпосередньо з перевізниками, які виконували перевезення вантажів за договором №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року;
- у разі перевезення вантажів власними силами документів на підтвердження: 1) наявності власних або орендованих транспортних засобів, за допомогою яких здійснювалося перевезення за договором №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року, 2) списання пального, використаного для перевезення за договором №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року, 3) наявності у липні 2015 року штатних чи найманих працівників, зокрема водіїв ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які залучалися ТОВ "Віоліт" для виконання договору про надання послуг з перевезення №180662015/ДЦ від 18 червня 2015 року, 4) транспортування та доставки вантажів, обліку водіїв (товарно-транспортирних накладних, довіреностей на водіїв, журналу обліку водіїв, журналу проведення інструктажу тощо).
Листом №28/12-1 від 28 грудня 2018 року ТОВ "Віоліт" повідомило суд, що 18 червня 2015 року між ТОВ "Віоліт" та ТОВ "Долина-центр" було укладено договір про надання послуг з перевезення №18062015/ДЦ, в межах якого ТОВ "Віоліт" надавало ТОВ «Долина-центр» послуги з організації перевезень вантажів із залученням третіх осіб для здійснення фактичного транспортування вантажу згідно поданих заявок. Всього було надано послуг на загальну суму 208 898,40 грн, в тому числі ПДВ на суму 34 816,40 грн. За результатами здійснення вказаної господарської операції було складено бухгалтерські документи (рахунки, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг, податкові накладні). Фактичне транспортування товару ТОВ "Віоліт" не здійснювало, а виступало виключно організатором. Оскільки строк зберігання первинних документів по вказаній господарській операції сплив, то документів по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Долина-центр" були знищені, а відтак і надання копій витребуваних документів є неможливим /а.с. 87 т.3/.
До викладених ТОВ «Віоліт» пояснень суд ставиться критично, адже будь-яких документів на їх підтвердження суду не надано. Натомість, наявні у матеріалах справи докази спростовують такі обставини.
Так, у вищеперелічених товарно-транспортних накладних автомобільним перевізником зазначено: ТОВ «Віоліт». Між тим, надання послуг з перевезення за змістом статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» вимагає наявності документів, зокрема, документів, що засвідчують використання транспортних засобів на законних підставах; реєстраційних документів на транспортні засоби.
Таких документів у справі немає.
З листів Регіонального сервісного центру в Донецькій області МВС України №31/5-1859 від 31 травня 2016 року та Регіонального сервісного центру в Луганській області МВС України №31/12/4444-1462 від 14 червня 2016 року вбачається, що жодний з автомобілів, що вказаний у товарно-транспортних накладних, не є власністю ТОВ "Віоліт", а з відомостей АІС «Податковий блок» - що у ТОВ «Віоліт» взагалі відсутні будь-які основні засоби/ а.с. 25, т.1, 109-121 т.2/.
Оскільки договорів оренди автомобілів або інших договорів на підтвердження залучення автомобілів від сторонніх осіб суду не надано, є підстави стверджувати, що ТОВ «Віоліт» не користувалося на будь-якій правовій підставі автомобілями, вказаними в ТТН, а відтак фактичного транспортування вантажів не здійснювало.
Суд ставить під сумнів і правоздатність ТОВ «Віоліт» здійснювати легальну діяльність з надання послуг перевезення, адже згадане товариство не набуло правового статусу перевізника та зареєстрованими видами діяльності цього товариства є лише: 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням /а.с. 38-42 т. 3/.
Водії - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які зазначені в товарно-транспортних накладних, в товаристві «Віоліт» не працювали та за договорами цивільно-правового характеру до виконання робіт не залучалися, що підтверджується даними звіту 1-ДФ, «Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування до органів доходів і зборів» та АІС «Податковий блок» /а.с. 239-244 т.2/.
Таким чином, судом виявлено, що ТОВ «Віоліт» об'єктивно не могло здійснювати перевезення вантажів, бо не є перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», та не володіє необхідними для перевезення матеріальними та трудовими ресурсами. Надані позивачем листи від вантажодержувачів (ТОВ "Бізон - Тех 206", ТОВ "Агроплантеко", ТОВ "Агролан Рівне", ТОВ "Сидера Кемікел", ТОВ "ТД "Насіння") /а.с. 4-20 т.2/ про фактичне отримання товарів від вантажовідправника (ТОВ «Долина-Центр») не підтверджують тієї обставини, що товари на їх адресу були доставлені саме ТОВ «Віоліт».
Доказів виконання перевезення за договором №18062015/ДЦ від 18 червня 2015 року третіми особами суду не надано і не могло бути надано, адже перевізником в ТТН значаться не треті особи, а ТОВ «Віоліт». Тим самим суд відхиляє доводи позивача та його контрагента про те, що ТОВ «Віоліт» виступало у договірних відносинах з позивачем виключно організатором перевезення вантажів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що господарські операції позивача із ТОВ «Віоліт» щодо організації та перевезення вантажів не є фактично здійсненими, не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій у часі, за місцем та колом осіб, та не спричиняють реальних змін майнового стану платника податків, а тому не можуть бути об'єктом оподаткування та підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.
Отже, висновок контролюючого органу про заниження позивачем податку на додану вартість у липні 2015 року у сумі 34816,00 грн ґрунтується на нормах чинного законодавства та податкове повідомлення-рішення №0000321403 від 12 травня 2016 року відповідає критеріям законності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000321403 від 12 травня 2016 року слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-центр" (вул. Європейська, буд. 146-А, кім. 406, м. Полтава, Полтавська область, 36008, ідентифікаційний код 37287274) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 155, м. Полтава, Полтавська область, 36008, ідентифікаційний код 39680655) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000321403 від 12 травня 2016 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Повне рішення складено 15 лютого 2019 року.
Суддя
Н.І. Слободянюк
