ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2019 року
Львів
№ 857/4109/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сапіги В.П.,
суддів: Запотічного І.І., Довгої О.І.,
за участі: секретаря судових засідань Герман О.В.,
позивача Медведика Л.О.,
представника відповідача Кавалець П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018р. ухваленого під головуванням судді Карп'як О.О. в м.Львові о 15год. 59 хв., повний текст складено 26.10.2018р.в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
15.06.2018 року ОСОБА_2. звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання з підстав наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду №30/В від 03.05.18 року «Про надання частини щорічної основної відпустки судді ОСОБА_2», нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення за період роботи з 04.03.2018 року по 03.03.2019 року у розмірі посадового окладу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2018р. відмовлено в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що законодавцем не передбачено права на отримання допомоги на оздоровлення більше ніж один раз на рік, навіть якщо вона стосується різних робочих періодів.
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що працюючи на посаді судді за період роботи з 04.03.2016р по 03.03.2017р ним не було отримано допомоги на оздоровлення і ці кошти були повернуті до бюджету, а тому вважає, що ці кошти повинні бути виплачені йому на підставі наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду №30/В від 03.05.18 року «Про надання частини щорічної основної відпустки судді ОСОБА_2» за період роботи з 04.03.2018 року по 03.03.2019 року.
Відповідачем подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано аналогічними доводами викладеними в рішенні суду. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вбачає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та це знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач працює на посаді судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з 20.02.2010 року.
Згідно наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2018 року №30/В, позивачу надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.03.2018 року по 03.03.2019 року тривалістю 17 календарних днів, починаючи з 11.06.2018 року по 27.06.2018 року, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області повідомило позивача листом від 29.05.2018 року №02-1088/18, що наказ Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2018 року №30/В в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу не буде виконано, оскільки така виплата була здійснена в січні 2018 року відповідно до наказу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.12.2017 року №138/В.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на переконання позивача він має право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення згідно наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2018 року №30/В, проте відповідачем відмовлено у такій виплаті.
Вважаючи у зв'язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Згідно ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Вказана норма містилась також і в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року №2453-VI.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про відпустки», щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Наведене кореспондується з положеннями ч.ч. 6, 7 ст. 79 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Положення про порядок планування, надання відпусток, матеріальної допомоги та визначення потреб у санаторно-курортному лікуванні суддів місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, погодженого рішенням Ради суддів України від 17.03.2005 року №8, з метою забезпечення фінансової дисципліни голови апеляційних та місцевих судів видають накази про надання щорічних відпусток відповідно до затверджених графіків відпусток, а також накази про надання допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань щодо себе, перших заступників, заступників голів, суддів та працівників апарату цих судів. Виплата допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань головам, першим заступникам голів, заступникам голів, суддям та працівникам апарату апеляційних і місцевих судів здійснюється на підставі отриманих з відповідних територіальних управлінь або Державної судової адміністрації України на початку року дозволів та у межах коштів, передбачених на утримання відповідних судів у поточному році.
Згідно ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ч.4 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
За змістом ч.ч.1, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно ч.ч.1, 12 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи положення наведених норм права, колегія суддів вважає, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні. Тому, обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов'язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте, на виконання вимог Бюджетного кодексу України, бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому.
При підготовці бюджетного запиту та подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Тобто, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або його частини незалежно від того, за який він період. За своєю суттю - матеріальна допомога не прив'язана до конкретного періоду відпустки, а саме до бюджетного періоду і виплачується за заявою.
Таким чином, виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, тому виплата вказаної допомоги здійснюється у розмірі посадового окладу судді до щорічної відпустки один раз на рік.
Також необхідно вказати, що листом Мінсоцполітики України від 19.09.17 № 2416/0/101-17 «Щодо грошової допомоги «на оздоровлення», роз'яснено, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки. Якщо працівник не використав минулорічну відпустку і, відповідно, йому не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, її можливо здійснювати, але тільки за рахунок економії фонду оплати праці та без утисків для інших працівників. Подією, у зв'язку з якою призначається матеріальна допомога на оздоровлення, є щорічна основна відпустка та підставою нарахування допомоги - є заява та наказ.
Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що протягом 2016 року, він про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області не звертався, а тому вважає, що така повинна бути компенсованою в наступні рок.
Матеріалами справи встановлено, що наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.03.2017 року №15/В, позивачу надано частину невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.03.2016 року по 03.03.2017 року тривалістю 19 календарних днів, починаючи з 27.03.2017 року по 14.04.2017 року, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Також наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області 26.12.2017 року №138/В, позивачу надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.03.2017 року по 03.03.2018 року тривалістю 14 календарних днів, починаючи з 28.12.2017 року по 12.01.2018 року, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Окрім цього, задовольняючи прохання позивача головою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області на підставі прийнятого наказу від 03.05.2018 року №30/В, позивачу надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.03.2018 року по 03.03.2019 року тривалістю 17 календарних днів, починаючи з 11.06.2018 року по 27.06.2018 року, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Сторона позивача не спростовує саме тих обставин, що йому нарахована та виплачена допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2018 році за наказом суду від 26.12.2017 року №138/В, а тому відповідачем відмовлено у виконанні наказу суду, прийнятого 03.05.2018 року №30/В, яким охоплювався період роботи позивача 04.03.2018 року по 03.03.2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів робить висновок, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області не мало правових підстав для виконання Наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2018 року за №30/В, адже виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, а допомога на оздоровлення до щорічної відпустки у 2018 році позивачу нарахована та виплачена.
Оцінюючи наведені апелянтами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в позовній заяві та апеляційних скаргах, були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не бачить підстав для задоволення апеляційної скарги.
В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №813/2559/18 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
В. П. Сапіга
судді
О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 07.02.2019.
