06.02.19
22-ц/812/122/19
Справа №488/1937/17
Провадження №22-ц/812/122/19 Головуючий суду першої інстанції - Селіщева Л.І.
Категорія 19 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 лютого 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі:
позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника позивачів - ОСОБА_5,
відповідача - ОСОБА_6,
представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2018 року, ухвалене о 16 год. 23 хв. під головуванням судді Селіщевої Л.І. в приміщенні суду в м.Миколаєві, повний текст якого складено 01 листопада 2018 року, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності,
В С Т А Н О В И В:
В травні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до відповідачів вищезазначений позов, який обґрунтовували наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_11, з яким позивач ОСОБА_4 з березня 1999 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який був придбаний 14 вересня 2000 року на ім'я спадкодавця.
На даний час спадщина не оформлена, бо тривають спори з приводу майна.
Під час розгляду одного із спорів в суді у травні 2017 року позивачі дізнались про наявність договору купівлі-продажу вищезазначеного будинку, укладеного 11 червня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, договору дарування від 14 березня 2016 року, за яким ОСОБА_9 подарувала будинок онуку ОСОБА_10 та договору купівлі-продажу, укладеного 19 липня 2016 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6
Два останні договори були укладені під час розгляду в суді спору з приводу майна.
Вважаючи, що вищезазначені правочини було укладено з порушенням норм Цивільного кодексу України, позивачі просили визнати їх недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірне майно.
Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2018 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсними: договір купівлі-продажу №19/06/н від 11 червня 2002 року житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; договір дарування цього будинку від 14 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а також договір купівлі-продажу будинку від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок № АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 15527575.
З відповідачів на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стягнуто судовий збір в сумі по 640 грн. з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані договори було укладено з порушенням норм цивільного законодавства. Оскільки договір купівлі-продажу №19/06/н від 11 червня 2002 року було укладено із порушенням нотаріальної форми, особою, яка не мала права його відчужувати, то він є недійсним. А тому, і всі наступні договори є недійсними.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_6 зазначала, що позивачі не мають прав вимагати визнання договорів недійсними, оскільки в них не виникло прав щодо спірного житлового будинку. Судом першої інстанції безпідставно визнано недійсним договір від 11 червня 2002 року, оскільки визнання недійсним договору, укладеного на біржі, який не посвідчувався нотаріально, не є тим способом захисту, який передбачений нормами Цивільного кодексу України. Як наслідок, в суду першої інстанції не було підстав визнавати недійсними і інші оспорювані правочини.
Крім того, апелянт наголошувала на порушенні судом норм процесуального права, а саме п.2 ч.3 ст.376 ЦПК України - в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; вирішення питання про скасування державної реєстрації без залучення особи, яка здійснювала державну реєстрацію; розгляд справи без залучення до участі у справі товарної біржі, де укладалася перша угода, та нотаріусів, які здійснювали оформлення угод.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2000 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрований на Універсальній товарній біржі «Марія», за оформлення якого в цей же день ОСОБА_6 згідно з квитанцією №430 було сплачено 130 грн. (т.1 а.с.41, т.2 а.с.31).
Згідно з довідкою Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок (т.1 а.с.43).
З моменту укладання вказаного договору ОСОБА_6 здійснювалися роботи з поліпшення умов проживання у будинку та сплачувалися комунальні послуги (т.1 а.с.139, 147-215).
27 травня 2008 року ОСОБА_6 отримано у зазначеному бюро технічний паспорт на житловий будинок (т.1 а.с.46-48).
Заочним рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 19 січня 2009 року договір купівлі-продажу від 14.09.2000 р. визнано дійсним (т.1 а.с.42).
Однак, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 19 січня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову процесуальних правонаступників ОСОБА_6 - ОСОБА_9 та ОСОБА_3 про визнання договору від 14.09.2000 р. дійсним, оскільки до участі у справі не було залучено як відповідача ОСОБА_9 Водночас, зазначено, що відмова у позові не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом до належного відповідача (т.1 а.с.122-123).
11 червня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу №19/06/Н цього ж будинку, зареєстрований на Універсальній товарній біржі «Нікольський град» (т.1 а.с.7-8).
Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 02 березня 2015 року вказаний договір визнано дійсним та визнано за ОСОБА_9 право власності на будинок (т.1 а.с.9-10).
19 травня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_9 права власності на будинок (т.1 а.с.11-12).
Проте, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2016 року рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 02 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання договору від 11.06.2002 р. дійсним та визнання за нею права власності на спірний будинок, оскільки на час укладення спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 розпорядилася належною їй власністю (т.1 а.с.13-14).
14 березня 2016 року згідно з договором дарування, зареєстрованим у реєстрі приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Козленок С.І. за номером 296, ОСОБА_9 передала житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у дар онуку ОСОБА_10 (т.1 а.с.15-17, 19).
19 липня 2016 року ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого у реєстрі приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В. за номером 568, продав вказаний житловий будинок ОСОБА_6 (т.1 а.с.20-22).
Цього ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис №15527575 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на будинок (т.1 а.с.216-217).
Зазначені дії були здійснені відповідачами під час розгляду в суді позову позивача ОСОБА_4 про встановлення факту проживання її однією сім'єю з ОСОБА_6 та визнання права власності на майно, який згідно з штемпелем суду надійшов 22 січня 2015 року (т.1 а.с.23-27).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер (т.1 а.с.29, 32).
Згідно з матеріалами спадкової справи позивачі звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття його спадщини. ОСОБА_3 надав свідоцтво про народження, з якого випливає, що він є сином спадкодавця. ОСОБА_4 зазначила, що померлий ОСОБА_6 є її чоловіком (т.1 а.с.31, 33, 34).
Відповідно до ст.224 ЦК Української РСР, який діяв станом на час укладання угод від 14.09.2000 р. та від 11.06.2002 р., за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові (ст.225 ЦК Української РСР).
Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 р. №121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за №399/2839, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, серед іншого, на підставі договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею, здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.
Згідно з ст.48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх.
Відповідно до ст.ст.215, 216 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, у спорах про оскарження рішення про державну реєстрацію належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється. Участь державного реєстратора можлива в якості співвідповідача, якщо позивач вважає його винним у порушені прав.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову є правильним.
Договір купівлі-продажу спірного житлового будинку від 14.09.2000 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є правомірним, оскільки недійсним не визнавався.
А отже, укладання 11 червня 2002 року такого ж договору щодо цього ж будинку між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не відповідає вимогам закону щодо права продажу майна його власником. На момент здійснення цієї угоди ОСОБА_8 не була власником жилого будинку, а тому і не мала права його продавати.
Таким чином, судом правомірно визнано вказаний договір недійсним та наступні після нього, оскільки ОСОБА_9 не набула права на спірний будинок, а отже не могла його передати у дар ОСОБА_10, а той, у свою чергу, продати його ОСОБА_6
Посилання відповідача ОСОБА_6 у апеляційній скарзі на те, що у позивачів не має права оспорювати ці договори, є помилковим.
Позивачем ОСОБА_4 на даний час дійсно не доведено факту проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю без шлюбу, оскільки справа за її позовом знаходиться на розгляді в суді і зараз провадження у ній зупинено до розгляду даної справи. Однак позивач ОСОБА_3 є сином спадкодавця та покупця за договором спірного будинку ОСОБА_6, а отже заінтересованою особою, яка може оспорювати правочини.
Твердження апелянта про те, що неможна визнавати недійсними договори, укладені на біржі, які не посвідчені нотаріально, бо такого способу захисту не передбачено діючими нормами цивільного законодавства, є безпідставними та випливають з неправильного тлумачення норм законодавства.
Доводи ОСОБА_6 про те, що наявні обов'язкові підстави для скасування рішення суду через порушення норм процесуального права, а саме п.2 ч.3 ст.376 ЦПК України - в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими та п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України - суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, колегія суддів вважає хибними.
Головуючому по справі було заявлено відвід, у задоволенні якого було відмовлено через відсутність обставин, що викликали сумнів в його неупередженості або об'єктивності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки матеріали справи не містять даних вважати протилежне і апелянтом не додано доказів зворотнього.
Розгляд справи без залучення до участі у справі біржі та нотаріусів, які оформлювали спірні угоди, не призвів до ухвалення незаконного рішення, оскільки воно не впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов'язки вказаних осіб.
Що ж стосується доводів ОСОБА_6 про розгляд позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності без залучення державного реєстратора в якості відповідача, то вони є помилковими, оскільки за такими вимогами відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 вересня 2018 року у справі 3823/2042/16.
Враховуючи вказане, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В. Локтіонова
Судді Н.В. Самчишина
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 06 лютого 2019 року.
