ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

Київ

справа №826/18174/13-а

адміністративне провадження №К/9901/5127/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі за позовом Приватного підприємства «Л'Кафа» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Лоцман», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Л'Кафа» подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0007332208 про визначення податку на додану вартість в сумі 500 000 грн за основним платежем та в сумі 125 000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що фактичне вчинення господарських операцій з придбання рекламних послуг підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам закону, містять всі обов'язкові реквізити. На момент складання податкових накладних контрагент позивача - постачальник послуг був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість і мав право видавати податкові накладні. Відсутність контрагента за місцезнаходженням на час, коли контролюючий орган мав провести зустрічну звірку, не свідчить про неналежне виконання господарських операцій. Контролюючий орган не досліджував первинних документів, складених щодо господарських операцій. Платник податку на додану вартість - позивач не був залучений до можливих порушень його контрагентом вимог податкового законодавства, не знав і не міг знати про те, що його контрагент вчиняє порушення, зокрема щодо подання податкової звітності, перебування за місцезнаходженням, тому не може нести відповідальність за протиправні дії свого контрагента.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 19.12.2013, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучив до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «Рекламна агенція «Лоцман».

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31.01.2014 відмовив в задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.04.2014 скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014 та задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0007332208.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09.06.2015 скасував вказані судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26.06.2017 позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0007332208 про визначення податку на додану вартість в сумі 500 000 грн за основним платежем та в сумі 125 000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.10.2017 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2017.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фактичне вчинення господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «РА Лоцман» послуг з комплексного рекламного обслуговування підтверджується первинними документами, зокрема копіями актів здачі-приймання робіт, звітом про надання рекламних послуг. Послуги позивач придбав з метою використання в господарській діяльності. Обставини щодо наявності кримінального провадження, в рамках якого ОСОБА_2 - особа, яка значилася директором та головним бухгалтером ТОВ «РА Лоцман» (постачальник), пояснив, що про існування ТОВ «РА Лоцман» йому нічого не відомо, він не є ні керівником, ні бухгалтером підприємства, не підписував первинних та інших документів, не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість (покупця) права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки відомості щодо наявності вироку суду стосовно посадових осіб ТОВ «РА Лоцман» у справі відсутні.

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві оскаржила постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди порушили норми матеріального і процесуального права. Суди безпідставно відхилили як доказ наявності у ТОВ «РА Лоцман» ознак фіктивності матеріали кримінального провадження, порушеного за статтею 205 Кримінального кодексу України, в рамках якого фізична особа, яка його зареєструвала, заявила про непричетність до його створення та господарської діяльності. Суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ТОВ «РА Лоцман», однак, незважаючи на судові виклики, підприємство не забезпечило явку представника в судове засідання та не надало письмових пояснень у підтвердження виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 14.01.2019 призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 15.01.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 01.11.2013 № 0007332208 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 500 000 грн за основним платежем та в сумі 125 000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «РА Лоцман» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, про порушення позивачем вимог пункту 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Порушення полягало у тому, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2012 року за операціями з придбання у ТОВ «РА Лоцман» послуг з комплексного рекламного обслуговування, які є нереальними.

Висновок контролюючого органу про нереальність операцій обґрунтований тим, що в акті контролюючого органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «РА Лоцман» за період з 23.09.2011 по 30.04.2013 викладені висновки про непідтвердження реального здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) контрагентам-покупцям за цей період. СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів надало до перевірки протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 05.09.2012, згідно з яким ОСОБА_2, який значився директором ТОВ «РА Лоцман», пояснив, що фактично не був засновником, директором або головним бухгалтером будь-якого підприємства, не мав мети займатися підприємницькою діяльністю. Про те, що він є директором підприємств, у тому числі ТОВ «РА Лоцман», дізнався від працівників міліції, первинні документи та податкову звітність як посадова особа підприємства не складав та не підписував.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України вказав судам на те, що до перевірки надано протокол допиту свідка ОСОБА_2, який в ході допиту пояснив, що про існування підприємства - ТОВ «РА Лоцман» йому нічого не відомо, він не є ні керівником, ні бухгалтером цього товариства, ніколи не підписував від імені цього товариства договорів чи будь-якої іншої документації, йому не відомо, де знаходиться печатка підприємства та хто від імені директора підписував документацію, подавав звітність. Суд касаційної інстанції зазначив, що суд за необхідності має вирішити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовою особою, яка підписувала податкові накладні та інші первинні документи, видані ТОВ «РА Лоцман», оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення справи.

Однак при новому розгляді справи суди попередніх інстанцій, в супереч вимог частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанціях), не врахували обов'язкових для них висновків і мотивів, з яких були скасовані судові рішення, не навели мотивів, з яких такі вказівки не виконали.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітний період - липень 2012 року, регулювався нормами статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на відповідний період).

Аналіз пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.

Верховний Суд України в постанові від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, посилаючись на аргументи судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що суди повинні були витребувати у відповідача докази, які підтверджують його доводи щодо фіктивності підприємства - контрагента позивача, а у разі, якщо б такі докази надано не було або надані докази були б недостатніми, керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду і вирішення справи), зобов'язані були із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Суди порушили норми процесуального права, не дослідили зазначені доводи відповідача та відповідні докази, на які посилався відповідач.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду