У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 лютого 2010 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого Полюховича О.І.
суддів Гладкого С.В., Іващука В.Я.
з участю прокурора Горбань О.В.
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Острозького районного суду від 5 листопада 2009 року.
Цим вироком ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Острозі Рівненської області, де проживає по
АДРЕСА_1, громадянин України, з неповною середньою
освітою, не одружений, не працюючий, раніше судимий
- Острозьким районним судом 11 лютого 2004 року за ч.1 ст.185 КК
України на три роки позбавлення волі і звільнений від покарання на
підставі ст.75 цього Кодексу з іспитовим строком один рік
- цим же судом 1 березня 2005 року за ч.3 ст.186 КК України із
застосуванням ст.69 цього Кодексу на три роки позбавлення волі, а на
підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої
частини покарання за попереднім вироком остаточно призначено
позбавлення волі на строк три роки один місяць та умовно-достроково
звільнений Дубенським міськрайонним судом Рівненської області
30 листопада 2007 року з невідбутим строком чотири місяці один день,
- цим же судом 17 вересня 2008 року за ч.2 ст.186 КК України на
чотири роки шість місяців позбавлення волі та звільнений від
покарання на підставі ст.75 цього Кодексу з іспитовим строком три
роки,
засуджений за ч.2 ст.125 КК України на один рік обмеження волі, за ч.2 ст.185 КК України на один рік шість місяців позбавлення волі, а на підставі ст.70 цього Кодексу, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено - один рік шість місяців позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом частково приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточно призначено пять років позбавлення волі.
Судом вирішено питання щодо речового доказу по справі у відповідності до вимог ст.81 КПК України.
ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що він в ніч з 16 на 17 липня 2009 року, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, поблизу водосховища
Хмельницької атомної електростанції, умисно, на грунті особистих неприязних стосунків, наніс декілька ударів руками і ногами в ділянку голови та тулуба малолітньому ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя.
Повторно, 1 серпня 2009 року близько 15 год., ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, на території центрального ринку в м.Острозі Рівненської області, що знаходиться у провулку Садовому, 2-А, скориставшись тим, що ОСОБА_3 спить, таємно викрав належний останньому мобільний телефон „Нокіа-6300”, з міні-карткою памяті, обємом 1 Гб, та сім-карткою оператора мобільного звязку компанії „Київстар” з наявними на ній коштами в сумі 9 грн., чим заподіяв потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 1389 грн. 20 коп.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 не оспорюючи доведеності вини та кваліфікації своїх дій, просить помякшити призначене покарання. Посилається, що при призначені покарання судом не повною мірою було враховано як дані про його особу проживав з бабцею, яка потребує допомоги по господарству, так і помякшуючі покарання обставини
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою апеляцію, думку прокурора про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.
Висновок про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ч.2 ст.185 КК України суд обґрунтував викладеними у вироку доказами та вірно кваліфікував дії засудженого, що в апеляції не оспорюється.
Міра покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засудженої. Суд правильно призначив покарання у відповідності до вимог ст.ст. 65, 70, 71 КК України.
При цьому, як видно з вироку, враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів та дані про особу винного, який негативно характеризуються за місцем проживання, раніше неодноразово судимий за корисливі злочини.
Судом взято до уваги, що ОСОБА_1 перебував під адміністративним наглядом у звязку з неодноразовими порушеннями громадського порядку та накладенням адміністративних стягнень.
Також судом враховано обставини, які помякшують і обтяжують покарання. Зокрема, помякшуючими покарання обставинами суд визнав щире каяття підсудного та активне сприяння розкриттю злочинів.Обтяжуючими покарання обставинами визнано вчинення злочинів у стані алкогольного спяніння та вчинення злочину щодо малолітньої особи, рецидив злочинів. Належним чином враховано і ту обставину, що ОСОБА_1 вчинив злочини під час іспитового строку, призначеного йому за попереднім вироком.
Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому колегія суддів вважає, що підстав для зміни вироку і помякшення покарання немає.
Вивченням матеріалів справи даних, які вказують на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, не виявлено.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Вирок Острозького районного суду від 5 листопада 2009 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію засудженого ОСОБА_1
без задоволення.
С у д д і
О.І.Полюхович С.В.Гладкий В.Я.Іващук
Згідно оригіналу
Суддя-доповідач С.В.Гладкий
2 лютого 2010 року м.Рівне
Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого Полюховича О.І.
суддів Гладкого С.В., Баглика С.П.
з участю прокурора Войтюка А.М.
засудженого ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_7 на вирок Рівненського міського суду від 27 жовтня 2009 року.
Цим вироком ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Ільпінь Здолбунівського району Рівненської області, де
проживає по АДРЕСА_2, громадянин України, з вищою освітою, не
одружений, директор приватного підприємства „Західна компанія
„Орлан”, не судимий,
засуджений за ч.1 ст.201 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу на два роки один місяць позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди, за ч.1 ст.357 КК України на два роки обмеження волі, за ч.3 ст.358 КК України на один рік обмеження волі, за ч.2 ст.366 КК України на два роки позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на строк три роки. На підставі ст.70 КК України, шляхом часткового поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено два роки один місяць позбавлення волі з позбавленням права протягом трьох років займатись підприємницькою діяльністю та з конфіскацією предметів контрабанди.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він будучи директором і засновником приватного підприємства „Західна компанія Орлан” (с.Ільпінь Здолбунівського району Рівненської області), у період з 19 травня 2007 року по 13 грудня 2007 року, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою отримання офіційних документів - сертифікатів про походження лісоматеріалів, неодноразово подавав в Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства підроблені ним акти закупки лісодеревини.
Отримані внаслідок цього сертифікати, він використовував для переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю вказаного товару, загальною митною вартістю 341669 грн. 12 коп., що більш як в тисячу разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, при здійсненні експортних поставок пиломатеріалів за контрактом № 832 від 4 травня 2007 року з фірмою „Пудербах Хольцгандер Гмб&Ко. КГ” (місто Берод Федеративної республіки Німеччини) на поставку заготовок (дошки палетної) для піддонів з хвойних та листяних порід дерев.
У поданій на вирок апеляції засуджений ОСОБА_7 просить помякшити призначене покарання, яке вважає несправедливим через його суворість, і призначити покарання, яке не поєднане з позбавленням волі (т.9 а.с.55-57).
Прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, була подана апеляції, яка листом цього ж прокурора від 30 січня 2001 року за №459 вих.-10 відкликана.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_7, який повністю підтримав свою апеляцію, думку прокурора про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.
Висновок про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.201, ч.1 ст.357, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України суд обґрунтував викладеними у вироку доказами та вірно кваліфікував дії засудженого.
Кваліфікуючи дії злочинні дії ОСОБА_7 по ч.2 ст.366 КК України, суд визнав настанням тяжких наслідків те, що внаслідок внесенням засудженим, як службовою особою, до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей було спричинено контрабандний вивіз за митний кордон України товару на суму 341669 грн. 12 коп.
Згідно примітки до ст.364 КК України тяжкими наслідками у ст.ст. 364-367 КК України визнається заподіяння матеріальних збитків, які у двісті пятдесят та більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян.
Як встановлено, діями засуджених державним інтересам заподіяно матеріальну шкоду в сумі 4436,88 грн., що на момент скоєня злочину більш чим в двісті пятдесят разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян.
Визнаючи правильність кваліфікації дій ОСОБА_8, ОСОБА_9, за ч.2 ст.364 КК України та необхідність зміни у звязку з цим вироку суду, колегія суддів відмічає, що санкція даної норми кримінального закону аналогічна інкримінованій їм органом досудового слідства та за якою вони засуджені, тобто ч.4 ст.191 КК України.
При цьому висновки суду про призначення засудженим покарання за цим законом нижче нижчої межі, встановленої санкцією відповідної статті КК України згідно з вимогами ст. 69 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Тому, призначаючи засудженим покарання за ч.2 ст.364 КК України, колегія суддів вважає необхідним також застосування ст.69 КК України з підстав, зазначених у вироку суду першої інстанції.
Разом з тим, висновки суду про можливість виправлення та перевиховання засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_9 тільки в умовах ізоляції від суспільства є невірними та несправедливими.
Як вбачається з вироку, призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст.65 КК. При його обранні суд урахував як ступінь тяжкості вчинених злочинів, так і особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Також судом взято до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання, і обставини, що його помякшують щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання вини. Сукупність помякшуючих покарання обставин з урахуванням особи винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, дали підставу для призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.1 ст.201 КК України.
Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому колегія суддів вважає, що підстав для подальшого помякшення покарання немає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Вирок Рівненського міського суду від 27 жовтня 2009 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляцію засудженого ОСОБА_7 без задоволення.
Головуючий підпис
Судді підписи
Згідно
Суддя-доповідач С.В.Гладкий
Поряд з цим, визнавши наявність у ОСОБА_10 на утриманні малолітньої дитини, при призначені покарання за ч.1 ст.357 КК України суд залишив без уваги, що відповідно до ч.3 ст.61 КК обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років. Оскільки вказана норма особливої частини кримінального закону передбачає як альтернативне більш мяке покарання у виді штрафу, то вирок у цій частині підлягає зміні на штраф. При цьому, відповідно до ч.3 ст.72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Також суд першої інстанції не врахував і розяснення ч.3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього.
Зі справи вбачається, що обтяжуючі покарання обставини відсутні. Як помякшуючі покарання - суд визнав щире каяття винної та утримання і виховання нею одноосібно малолітньої дитини. Визнаючи ці обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також враховуючи особу винної, яка позитивно характеризується за місцем проживання, судова колегія вважає, що покарання за ч.2 ст.366 КК України слід змінити і, на підставі ст.69 КК України, призначити ОСОБА_10 два роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, повязані з адміністративно-господарською діяльністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора задовольнити частково.
Вирок Острозького районного суду від 24 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_10 змінити.
Вважати засудженою ОСОБА_10 за:
- ч.1 ст.357 КК України до штрафу в сумі 510 гривень;
- за ч.2 ст.366 КК України із застосуванням ст.69 КК України на два роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, які повязані з виконанням
адміністративно-господарських обовязків;
- за ч.1 ст.201 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити три роки шість місяців позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, повязані з виконанням адміністративно-господарських обовязків, з конфіскацією предметів контрабанди. Відповідно до ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців. Згідно п.4 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_10 обовязок періодично зявлятись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Покарання у виді штрафу у відповідності до ч.3 ст.72 КК України підлягає самостійному виконанню.
В решті вирок залишити без зміни.
С у д д і
, він використовував для переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю вказаного товару, загальною митною вартістю 341669 грн. 12 коп., що більш як в тисячу разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Матеріалами справи встановлено, апеляційним судом при розгляді апеляцій засуджених ОСОБА_11, ОСОБА_12 та їх захисників не було дотримано вимог ст. 377 КПК. Цією статтею передбачається, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляцій, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. У частині другій вказаної статті зазначено, що при залишенні апеляцій без задоволення в ухвалі мають бути вказані підстави, з яких апеляції визнані необґрунтованими.
Проте апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.
З огляду на матеріали справи, засуджені та їх захисники в апеляціях порушували питання про скасування зазначеного вир. та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд з мотивів неповноти, однобічності досудового й судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочинів та особі засуджених.
Залишаючи апеляції засуджених та їх захисників без задоволення, апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи апеляцій і не навів в ухвалі переконливих підстав прийняття такого рішення.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засуджених та їх захисників підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 скасуванню, як така, що винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.
Що стосується наведених у касаційних скаргах доводів про необґрунтованість засудження ОСОБА_11 та ОСОБА_12, то вони можуть бути перевірені під час нового апеляційного розгляду справи.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 жовтня 2006 р. щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а кримінальну справу направила на новий апеляційний розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.
