ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/14947/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Пилипенко О.Є., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба безпеки України, Головне управління Національної поліції у м. Києві, Головне управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 1/1356-17 від 14 листопада 2017 року по скасуванню посвідки серії НОМЕР_1 від 24 листопада 2016 року на тимчасове проживання громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві задовольнити заяву громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24 листопада 2016 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_2, оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
18 жовтня 2018 року за вх. № 1063 та 19 жовтня 2018 року за вх. № 1174 до суду апеляційної інстанції надійшли відзиви Служби безпеки України та Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві на апеляційну скаргу позивача у яких, представники відповідача та третьої особи, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції просять залишити зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Згідно із ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилися.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10 листопада 2016 року ОСОБА_2, громадянин Грузії, подав до Міграційної служби заяву для отримання посвідки на тимчасове проживання. Підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання позивачем в заяві зазначено - робота кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації. Напередодні подачі позивачем заяви, Міністерство інформаційної політики України, у своєму листі № 02-06/09-11 від 09 листопада 2016 року, повідомило Державну міграційну службу України про розгляд звернення № 1795-16 телекомпанії «Руставі 2» стосовно подання на видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 та зауважило, що вносить подання щодо видачі останньому посвідки на тимчасове проживання в Україні з метою роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 та поданих матеріалів, 24 листопада 2016 року Міграційною службою видано ОСОБА_2 посвідку серії НОМЕР_1 на тимчасове проживання в Україні (по змісту рішення - згідно реквізитів або Посвідка або Посвідка на тимчасове проживання), з терміном її дії до 23 листопада 2017 року. Дане підтверджується відомостями/документами із матеріалів заяви № 1095.
На початку листопада 2017 року ОСОБА_2, за подібних обставин звернувся до Державної міграційної служби України з заявою стосовно продовження строку дії посвідки серії НОМЕР_1 на тимчасове проживання в Україні з метою роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації.
В результаті розгляду даної заяви, 09 листопада 2017 року Міграційною службою продовжено ОСОБА_2 посвідку, терміном дії до 09 листопада 2018 року.
Після продовження Міграційною службою ОСОБА_2 посвідки, до відповідача надійшов лист № 8/1 від Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, в якому зауважено про необхідність прийняття рішення щодо подання № 5/2/1-19622 від 12 листопада 2017 року Служби безпеки України.
Розглянувши лист № 8/1, відповідачем прийнято висновок б/н від 14 листопада 2017 року, в якому вказано, що 14 листопада 2017 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві надійшов лист Служби безпеки України від 12 листопада 2017 року № 5/1/2-19622 про скасування посвідки на тимчасове проживання у зв'язку із тим, що дії громадянина Грузії ОСОБА_2, відповідно до положень абз. 18 ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України, а тому, Міграційна служба вважає за необхідне згідно пп. 4 п. 19 Порядку, прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, терміном дії до 09 листопада 2018 року, виданої громадянину Грузії ОСОБА_2.
У зв'язку з вказаними вище обставинами 14 листопада 2017 року Міграційною службою прийнято рішення № 1/1356-17 про скасування, на підставі п.п. 4 п. 19 Порядку, посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, виданої 24 листопада 2016 року.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи позивачем не надано доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість, відповідач довів відсутність неправомірності прийнятого ним рішення.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано, що наявність кримінального провадження не свідчить про обґрунтованість подання Служби Безпеки України про можливо протиправні дії з боку громадянина Грузії ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю обвинувального вироку суду. Крім того, апелянт зазначає, що всі документи, якими підтверджуються пояснення відповідача та третіх осіб стосовно обґрунтованості подання Служби безпеки України та правомірності прийняття рішення про скасування посвідки датовані 2018 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення відповідача. У зв'язку з чим апелянт вважає, що вказані докази не містять обставин, які стосуються предмета доказування та не можуть бути прийняті судом в якості доказів про справі, оскільки предметом судового розгляду є правомірність і обґрунтованість рішення відповідача від 14 листопада 2017 року.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги та наданих письмових відзивів на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Стаття 1 Закону № 3773-VI надає визначення термінів, що застосовуються у Законі, серед яких: іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3773-VI, правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 15 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно з вимогами ст. 5 Закону, іноземці та особи без громадянства, зазначені у ч. 11 ст. 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому ч. 11 ст. 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, звернення іноземного засобу масової інформації та подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України. Окрім документів для відповідної категорії осіб, визначених частинами першою - шістнадцятою цієї статті, іноземці та особи без громадянства подають для отримання посвідки на тимчасове проживання такі документи: 1) чотири кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; 2) паспортний документ іноземця або особи без громадянства з відповідною довгостроковою візою та копією сторінки паспортного документа з такою візою, крім випадків, якщо особа не зобов'язана отримувати таку візу відповідно до цього Закону, інших законів України або міжнародних договорів України; 3) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку; 4) документ, що підтверджує сплату державного мита та адміністративного збору за видачу, оформлення або продовження строку дії посвідки. У разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземці та особи без громадянства додатково подають оригінал посвідки на тимчасове проживання. Уповноважений орган повертає паспортний документ особі одразу після прийняття заяви про видачу або продовження строку дії посвідки. Органам державної влади заборонено вимагати від іноземців або осіб без громадянства, членів їхніх сімей, роботодавців та інших осіб будь-які інші документи або відомості, не визначені цією статтею, для видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Відповідно до п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (далі по тексту - Порядок), визначено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом, або підрозділом Державної міграційної служби (далі - ДМС), який її видав, зокрема, у разі: коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (п.п. 4 п. 19 Порядку).
Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки (ч. 2 п. 19 Порядку).
Як вбачається з матеріалів справи, 14 листопада 2017 року (у строк, визначений ч. 2 п. 19 Порядку) Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві прийнято рішення № 1/1356-17 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24 листопада 2016 року, яка була видана громадянину Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ІНФОРМАЦІЯ_1
Зазначене вище рішення прийнято Міграційною службою виходячи з отриманих відомостей, що були викладені Службою безпеки України в поданні від 12 листопада 2017 року № 5/1/2-19622 (1 том, а.с. 30 - 33), а саме, що дії ОСОБА_2 становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України. Підставою для скасування посвідки позивача визнано наявність обставин, передбачених п.п. 4 п. 19 Порядку № 251.
Аналізуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV (далі - Закон № 964-IV) загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 964-IV основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
Абзацом 7 ст. 9 Закону № 964-IV передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.
Виходячи з норм ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України» та ст.ст. 5, 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», Служба безпеки України, як спеціально уповноважений орган державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, має право проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, та подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Відповідно до положень ст.ст. 1, 7, 9, 10 Закону України «Про основи національної безпеки України», Служба безпеки України, проводячи контррозвідувальні заходи, забезпечує, в межах своїх повноважень, виконання передбачених законом контррозвідувальних завдань, не тільки як спеціально уповноважений орган державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, але й як суб'єкт забезпечення національної безпеки, та виконувала функцію забезпечення національної безпеки, зокрема, з виявлення та оцінки можливих загроз національній безпеці, дії з чого, нерозривно пов'язані захищеністю життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, міграційної політики при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.
Тобто, подання про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, підготовлене Службою безпеки України в межах компетенції, визначеної Законом № 2229-XII.
Крім того, позивачем не оскаржувалось, а ні в адміністративному, а ні в судовому порядку правомірність прийняття такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин.
Зі змісту подання вбачається, що суспільна небезпечність перебування позивача в Україні обумовлена тим, що: «Службою безпеки України у ході здійснення контррозвідувальних заходів у встановленому законом порядку отримано інформацію стосовно громадянина Грузії ОСОБА_2 (ОСОБА_2) ІНФОРМАЦІЯ_1 Зокрема, ОСОБА_2 прибув на територію України 03 жовтня 2015 року. З метою не допущення втрати підстав для перебування в Україні та ухилення від подальшого виїзду з України, ОСОБА_2 та його спільники подали до органів Державної міграційної служби України завідомо неправдиві відомості, в тому числі, щодо мети його перебування в Україні. У зв'язку із цим, 15 жовтня 2015 року ОСОБА_2 документований посвідкою на тимчасове проживання серії TP № 129666. Вказане підтверджується матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 22017160000000165 від 12 вересня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. 24 листопада 2016 року громадянин ОСОБА_2 документований ГУ ДМС України в м. Києві посвідкою па тимчасове проживання серії НОМЕР_2, строком дії до 23 листопада 2017 року. Беручи до уваги факт незаконної легалізації громадянином Грузії ОСОБА_2 в Україні, дії вказаної особи, відповідно до положень абз. 18 ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України».
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог п.п. 1 та 4 п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251, Служба безпеки України просила прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1».
З матеріалів справи також встановлено, що слідчим управлінням головного управління Національної поліції в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160000000960 від 12 грудня 2017 року, яке було виділено з матеріалів кримінального провадження № 22017160000000165 від 12 вересня 2017 року відносно директора комунальної установи «Одеського обласного навчально-методичного центру закладів культури та мистецтва» ОСОБА_4 (2 том а.с. 60)
Одним із фігурантів кримінальної справи № 12017160000000960 є громадянин Грузії ОСОБА_2.
У ході досудового розслідування було встановлено, що посадові особи управління культури, національних релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської ОДА, у період часу з серпня по жовтень 2015 року, з метою легалізації тимчасового перебування на території України громадянина Грузії ОСОБА_2 здійснили виготовлення та випуск офіційних документів, зміст яких не відповідав дійсності щодо роботи останнього у комунальній установі з метою реформування сфери культури Одеської області.
Також у справі наявний лист № 04/2/4-7139-17 від 07 червня 2018 року з Прокуратури Одеської області, сформований у відповідь на лист № 65/5/1-3887 від 07 червня 2018 року Служби безпеки України «Щодо надання інформації про кримінальні провадження № 22017160000000165 та № 12017160000000960», з якого вбачається, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12017160000000960 встановлено, що: «У серпні - вересні 2016 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, невстановленим працівником управління культури, національних релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, що виконувала усний наказ, спрямований на організацію видачі посвідки на тимчасове проживання на території України громадянина Грузії - ОСОБА_2, перебуваючи у адміністративній будівлі управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, підготував документи на бланках КУ «ООЦУК» за підписом директора установи ОСОБА_5, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: наказ «Про призначення уповноваженої особи по роботі з іноземними громадянами», у якому було зазначено про призначення уповноваженою особою ОСОБА_5 у зв'язку із роботою у зазначеній установі громадянина Грузії - ОСОБА_2, листи адресовані ГУ ДМС в Одеській області, а саме: лист про необхідність залучення зазначеного іноземного громадянина до процесу реформування галузі культури; зобов'язання, у якому вказано, що Установа бере на себе зобов'язання щодо забезпечення вказаного громадянина Грузії житлом, медичною допомогою, своєчасного виїзду останнього, окрім того акцентована увага на прибутті іноземця з метою проведення культурної діяльності в рамках реформування галузі культури за спеціальною програмою «Культура Одещини 2014 - 2016», тоді як вказаний громадянин Грузії не приймав участь у культурній діяльності Одеської обласної державної адміністрації.».
З огляду на зазначені вище обставини та враховуючи, що дії громадянина Грузії ОСОБА_2, відповідно до положень абз. 18 ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України про що зазначено в обґрунтованому поданні Служби безпеки України від 12 листопада 2017 року № 5/1/2-19622 про скасування посвідки на тимчасове проживання, а також з урахуванням відсутності сумніву щодо достовірності цих обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для прийняття рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 14 листопада 2017 року № 1/1356-17 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Відповідно, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог здійснені судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального і процесуального законодавства.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неможливість прийняття рішення про скасування посвідки у зв'язку з відсутністю відповідного обвинувального вироку суду, з огляду на наступне.
Виходячи з положень п. 19 Порядку територіальному органу або підрозділу ДМС, який видав посвідку на тимчасове проживання мають бути подані відомості, в яких відображено підстави, з яких приймається рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Разом з тим, вирок суду, як підстава для скасування посвідки на тимчасове проживання п.п. 4 п. 19 Порядку не вимагається.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відомості, які є підставою для скасування посвідки, можуть викладатись у формі: інформації, вмотивованого клопотання, відомостей, що відомостей, що вказують на вчинення особою дій, які загрожують певному об'єкту захисту в розумінні суспільних відносин, які охороняються законом; прийнятого рішення про примусове повернення суб'єкта; окремих відомостей, виходячи з інших випадків, передбачених законами.
Відповідно, відповідач має повноваження для прийняття рішення про скасування посвідки на підставі вмотивованого подання Служби безпеки України, без встановлення вироком суду обставин стосовно вини позивача у вчиненні злочину.
Колегією суддів при розгляді зазначеної справи також враховано, що до письмових пояснень Служби безпеки України по вказаній справі також долучено лист начальника управління Одеської ОДА Олійник О.В. від 19 серпня 2017 року, у якому зазначено, що будь-яка документація щодо запрошення в Україну та залучення до участі у культурних проектах вказаних у запиті Служби безпеки України осіб (в.т.ч. громадянина Грузії ОСОБА_2) в управлінні відсутня (1 том а.с. 129). Також у матеріалах справи міститься пояснення ОСОБА_6 (2 том а.с. 75 - 77) у яких останній заперечує факт запрошення будь яких осіб для здійснення реформування. Крім того зазначені пояснення містять інформацію про те, що участі у заходах, які проводились управлінням ОСОБА_2 не приймав. Жодних документів, які підтверджують наявність у вказаної особи відповідної фахової освіти не надавалось.
Вказані вище обставини свідчать про те, ОСОБА_2 для видачі йому посвідчи надав завідомо неправдиві відомості щодо мети перебування в Україні.
Колегіє суддів вважає необґрунтованими також доводи апелянта про неможливість прийняття судом в якості належних доказів по справі документів, які містять дати прийняття після 14 листопада 2017 року з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення відповідача було прийнято на підставі вмотивованого подання Служби безпеки України у якому зазначено про факт незаконної легалізації громадянина Грузії ОСОБА_2 в Україні та наявність в діях вказаної особи реальної загрози та потенційної загрози національній безпеці України. Подання мотивовано наявністю кримінального провадження № 22017160000000165 від 12 вересня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, переплаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Разом з тим, для підтвердження реальних обставин та відомостей стосовно подання позивачем для отримання посвідки недостовірних відомостей, Службою безпеки України та Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві, подано також докази, які хоча й зібрані вказаними учасниками справи після прийняття оскаржуваного рішення відповідача, але в силу вимог ст. ст. 73, 74, 76 КАС України містять відомості про предмет доказування та у сукупності дають змогу дійти висновку про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, що оскаржується позивачем.
В свою чергу доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
А.Б. Парінов
Судді
І.В. Федотов
О.Є. Пилипенко
Повний текст постанови складено 29 листопада 2018 року.
