ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 серпня 2018 року № 826/14947/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ОСОБА_1)

до Головного управління Державної міграційної служби України

в м. Києві

треті особи, які Служба безпеки України,

не заявляють Головне управління Національної поліції у м. Києві,

самостійних вимог Головне управління Національної поліції в Одеській області

на предмет спору

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання

вчинити певні дії

представники позивача: ОСОБА_2; ОСОБА_3;

учасників відповідача - Яцинік Ю.В.;

справи: третьої особи-1 - Дубняк Н.К.;

третіх осіб 2 та 3 - не з'явилися,

(в судовому засіданні 01.08.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) подав на розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва позов до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - відповідач або Міграційна служба), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 1/1356-17 від 14.11.2017 по скасуванню посвідки № НОМЕР_1 від 24.11.2016 на тимчасове проживання громадянина Грузії ОСОБА_1 (ОСОБА_1) ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві задовольнити заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 (ОСОБА_1) ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 24.11.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до попереднього судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2017 судом залучено Службу безпеки України та Головне управління Національної поліції у м. Києві до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 залучено Головне управління Національної поліції в Одеській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2018 судом витребувано у Головного управління Національної поліції в Одеській області належним чином засвідчену копію обвинувального акта у кримінальному провадженні № 22017160000000165 за підозрою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2018 повторно витребувано у Головного управління Національної поліції в Одеській області належним чином засвідчену копію обвинувального акта у кримінальному провадженні № 22017160000000165 за підозрою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

В судовому засіданні 11.07.2018 судом оголошено перерву до 01.08.2018.

Представники позивача у судовому засіданні 01.08.2018 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги вказали, що рішення Міграційної служби № 1/1356-17 від 14.11.2017 про скасування довідки НОМЕР_1 від 24.11.2016 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак наявні підстави для зобов'язання останнього продовжити строк дії відповідної посвідки.

Представники відповідача та третьої особи-1 просили суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Так, у наданих суду запереченнях відповідач вказав, що Міграційною службою правомірно прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, а тому наявні підстави для відмови в задоволенні позову повністю.

Третя особа-1, у наданих до суду письмових поясненнях, зауважила, що Службою безпеки України обґрунтовано подано до Державної міграційної служби України подання від 12.11.2017 № 5/2/1-19622, в якому викладено прохання про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні гр. Грузії ОСОБА_1, відтак позові вимоги є безпідставними.

Третя особа-3, у наданому 22.01.2018 до суду клопотанні № 20/77 від 15.01.2018, зауважила на підтриманні заперечень відповідача та третьої особи-1, та просить суд в позові відмовити. Також третьою особою-3 зауважено про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що представник третьої особи-2 в судові засідання 11.07.2018 та 01.08.2018 не з'являвся. Про час та місце розгляду справи третя особа-2 була повідомлена належним чином.

Таким чином, приймаючи до уваги клопотання третьої особи-3 про розгляд справи за її відсутності, з урахуванням повторної неявки представника третьої особи-2 в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаних учасників справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 2 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА _1 є громадянином Грузії, який на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 24.11.2016 перебував на території України та здійснював професійну діяльність журналіста телерадіокомпанії «Руставі 2».

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подано до Міграційної служби документи для продовження строку дії посвідки № НОМЕР_1 від 24.11.2016 на тимчасове проживання в Україні.

Втім, як зазначає позивач, незважаючи на виконання ОСОБА_1 усіх вимог щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання та надання повного пакету документів відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та тимчасове проживання, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, Міграційною службою протиправно прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1, а тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування рішення № 1/1356-17 від 14.11.2017 Міграційної служби про скасування посвідки № НОМЕР_1 від 24.11.2016 на тимчасове проживання громадянина Грузії ОСОБА_1 і зобов'язання відповідача задовольнити заяву позивача про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 24.11.2016.

Також позивач наголошує, що оспорюване рішення прийнято на підставі пп. 4 п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, однак рішень компетентних органів про те, що позивач може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні станом на дату подачі позову не має, а в спірному рішенні не наведено жодних обставин, які стали підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання. Як стверджує позивач, ОСОБА_1 жодного разу не порушував правила перебування на території України.

З викладеними позивачем в позові доводами відповідач не погоджується та відмітив, що 10.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до Міграційної служби із заявою для отримання посвідки на тимчасове проживання, як такий, що прибув в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації. 24.11.2016 позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, терміном дії до 23.11.2017. Надалі, 03.11.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, за результатами якої 09.11.2017 Міграційною службою прийнято рішення про продовження терміну дії посвідки до 09.11.2018. Однак, відповідач зауважує, що Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС ГУДМС, для прийняття відповідного рішення, 14.11.2017 надіслано подання Служби безпеки України від 12.11.2017 № 5/2/1-19622 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні гр. Грузії ОСОБА_1, внаслідок чого Міграційною службою прийнято рішення від 14.11.2017 про скасування посвідки на тимчасове проживання. Тому, на переконання відповідача, правомірним було прийняття рішення № 1/1356-17 від 14.11.2017 про скасування посвідки згідно підпункту 4 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та тимчасове проживання, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в рішенні - Закон), Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 (по тексту - Порядок), Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затв. Наказом від 15.07.2013 № 681 Міністерства внутрішніх справ України (надалі - Порядок-2), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначається правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлюється порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Стаття 1 Закону надає визначення термінів, що застосовуються у Законі, серед яких: іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно ст. 2 Закону, правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (ст. 3 Закону).

Відповідно до положень ч. 11 ст. 4 Закону, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

З правових конструкцій зазначених норм Закону випливає про: загальні засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства; законодавство, що визначає правовий статус таких осіб; визначення підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, зокрема, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання.

В силу статті 5 Закону, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині одинадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною одинадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, звернення іноземного засобу масової інформації та подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України. Окрім документів для відповідної категорії осіб, визначених частинами першою - шістнадцятою цієї статті, іноземці та особи без громадянства подають для отримання посвідки на тимчасове проживання такі документи: 1) чотири кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; 2) паспортний документ іноземця або особи без громадянства з відповідною довгостроковою візою та копією сторінки паспортного документа з такою візою, крім випадків, якщо особа не зобов'язана отримувати таку візу відповідно до цього Закону, інших законів України або міжнародних договорів України; 3) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку; 4) документ, що підтверджує сплату державного мита та адміністративного збору за видачу, оформлення або продовження строку дії посвідки. У разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземці та особи без громадянства додатково подають оригінал посвідки на тимчасове проживання. Уповноважений орган повертає паспортний документ особі одразу після прийняття заяви про видачу або продовження строку дії посвідки. Органам державної влади заборонено вимагати від іноземців або осіб без громадянства, членів їхніх сімей, роботодавців та інших осіб будь-які інші документи або відомості, не визначені цією статтею, для видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

За змістом вказаної статті вбачається про: порядок отримання іноземцями посвідки на тимчасове проживання та підстави її видачі; перелік документів, необхідних для отримання іноземцями посвідки на тимчасове проживання, та у випадку продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання.

З матеріалів справи видно, що 10.11.2016 ОСОБА_1, громадянин Грузії, подав до Міграційної служби заяву для отримання посвідки на тимчасове проживання. Підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання позивачем в заяві зазначено - робота кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації. Напередодні подачі позивачем заяви, Міністерство інформаційної політики України, у своєму листі № 02-06/09-11 від 09.11.2016, повідомило Державну міграційну службу України про розгляд звернення № 1795-16 телекомпанії «Руставі 2» стосовно подання на видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 та зауважило, що вносить подання щодо видачі останньому посвідки на тимчасове проживання в Україні з метою роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 та поданих матеріалів, 24.11.2016 Міграційною службою видано ОСОБА_1 посвідку серії НОМЕР_1 на тимчасове проживання в Україні (по змісту рішення - згідно реквізитів або Посвідка або Посвідка на тимчасове проживання), з терміном її дії до 23.11.2017. Дане підтверджується відомостями/документами із матеріалів заяви № 1095.

На початку листопада 2017 року ОСОБА_1, за подібних обставин звернення Міністерства інформаційної політики України до Державної міграційної служби України в жовтні 2017 року, подана заява від 03.11.2017 до Міграційної служби в питаннях вже продовження строку дії посвідки серії НОМЕР_1 на тимчасове проживання в Україні з метою роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації. В результаті розгляду такої заяви, 09.11.2017 Міграційною службою продовжено ОСОБА_1 Посвідку, терміном дії до 09.11.2018, що підтверджується матеріалами із заяви № 1356.

Після продовження Міграційною службою ОСОБА_1 Посвідки, до відповідача надійшов лист № 8/1 від Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, в якому зауважено про необхідність прийняття рішення щодо подання № 5/2/1-19622 від 12.11.2017 Служби безпеки України.

Розглянувши лист № 8/1, відповідачем прийнято висновок б/н від 14.11.2014, в якому вказано, що 14.11.2017 до ГУ ДМС України в м. Києві надійшов лист Служби безпеки України від 12.11.2017 № 5/1/2-19622 про скасування посвідки на тимчасове проживання у зв'язку із тим, що дії громадянина Грузії ОСОБА_1, відповідно до положень абзацу 18 статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України, а тому Міграційна служба вважала би, згідно пп. 4 п. 19 Порядку, прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1, терміном дії до 09.11.2018, виданої громадянину Грузії ОСОБА_1.

Цього ж дня, Міграційною службою прийнято рішення № 1/1356-17 про скасування, на підставі підпункту 4 пункту 19 Порядку, посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, виданої 24.11.2016 (за текстом - Рішення або Спірне рішення або Оспорюване рішення).

Приймаючи Рішення, Міграційна служба виходила з викладених Службою безпеки України відомостей, що дії ОСОБА_1 становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України, про що третьою особою-1 викладено у поданні № 5/1/2-19622 від 12.11.2017 (в рішенні - Подання).

Розглядаючи відповідний спір, зважаючи на посилання Міграційною службою в Рішенні на положення пункту 19 Порядку, здійснюючи правовий аналіз положенням Порядку в цілому, який визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, суд, в загальних питаннях змісту п. 19 Порядку, звертає увагу на наступне.

Згідно п. 19 Порядку, посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом Державної міграційної служби (далі - ДМС), який її видав, у разі:

1) отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України;

6) інших випадках, передбачених законами.

Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки (ч. 2 п. 19 Порядку).

З правового змісту п. 19 Порядку випливає про: а) коло суб'єктів, які наділені правом подати до територіального органу або підрозділу ДМС відомості, які є підставою для скасування посвідки, б) перелік підстав для скасування посвідки, тобто правовий зміст відомостей, в) форму документу, в якій мають бути відображені підстави для скасування посвідки. При цьому, визначення форми документа пов'язане з питанням викладених в ньому підстав для скасування посвідки, що, як вважає суд, прямо впливає на здійснення територіальним органом або підрозділом ДМС оцінки поданих відомостей на предмет наявності чи відсутності підстав для скасування посвідки при прийнятті того чи іншого рішення.

Так, відомості, які є підставою для скасування посвідки, можуть викладатися у формі: інформації - п. 1; вмотивованого клопотання - п. 2; відомостей, що свідчать про засудження в Україні до позбавлення волі - п. 3; відомостей, що вказують на вчинення особою дій, які загрожують певному об'єкту захисту в розумінні суспільних відносин, які охороняються законом - п. 4; прийнятого рішення про примусове повернення суб'єкта - п. 5; окремих відомостей, виходячи з інших випадків, передбачених законами - п. 6.

Щодо питань застосування начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником викладених в пп. 4 п. 19 Порядку правил, суд зауважує на такому.

З приписів частини першої та другої пункту 19 Порядку, в їх сукупності, слідує про можливість скасування посвідки на тимчасове проживання територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, шляхом прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей про наявність відповідних підстав.

Виходячи з положень п. 19 Порядку, слід акцентувати увагу, що територіальному органу або підрозділу ДМС, який видав посвідку на тимчасове проживання, мають бути подані відомості, в яких відображені підстави, з яких приймається рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

З огляду на визначені в пп. 4 п. 19 Порядку підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання з боку територіального органу або підрозділу ДМС, який її видав, необхідним є наявність у останнього відомостей, які підтверджують, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують: а) національній безпеці, б) громадському порядку, в) здоров'ю, г) захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. При цьому, по-перше, вказані елементи об'єктивної сторони складу припису пп. 4 п. 19 Порядку щодо дій іноземця та особи без громадянства, пов'язані із загрозами на певний об'єкт захисту суспільних відносин, який розглядається окремо, а не в сукупності один з одним, по-друге, в даному випадку територіальний орган або підрозділ ДМС, який видав посвідку на тимчасове проживання, виходить з даних відомостей, в яких відображені підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання, та які йому надійшли для прийняття рішення про скасування посвідки.

Зважаючи, що Міграційною службою прийнято Рішення виходячи з отриманих відомостей, що були викладені Службою безпеки України в Поданні, судом зазначається про таке.

За ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про Службу безпеки України», на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною. Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: 1) здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України; 2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном; 3) виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, проводити їх досудове розслідування; розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених кримінальних правопорушень; 4) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; 5) забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань; 6) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства; 7) брати участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України "Про державну таємницю" та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та здійснення контролю за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; 9) у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб; 10) сприяти Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону України; 11) сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій; 12) подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу органам Національної поліції, іншим правоохоронним органам у боротьбі із вчиненням кримінальних правопорушень; 13) брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну; 15) проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати в практику діяльності Служби безпеки України; 16) виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави; 17) брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

З норм вказаних статей Закону України «Про Службу безпеки України» випливає про: визначення завдання, які покладено на Службу безпеки України; правову основу діяльності Служби безпеки України; обов'язки Служби безпеки України, серед яких: здійснення заходів контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходів, пов'язаних з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном; здійснення контррозвідувальних заходів з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України.

Відповідно до п.п. 2, 3, 8 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України», Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю; проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

У відповідності до ст.ст. 1, 2, 5, 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», контррозвідувальна діяльність - спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України. Метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення. Завданнями контррозвідувальної діяльності є: добування, аналітична обробка та використання інформації, що містить ознаки або факти розвідувальної, терористичної та іншої діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України; протидія розвідувальній, терористичній та іншій діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України; розроблення і реалізація заходів щодо запобігання, усунення та нейтралізації загроз інтересам держави, суспільства та правам громадян. Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України. Окремі контррозвідувальні заходи виключно в інтересах забезпечення охорони державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а також забезпечення безпеки своїх сил і засобів, інформаційних систем та оперативних обліків можуть проводити розвідувальні органи України, підрозділи забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України, яким законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" та "Про розвідувальні органи України" надано право здійснювати оперативно-розшукову чи розвідувальну діяльність. Правоохоронні та інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації України, незалежно від форми власності, в межах, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами, сприяють органам і підрозділам Служби безпеки України у проведенні контррозвідувальної діяльності в інтересах забезпечення державної безпеки. Здійснення контррозвідувальних заходів іншими суб'єктами, крім визначених цим Законом, забороняється. Функції органів, підрозділів та співробітників Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, визначаються Законом України "Про Службу безпеки України". Для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України; витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їх доходів для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України.

Виходячи з норм ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України» та ст.ст. 5, 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», Служба безпеки України, як спеціально уповноважений орган державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, має право проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, та подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.

Зі змісту Подання видно, що: «Службою безпеки України у ході здійснення контррозвідувальних заходів у встановленому законом порядку отримано інформацію стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1 Зокрема, ОСОБА_1 прибув на територію України 03 жовтня 2015 року. З метою не допущення втрати підстав для перебування в Україні та ухилення від подальшого виїзду з України, ОСОБА_1 та його спільники подали до органів Державної міграційної служби України завідомо неправдиві відомості, в тому числі, щодо мети його перебування в Україні. У зв'язку із цим, 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 документований посвідкою на тимчасове проживання серії TP № 129666. Вказане підтверджується матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 22017160000000165 від 12.09.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. 24.11.2016 громадянин ОСОБА_1 документований ГУ ДМС України в м. Києві посвідкою па тимчасове проживання серії НОМЕР_1, строком дії до 23.11.2017. Беручи до уваги факт незаконної легалізації громадянином Грузії ОСОБА_1 в Україні, дії вказаної особи, відповідно до положень абзацу 18 статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», становлять реальну та потенційну загрозу національній безпеці України. З урахуванням викладеного, відповідно до вимог підпунктів 1 та 4 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, просимо прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_1 (ОСОБА_1), 26.09.1983 р.н.».

З огляду на встановлені обставини щодо здійснення Службою безпеки України контррозвідувальних заходів, суд, по-перше, відмічає, що в матеріалах справи міститься обвинувальний висновок у кримінальному провадженні № 22017160000000165 від 12.09.2017, посилання на яке має місце в Поданні. Окрім цього, в матеріалах справи наявний Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.06.2018, який свідчить про досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12017160000000960, яке було виділено з кримінального провадження № 22017160000000165, обставини чого підтверджуються інформацією з листа № 4/7656 від 07.06.2018 Головного управління Національної поліцій в Одеській області. Згідно даних відповідного витягу вбачається, що фігурантом у справі № 12017160000000960 є ОСОБА_1, а фабула справи наступна: «Невстановлені посадові особи управління культури, національних релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації на протязі 2015 - 2016 років, з метою легалізації тимчасового перебування на території України громадян Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та інших, здійснювали готування та випуск офіційних документів, зміст яких цілком не відповідав дійсності.». Також у справі наявний лист № 04/2/4-7139-17 від 07.06.2018 з Прокуратури Одеської області, сформований у відповідь на лист № 65/5/1-3887 від 07.06.2018 Служби безпеки України «Щодо надання інформації про кримінальні провадження № 22017160000000165 та № 12017160000000960», з якого витікає, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12017160000000960 встановлено, що: «У серпні - вересні 2016 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, невстановленим працівником управління культури, національних релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, що виконувала усний наказ, спрямований на організацію видачі посвідки на тимчасове проживання на території України громадянина Грузії - ОСОБА_1, перебуваючи у адміністративній будівлі управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, підготував документи на бланках КУ «ООЦУК» за підписом директора установи ОСОБА_9, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: наказ «Про призначення уповноваженої особи по роботі з іноземними громадянами», у якому було зазначено про призначення уповноваженою особою ОСОБА_9 у зв'язку із роботою у зазначеній установі громадянина Грузії - ОСОБА_1; листи адресовані ГУ ДМС в Одеській області, а саме: лист про необхідність залучення зазначеного іноземного громадянина до процесу реформування галузі культури; зобов'язання, у якому вказано, що Установа бере на себе зобов'язання щодо забезпечення вказаного громадянина Грузії житлом, медичною допомогою, своєчасного виїзду останнього, окрім того акцентована увага на прибутті іноземця з метою проведення культурної діяльності в рамках реформування галузі культури за спеціальною програмою «Культура Одещини 2014 - 2016», тоді як вказаний громадянин Грузії не приймав участь у культурній діяльності Одеської обласної державної адміністрації.».

По-друге, зважаючи на посилання в Поданні на абзац 18 статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», суд відзначає, що в статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» міститься визначення національної безпеки, під якою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є, зокрема, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України (ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Згідно абзацу вісімнадцятого статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві - є нелегальна міграція.

За ст. 9 «Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки» Закону України «Про основи національної безпеки України», відповідно до Конституції і законів України, Служба безпеки України в межах своїх повноважень забезпечує виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснює реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримує у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є, зокрема, прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву (ст. 10 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Зважаючи на наведені положення ст.ст. 1, 7, 9, 10 Закону України «Про основи національної безпеки України», суд вказує, що Служба безпеки України, проводячи контррозвідувальні заходи, забезпечувала, в межах своїх повноважень, виконання передбачених законом контррозвідувальних завдань, не тільки як спеціально уповноважений орган державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, але й як суб'єкт забезпечення національної безпеки, та виконувала функцію забезпечення національної безпеки, зокрема, з виявлення та оцінки можливих загроз національній безпеці, дії з чого, нерозривно пов'язані захищеністю життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, міграційної політики при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

З огляду на вказане, суд відмічає, що зважаючи на обставини отримання відповідачем від Служби безпеки України Подання, яке, по суті як пропозиція, в силу ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України», є обов'язковим для розгляду з питань національної безпеки Міграційною службою, з урахуванням того, що кримінальне провадження № 12017160000000960 виділено з кримінального провадження № 22017160000000165, що свідчить про підтвердження обставин здійснення Службою безпеки України контррозвідувальних заходів в межах Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та Закону України «Про Службу безпеки України», і, як наслідок, отримання останньою у встановленому законом порядку інформації стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, зважаючи на те, що Міграційна служба приймає рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання відштовхуючись від отриманих нею відомостей, що стосуються питання про те, що дії іноземця загрожують національній безпеці України, і такі відомості отримані нею від Служби безпеки України, як спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, враховуючи, що з пп. 4 п. 19 Порядку не витікає про чітку форму документу, в якому мають бути відображені підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання, а відтак, за висновками суду, достатнім є надання до територіального органу або підрозділу ДМС, який видав посвідку на тимчасове проживання, відомостей, отриманих спеціальними суб'єктами під час здійснення ними контррозвідувальних заходів, які безпосередньо несуть дані стосовно дій іноземця, що загрожують національній безпеці України, що, виходячи з останнього контексту, проведення контррозвідувальних заходів та, як наслідок, виявлення, фіксування і документування гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, і проведення контррозвідувальних операцій та відповідних оперативних і оперативно-технічних заходів з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, не пов'язано, в розрізі як такого, із питанням притягнення певних осіб, в рамках кримінальних проваджень № 12017160000000960 та № 22017160000000165, до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, суд дійшов висновку, що дії відповідача зі скасування Посвідки, вчинені у спосіб та в порядку, що передбачені чинним на той час законодавством, яке стосується питання скасування посвідки на тимчасове проживання.

Додатково, приймаючи до уваги висновок щодо поданого до відповідача третьою особою-1 Подання, прийнятого Службою безпеки України в рамках здійснення контррозвідувальних заходів, суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», громадяни мають право у встановленому законом порядку отримувати письмові пояснення з приводу обмеження в ході здійснення контррозвідувальної діяльності їх прав і свобод та оскаржувати ці дії.

В силу абзацу другого пункту 20 Порядку, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, повинна здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення.

З урахуванням викладених приписів Конституції України та Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», суд зауважує, що позивач, враховуючи отримання ним Рішення 15.11.2017, не був обмежений у використанні свого конституційного права на оскарження дій, здійснених в ході контррозвідувальної діяльності, з приводу обмеження його прав і свобод.

В частині доводів позивача про відсутність в Рішенні жодних обставин, які стали підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, то суд звертає увагу, що вони є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено обов'язковості зазначення в Рішенні обставин, які стали підставою для скасування Посвідки станом на момент її прийняття Міграційною службою. Крім того, вимоги щодо обов'язковості зазначення таких обставин в Рішенні з положень Порядку, Порядку-2, Інструкції з діловодства в апараті Державної міграційної служби України, затв. Наказом від 21 листопада 2014 року N 320 Державної міграційної служби України та Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затв. Постановою від 30 листопада 2011 року N 1242 Кабінету Міністрів України, прямо не випливає.

Окрім цього, суд наголошує, що зі змісту Рішення вбачається про зазначення відповідачем підстави для скасування Посвідки, суб'єкта, до якого вона застосується, суб'єкта видачі Посвідки, порядок її оскарження, що свідчить про викладення в Посвідці відповідної інформації стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно.

Окремо, варто при цьому відмітити, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Відтак, оскільки матеріали Подання, висновку про скасування Посвідки та Рішення є невід'ємними частинами матеріалів справи № 138498, відкритої внаслідок подання ОСОБА_1 в 2016 році документів для тримання посвідки на тимчасове проживання, з огляду на те, що в силу п.п. 20, 21 Порядку, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, повинна здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, а оскарження такого рішення зупиняє його виконання, з урахуванням того, що згідно п. 3.16. Порядку-2, якщо особа оскаржила рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання або скасування раніше виданої посвідки до вищого органу або до суду, рішення про її примусове повернення або примусове видворення не приймається до прийняття остаточного рішення вищим органом або до набрання рішенням суду законної сили, суд вважає, що ОСОБА_1 не обмежений був в праві ознайомитися з матеріалами справи № 138498, право на що гарантовано останньому Законом України «Про звернення громадян», чим, відповідно, виключалось порушення його інтересів у вказаному контексті.

З огляду на викладені висновки в цілому, судом відхиляються, як невмотивовані, доводи позивача щодо прийняття відповідачем Рішення всупереч пп. 4 п. 19 Порядку, а також, як безпідставні, твердження позивача про відсутність обставин, які стали підставою для скасування Посвідки.

Також, недоведеними є викладені позивачем обставини щодо не порушення, взагалі, ОСОБА_1 правил перебування на території України, оскільки в матеріалах справи містяться докази притягнення 19.06.2015 та 15.10.2016 останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або проживання на території України за недійсними документами чи документами, строк дії яких закінчився, або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду»), що підтверджується інформацією з листа № 0.27-10977/0/6-17 від 24.11.2017 Адміністрації Державної Прикордонної служби України та матеріалами зі справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, у відповідності до положень частини 2 статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідач довів суду відсутність неправомірності прийнятого рішення зі свого боку.

Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Рішення відповідача є необґрунтованими та, відповідно, недоведеними є похідні вимоги про зобов'язання Міграційної служби вчинити певні дії.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (ОСОБА_1) відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 07.08.2018.

Суддя К.С. Пащенко