ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2018 року
м. Київ
справа №810/2468/17
касаційне провадження №К/9901/16109/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 (суддя Панова Г.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі № 810/2468/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10 про відмову в прийнятті податкової звітності, а також зобов'язання прийняти подану 12.12.2016 податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей із цих документів.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 20.09.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.12.2017 залишив постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 138, 159, 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
При цьому зазначає, що подання ним декларації з податку на додану вартість за листопад 2016 року в письмовій формі обумовлено бажанням зберегти від'ємне значення з податку на додану вартість, що виникло після 01.02.2015.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2016 позивачем листом № 334/12-16 подано до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 року з додатками № 2, 3, 4 та 5 до неї.
Листом від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» про відмову в прийнятті зазначеної податкової звітності з огляду на те, що вона подана не засобами електронного зв'язку, тобто з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому позивачу роз'яснено, що договір про визнання електронних документів від 22.01.2016 № 9003776336 є чинним, його дія не призупинялась, сертифікати дійсні до 10.01.2018, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку.
Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з пунктами 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
За правилами пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Водночас пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці третьому пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Утім, у справі, що розглядається, судами навпаки встановлено, що договір про визнання електронних документів від 22.01.2016 № 9003776336, укладений між позивачем та Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області, на момент подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2016 року був чинним.
Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у тому числі тих, на які посилається позивач у касаційній скарзі, законодавець не передбачив.
За таких обставин висновок судових інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення відповідача, оформленого листом від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10, про відмову в прийнятті поданої позивачем у письмовій формі податкової звітності з податку на додану вартість за листопад 2016 року з додатками та доповненнями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 у справі № 810/2468/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова
